Справа № 640/3366/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Добрівська Н.А.
20 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2022 року (розглянута у спрощеному провадженні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні за кожний повний рік роботи у періоди з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року, з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року, з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року, з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року, з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року, з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року, з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року, з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року, з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року, з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року, з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року до страхового стажу додатково по одному року;
- зобов'язати відповідача зарахувати за кожний повний рік роботи позивача у періоди з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року, з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року, з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року, з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року, з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року, з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року, з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року, з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року, з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року, з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року, з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року до страхового стажу додатково;
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за її призначенням, а саме, з 22 вересня 2020 року із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 3 роки, що передують року звернення, а саме, за 2017, 2018 та 2019 роки.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на наявність у нього достатнього страхового стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та підтверджується наданими доказами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 за кожний повний рік роботи у періоди з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року, з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року, з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року, з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року, з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року, з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року, з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року, з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року, з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року, з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року, з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року до страхового стажу додатково по одному року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за кожний повний рік роботи у періоди з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року, з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року, з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року, з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року, з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року, з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року, з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року, з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року, з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року, з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року, з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року до страхового стажу додатково по одному року.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 22 вересня 2020 року.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 24 вересня 2020 року О/р №120987 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) призначити та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 22 вересня 2020 року із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 3 роки, що передують року звернення, а саме, за 2017, 2018 та 2019 роки.
В задоволені інших вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 26 жовтня 2020 року №24190-25024/Р-02/8-2600/20 за наслідками розгляду заяви позивача про повідомлення щодо причин незарахування до стажу роботи додатково по одному року за спірні періоди та про усунення порушень повідомлено, що страховий стаж позивачу обчислено до 01 січня 2004 року згідно документів, наявних в матеріалах пенсійної справи, а з 01 січня 2004 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 24 вересня 2020 року О/р №120987 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за вислугу років з пенсії за віком, оскільки станом на 22 вересня 2020 року загальний розмір пенсії позивача становить 10792,84 грн, а після переведення позивача на пенсію за вислугу років загальний розмір пенсії з 22 вересня 2020 року становитиме 9205,19 грн.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 06 жовтня 2020 року №2600-0310-8/141514 за наслідками розгляду заяви позивача про переведення з пенсії за віком на пенсію за вислугу років повідомлено, що станом на 22 вересня 2020 року загальний розмір пенсії позивача становить 10792,84 грн, а після переведення позивача на пенсію за вислугу років загальний розмір пенсії з 22 вересня 2020 року становитиме 9205,19 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо позовних вимог визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні за кожний повний рік роботи у періоди з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року, з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року, з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року, з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року, з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року, з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року, з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року, з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року, з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року, з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року, з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року до страхового стажу додатково по одному року та зобов'язати відповідача зарахувати за кожний повний рік роботи позивача у зазначені періоди до страхового стажу додатков колегія суддів зазначає наступне.
Позивач зазначає, що у період з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року перебував на посаді наукового співробітника у рентгенологічній лабораторії; у період з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року перебував на посаді завідуючого рентген-відділення, з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року перебував на посаді завідуючого кабінету рентгенологічного обстеження - лікаря-рентгенолога (Список №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173);
у період з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога; у період з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога; у період з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога (Список №1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від26 січня 1991 року №10);
у період з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога (Список №1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162);
у період з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога;
у період з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога;
у період з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога;
у період з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога;
у період з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року перебував на посаді лікаря-рентгенолога (Список №1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36).
Проте, зазначені періоди роботи не зараховані відповідачем до стажу роботи за Списком №1.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки підтверджуються такі доводи позивача:
16 червня 1972 року переведений до Київського НДІ експериментальної та клінічної хірургії МЗУРСР; по 31 травня 1979 року перебував на посаді наукового співробітника у рентгенологічній лабораторії; 16 червня 1972 року зарахований до оголошення конкурсу в рентгенологічну лабораторію з патоморфологічною групою на посаду молодшого наукового співробітника; 08 вересня 1975 року вибраний на посаду молодшого наукового співробітника рентгенорадіологічної лабораторії; 03 травня 1976 року переведений на посаду старшого наукового співробітника; 25 лютого 1977 року затверджений на посаду старшого наукового співробітника рентгенорадіологічної лабораторії; 31 травня 1979 року звільнений у зв'язку із засудженням до позбавлення волі;
15 січня 1982 року зарахований на посаду лікаря-рентгенолога рентгенологічного відділення; 16 травня 1983 року переведений на посаду в.о. завідуючого рентгенологічним відділенням; 01 листопада 1984 року переведений на посаду завідуючого рентген-відділенням; 27 грудня 1985 року звільнений із займаної посади у зв'язку з переведенням;
27 грудня 1985 року зарахований на посаду завідуючого кабінетом рентгенологічного обстеження - лікаря-рентгенолога; 30 квітня 1992 року звільнений у зв'язку з переведенням;
01 травня 1992 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога в поліклініку за переводом; 06 вересня 1993 року звільнений за власним бажанням;
20 вересня 1993 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога на повну ставку; 31 січня 1994 року звільнений за переводом;
01 лютого 1994 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога; 02 серпня 1994 року звільнений за власним бажанням (даний період не є спірним); 02 серпня 1994 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога; 18 вересня 1995 року звільнений з посади у зв'язку із закінченням строку дії контракту;
18 вересня 1995 року зарахований на посаду лікаря-рентгенолога; в жовтні 1997 року звільнений із займаної посади (даний період не є спірним);
20 жовтня 1997 року зарахований лікарем-рентгенологом в рентгенологічне відділення; 31 грудня 1997 року звільнений за переводом;
02 січня 1998 року прийнятий лікарем-рентгенологом до відділення клінічної рентгенології; 27 березня 2001 року проведена атестація робочого місця; 12 лютого 2003 року звільнений за власним бажанням;
15 лютого 2003 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога до відділення рентгенодіагностичного; 13 березня 2006 року проведена атестація робочого місця; 15 березня 2007 року звільнений у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я;
16 травня 2007 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога в рентген-кабінет; 16 листопада 2007 року звільнений з посади за власним бажанням;
19 листопада 2007 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога рентген-кабінету; 16 листопада 2007 року звільнений з роботи за власним бажанням;
19 листопада 2007 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога; 16 вересня 2009 року зарахований на посаду в.о. завідувача рентгенологічним відділенням;
01 лютого 2010 року звільнений за власним бажанням; 02 лютого 2010 року зарахований на посаду в.о. завідувача рентген відділенням; 01 березня 2011 року звільнений за власним бажанням; 01 березня 2011 року зарахований на посаду завідувача рентгенологічним відділенням по переводу; 30 листопада 2011 року звільнений за власним бажанням (даний період роботи позивача не є спірним в межах заявлений позовних вимог);
02 березня 2012 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога; 28 квітня 2012 року звільнений з посади лікаря-рентгенолога за власним бажанням;
30 липня 2012 року зарахований на посаду лікаря-рентгенолога рентгенологічного відділення; 27 травня 2013 року, 31 січня 2014 року, 14 січня 2019 року за результатами атестації підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення; 12 березня 2018 року переведено на посаду лікаря-рентгенолога; 03 серпня 2020 року звільнено за власним бажанням (спірним в межах заявлених позовних вимог є період з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року на посаді лікаря-рентгенолога).
При цьому, відповідач у відзиві зазначає, що спірні періоди роботи позивача правомірно не зараховано до страхового стажу за кожний повний рік роботи по одному року, що дає право на призначення пенсії за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне страхування» з таких підстав:
- період з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року (перебував на посаді наукового співробітника у рентгенологічній лабораторії), період з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року (перебував на посаді завідуючого рентген-відділення), період з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року (перебував на посаді завідуючого кабінету рентгенологічного обстеження - лікаря-рентгенолога), період з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога) не зарахований, оскільки посада наукового співробітника, завідувача рентген-відділення, завідувача рентгенологічного обстеження та посада лікар-рентгенолог в медико-санітарній частині підприємства не передбачена Списком №1;
- період з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога) не зараховано відповідачем, оскільки відсутня атестація робочих місць за умовами праці згідно постанови КМУ від 01 серпня 1992 року. При цьому, період роботи позивача з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року відсутній у трудовій книжці.
Інших доводів щодо відсутності підстав для зарахування за кожен повний рік роботи по спірним періодам до страхового стажу по одному року відповідачем не наведено.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV).
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року (частина третя статті 24 Закону №1058-IV застосовується з 01 жовтня 2017 року).
Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною першою статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 року - не менше 25 років та після досягнення цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року по 31 березня 2025 року - не менше 30 років.
Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені:
- постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173 (передбачено, зокрема, посаду рентгенолог, техніки-рентгенологи, інженери-рентгенологи, лаборанти-рентгенологи, лікарі-рентгенологи і інші працівники, зайняті в рентгенівських кабінетах і лабораторіях);
- постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10 (з 1 січня 1992 року) - передбачені позицією 12300000-20426 посади: лікарі-рентгенологи, а також лікарі, постійно зайняті в рентгеноопераційних і ангіографічних кабінетах;
- постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 (з 11 березня 1994 року) передбачені позицією 12300000-20426 посади: лікарі-рентгенологи, а також лікарі, постійно зайняті в рентгеноопераційних і ангіографічних кабінетах;
- постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 (з 16 січня 2003 року) позиція 19 передбачені посади: лікарі-рентгенологи, а також лікарі, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок);
- постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461 (з 03 серпня 2016 року) передбачені посади: лікарі-рентгенологи, а також лікарі, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).
Порядок застосування Списків затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі по тексту - Порядок №383). Право на пенсію за віком на пільгових умовах визначається за Списками, що були чинними в період роботи особи (пункт 3 Порядку № 383). При цьому до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків. Пільговий стаж після 21 серпня 1992 року підтверджується результатами атестації робочих місць.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Така ж норма міститься в пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок №637).
Згідно пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Матеріалами справи встановлено, що матеріали пенсійної справи позивача містять копії довідок на підтвердження трудового стажу, актів, виписки з трудової книжки, розпорядження.
При цьому, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки підтверджуються такі доводи позивача:
16 червня 1972 року переведений до Київського НДІ експериментальної та клінічної хірургії МЗУРСР; по 31 травня 1979 року перебував на посаді наукового співробітника у рентгенологічній лабораторії; 16 червня 1972 року зарахований до оголошення конкурсу в рентгенологічну лабораторію з патоморфологічною групою на посаду молодшого наукового співробітника; 08 вересня 1975 року вибраний на посаду молодшого наукового співробітника рентгенорадіологічної лабораторії; 03 травня 1976 року переведений на посаду старшого наукового співробітника; 25 лютого 1977 року затверджений на посаду старшого наукового співробітника рентгенорадіологічної лабораторії; 31 травня 1979 року звільнений у зв'язку із засудженням до позбавлення волі;
15 січня 1982 року зарахований на посаду лікаря-рентгенолога рентгенологічного відділення; 16 травня 1983 року переведений на посаду в.о. завідуючого рентгенологічним відділенням; 01 листопада 1984 року переведений на посаду завідуючого рентген-відділенням; 27 грудня 1985 року звільнений із займаної посади у зв'язку з переведенням;
27 грудня 1985 року зарахований на посаду завідуючого кабінетом рентгенологічного обстеження - лікаря-рентгенолога; 30 квітня 1992 року звільнений у зв'язку з переведенням;
01 травня 1992 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога в поліклініку за переводом; 06 вересня 1993 року звільнений за власним бажанням;
20 вересня 1993 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога на повну ставку; 31 січня 1994 року звільнений за переводом;
01 лютого 1994 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога; 02 серпня 1994 року звільнений за власним бажанням (даний період не є спірним); 02 серпня 1994 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога; 18 вересня 1995 року звільнений з посади у зв'язку із закінченням строку дії контракту;
18 вересня 1995 року зарахований на посаду лікаря-рентгенолога; в жовтні 1997 року звільнений із займаної посади;
20 жовтня 1997 року зарахований лікарем-рентгенологом в рентгенологічне відділення; 31 грудня 1997 року звільнений за переводом;
02 січня 1998 року прийнятий лікарем-рентгенологом до відділення клінічної рентгенології; 27 березня 2001 року проведена атестація робочого місця; 12 лютого 2003 року звільнений за власним бажанням;
15 лютого 2003 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога до відділення рентгенодіагностичного; 13 березня 2006 року проведена атестація робочого місця; 15 березня 2007 року звільнений у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я;
16 травня 2007 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога в рентген-кабінет; 16 листопада 2007 року звільнений з посади за власним бажанням;
19 листопада 2007 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога рентген-кабінету; 16 листопада 2007 року звільнений з роботи за власним бажанням;
19 листопада 2007 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога; 16 вересня 2009 року зарахований на посаду в.о. завідувача рентгенологічним відділенням;
01 лютого 2010 року звільнений за власним бажанням; 02 лютого 2010 року зарахований на посаду в.о. завідувача рентген відділенням; 01 березня 2011 року звільнений за власним бажанням; 01 березня 2011 року зарахований на посаду завідувача рентгенологічним відділенням по переводу; 30 листопада 2011 року звільнений за власним бажанням (даний період роботи позивача не є спірним в межах заявлений позовних вимог);
02 березня 2012 року прийнятий на посаду лікаря-рентгенолога; 28 квітня 2012 року звільнений з посади лікаря-рентгенолога за власним бажанням;
30 липня 2012 року зарахований на посаду лікаря-рентгенолога рентгенологічного відділення; 27 травня 2013 року, 31 січня 2014 року, 14 січня 2019 року за результатами атестації підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення; 12 березня 2018 року переведено на посаду лікаря-рентгенолога; 03 серпня 2020 року звільнено за власним бажанням (спірним в межах заявлених позовних вимог є період з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року на посаді лікаря-рентгенолога).
Відповідач у відзиві зазначає, що спірні періоди роботи позивача правомірно не зараховано до страхового стажу за кожний повний рік роботи по одному року, що дає право на призначення пенсії за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне страхування» з таких підстав:
- період з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року (перебував на посаді наукового співробітника у рентгенологічній лабораторії) не зарахований, оскільки посада наукового співробітника не передбачена Списком №1;
- період з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року (перебував на посаді завідуючого рентген-відділення), період з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року (перебував на посаді завідуючого кабінету рентгенологічного обстеження - лікаря-рентгенолога), не зарахований, оскільки посада завідувача рентген-відділення, завідувача рентгенологічного обстеження не передбачена Списком №1;
- період з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога) не зарахований, оскільки посада лікар-рентгенолог в медико-санітарній частині підприємства не передбачена Списком №1;
- період з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога) не зараховано відповідачем, оскільки відсутня атестація робочих місць за умовами праці згідно постанови КМУ від 01 серпня 1992 року. При цьому, період роботи позивача з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року відсутній у трудовій книжці.
При цьому відповідач не заперечує права позивача на пенсію на пільгових умовах, а отже і зарахування додатково до страхового стажу по одному року за кожний повний рік стажу роботи на посадах, які віднесені до Списку №1 за періоди, які не є спірними в межах цієї адміністративної справи.
Щодо періоду з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року перебування позивача на посадах наукового співробітника у рентгенологічній лабораторії), який не зарахований, оскільки, на думку відповідача, посада наукового співробітника не передбачена Списком №1, суд зазначає, що відповідно до клопотання ДУ Національний інститут хірургії та трансплантації ім. О.О. Шалімова Національної академії медичних наук України від 02 липня 2018 року №1070 підтверджено факт роботи ОСОБА_1 в шкідливих умовах рентген-операційної в період з 1971 по 1979 роки. Також факт перебування позивача у даний період на посадах наукового співробітника в рентгенологічній лабораторії підтверджується довідкою ДУ Національний інститут хірургії та трансплантації ім. О.О. Шалімова Національної академії медичних наук України від 15 червня 2018 року №1004, в якій, зокрема, зазначено, що за своїми посадовими обов'язками наукові співробітники цього відділу беруть безпосередньо участь у виконанні рентген хірургічних оперативних втручань, зокрема, і ОСОБА_1 весь час свого перебування на посадах постійно виконував діагностичні втручання в активній зоні рентгенопераційної особисто.
Жодних доказів, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які б підтверджували невиконання позивачем роботи за зазначеною професією у зазначені спірні періоди до суду не надано.
При цьому, колегія суддів зазначає, що постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173 передбачено не лише посади лікаря-рентгенолога, а, зокрема, й таку категорію, як інші працівники, зайняті в рентгенівських кабінетах і лабораторіях.
З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем не доведено жодними доказами не віднесення посад позивача наукового співробітника у рентгенологічній лабораторії за спірний період до Списку №1, з урахуванням наданих позивачем доказів та доводів, які свідчать про перебування позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу роботи додатково по одному року за кожен повний рік роботи по зазначених періодах та задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо періоду з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року перебування позивача на посаді завідуючого рентген-відділення, який не зарахований, оскільки, на думку відповідача, посада завідувача рентген-відділення не передбачена Списком №1 та періоду з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року перебування позивача на посаді завідуючого кабінету рентгенологічного обстеження - лікаря-рентгенолога, який не зарахований, оскільки, на думку відповідача, посада завідувача рентгенологічного обстеження не передбачена Списком №1 суд зазначає таке.
Наявні в матеріалах справи докази підтверджують повну робочу зайнятість у шкідливих умовах, а саме: довідками Клінічної лікарні №25 від 14 листопада 1985 року, №285 підтверджено, що позивач, перебуваючи на посаді завідуючого рентгенологічним відділенням постійно та безпосередньо знаходився повний робочий день у рентген-кабінеті рентген-відділення, в сфері іонізуючого випромінення, іншої роботи не виконував, проводив огляди, отримував надбавку за шкідливі умови, дана професія відноситься до Списку №1. Довідкою Департаменту охорони здоров'я ВО КМР (КМДА) від 30 жовтня 2019 року №159 підтверджено виконання позивачем робіт в умовах дії іонізуючого випромінювання за посадою лікаря-рентгенолога, що передбачена Списком №1 у періоди з 15 січня 1982 року по 27 грудня 1985 року та з 18 вересня 1995 року по 16 жовтня 1997 року; зазначено, що атестація робочих місць за умовами праці проведена вперше 18 грудня 1996 року (наказ від 18 грудня 1996 року №161). Зазначене в частині періоду з 15 січня 1982 по 27 грудня 1985 року підтверджено довідкою КМКЛ №9 від 02 жовтня 2019 року №061/112-1325/03.01. Період перебування на посаді завідувача кабінетом рентгенологічного обстеження - лікаря-рентгенолога автоматизованого центру масових оглядів ВО «Електронмаш» з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року підтверджується також довідкою від 04 листопада 2019 року №1259 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» Святошинського району міста Києва. Також позивачу надано довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 6 січня 2020 року №15, відповідно до якої позивач у період з 15 січня 1982 по 27 грудня 1985 року виконував роботу в умовах дії іонізуючого випромінювання на посаді лікаря-рентгенолога.
Період з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року перебування позивача на посаді завідуючого кабінету рентгенологічного обстеження - лікаря-рентгенолога підтверджується записами у трудовій книжці.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, під час розгляду даної справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які б підтверджували, що позивач за спірний період не перебував повний робочий день в шкідливих умовах чи не виконував роботу в умовах дії іонізуючого випромінювання на займаній посаді.
Жодних доказів, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які б підтверджували невиконання позивачем роботи за зазначеною професією у зазначені спірні періоди до суду не надано.
З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем не доведено жодними доказами не віднесення посад позивача за спірний період до Списку №1, з урахуванням наданих позивачем доказів та доводів суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до стажу роботи додатково по одному року за кожен повний рік роботи по зазначених періодах та задоволення позовних вимог у цій частині.
Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування періоду з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року перебування на посаді лікаря-рентгенолога, оскільки, на думку відповідача, посада лікар-рентгенолог в медико-санітарній частині підприємства не передбачена Списком №1, оскільки наданими доказами, зокрема, записами у трудовій книжці, довідкою ДНВП «Електронмаш» від 07 лютого 2003 року №57/60, відповідно до якої позивач дійсно працював на ДНВП «Електронмаш» лікарем-рентгенологом в медичній санітарній частині; працював за спеціальністю відповідної групи спеціальностей галузі науки, в якій йому присуджено вчену ступінь.
Відповідачем, в свою чергу, інших доказів, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які б підтверджували невиконання позивачем роботи за зазначеною професією у зазначені спірні періоди до суду не надано.
Щодо незарахованих до пільгового стажу періодів з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), період з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога) не зараховано відповідачем, оскільки відсутня атестація робочих місць за умовами праці згідно постанови КМУ від 01 серпня 1992 року, колегія суддів зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі по тексту - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі по тексту - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року №41 (далі по тексту - Методичні рекомендації №41).
Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 442, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці, тобто не відображаються в трудовій книжці.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються для обчислення стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж п'яти років після затвердження її результатів, якщо впродовж цього часу на такому підприємстві не змінювалися докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведено позачергову атестацію.
При цьому, як зазначалось вище, обов'язок проведення атестації робочих місць та відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладено на керівників підприємств, тому не проведення чи несвоєчасне проведення роботодавцем такої атестації у визначені законодавством строки не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист, зокрема на пенсію за віком на пільгових умовах.
Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2014 року (справа № 21-307а 14) зазначив, що аналіз положень Порядку проведення атестації та розроблених на виконання цієї постанови Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41, дає підстави вважати, що якщо атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами атестації.
Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року (справа № 352/547/16-а).
Маеріалами справи встановлено, що спірні періоди перебування позивача на посаді лікаря-рентгенолога відображені у трудовій книжці.
Крім того, факт перебування позивача у період з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року на посаді лікаря-рентгенолога підтверджується довідкою КМКЛ №7 від 06 лютого 2003 року №7. Відповідно до довідки КМВК №7 від 15 листопада 2019 року №110-1387/01 позивач працював у КМВК №7 повний робочий день з виплатою 15% надбавки за шкідливі умови праці; за період роботи на посаді лікаря-рентгенолога повний робочий день знаходився у зоні іонізуючого випромінювання; період з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року на посаді лікаря-рентгенолога підтверджується у тому числі довідкою Територіального медичного об'єднання «Фтизіатрія» у місті Києві від 02 грудня 2019 року №43/вк; період перебування позивача з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року на посаді лікаря-рентгенолога підтверджується довідкою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Солом'янського району м. Києва від 24 липня 2019 року №49, повний робочий день знаходився в сфері дії іонізуючого випромінювання; в поліклініці проводилася атестація робочих місць, про що складені накази від 06 серпня 2007 року №36 та від 03 квітня 2012 року №33. З дня проведення атестації характер та умови праці не змінилися; щодо періоду з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року (перебував на посаді лікаря-рентгенолога), згідно із записами у трудовій книжці право на пільгове пенсійне забезпечення підтверджено за результатами атестації робочих місць (протокол №1 від 24 грудня 2018 року) відповідно до постанови КМУ від 24червня 2016 року №461, що оформлено наказом від 14 січня 2019 року №34; періоди перебування позивача на посаді лікаря-рентгенолога з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року та з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року підтверджені записами у трудовій книжці; період з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року перебування на посаді лікаря-рентгенолога підтверджується, крім запису у трудовій книжці, листом Українсько-Лівійського підприємства з іноземними інвестиціями (ТОВ) «Ібн-Сіна» від 01 лютого 2012 року, відповідно до якого позивач уклав контракт з представниками МОЗ Лівії і з 2 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року працював лікарем-рентгенологом в державному Нейрохірургічному центрі імені полковника медичної служби Алі Омар Аскера, місто Сбея, Лівія; відповідно до діючого в Лівії законодавства з усіх іноземців, які працюють в Лівії, стягуються всі передбачені податки та сплачуються внески до фондів соціального страхування Лівії.
При вирішенні даної справи підлягає застосуванню висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а у подібних правовідносинах щодо застосування норми права (призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пунктом «б» ст. 13 Закону №1788, якщо немає атестації робочого місця на відповідній посаді).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах списком №2, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону №1788 (п. 58).
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник (п. 60).
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 березня 2015 року у справі №21-51а15, від 17 березня 2015 року у справі №21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі №21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі №21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 року у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці (п. 61).
Доводи відповідача щодо відсутності записів у трудовій книжці за період роботи позивача з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року спростовуються наявним у трудовій книжці записом під номером 60 та 61.
Інших доводів щодо відсутності підстав для зарахування за кожен повний рік роботи в зазначених періодах роботи позивача лікарем-рентгенологом з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року, з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року, з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року, з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року, з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року, з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року, з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року матеріали справи не містять, з урахуванням чого, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови позивачу у зарахуванні за кожен повний рік роботи в зазначених періодах роботи позивача до страхового стажу додатково по одному року та, як наслідок, наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Таким чином, позовні вимоги визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні за кожний повний рік роботи у періоди з 16 червня 1972 року по 31 травня 1979 року, з 16 травня 1983 року по 27 грудня 1985 року, з 27 грудня 1985 року по 30 квітня 1992 року, з 01 травня 1992 року по 06 вересня 1993 року, з 20 вересня 1993 року по 31 січня 1994 року, з 02 серпня 1994 року по 18 вересня 1995 року, з 20 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, з 16 березня 2007 року по 15 березня 2007 року, з 16 травня 2007 року по 16 листопада 2007 року, з 19 листопада 2007 року по 16 вересня 2009 року, з 02 березня 2012 року по 28 квітня 2012 року, з 24 лютого 2018 року по 03 серпня 2020 року до страхового стажу додатково по одному року та зобов'язати відповідача зарахувати за кожний повний рік роботи позивача у зазначені періоди по одному року до страхового стажу додатково, підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за її призначенням, а саме, з 22 вересня 2020 року, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 3 роки, що передують року звернення, а саме, за 2017, 2018 та 2019 роки, колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 24 вересня 2020 року О/р №120987 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за вислугу років з пенсії за віком, оскільки станом на 22 вересня 2020 року загальний розмір пенсії позивача становить 10792,84 грн, а після переведення позивача на пенсію за вислугу років загальний розмір пенсії з 22 вересня 2020 року становитиме 9205,19 грн.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 06 жовтня 2020 року №2600-0310-8/141514 за наслідками розгляду заяви позивача про переведення з пенсії за віком на пенсію за вислугу років повідомлено, що станом на 22 вересня 2020 року загальний розмір пенсії позивача становить 10792,84 грн, а після переведення позивача на пенсію за вислугу років загальний розмір пенсії з 22 вересня 2020 року становитиме 9205,19 грн.
Статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Матеріалами справи встановлено, що станом на момент виникнення спірних відносин позивач перебував на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримував пенсію за віком, що не заперечується сторонами.
Згідно з вимогами частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно положень статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Системний аналіз наведених норм законодавства вказує, що переведення позивача на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком призначеної Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є призначенням іншого виду пенсії, оскільки вказані види пенсій призначаються за умовами різних законів, які передбачають різні підстави та процедури їх призначення.
Таким чином, у зв'язку з тим, що за призначенням пенсії за вислугу років на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач звернувся вперше, до вказаних правовідносин, в частині визначення розміру пенсії, належить застосовувати норми частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» станом на дату звернення 22 вересня 2020 року, якою передбачено, що Зс - це середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Оскільки позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» у 2020 році, суд вважає, що в силу положень частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідачем має застосовуватися середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017, 2018 та 2019 роки.
Проте, згідно наявного в матеріалах справи перерахунку пенсії, відповідач при розрахунку заробітку для обчислення пенсії використав середній заробіток за 2014-2016 роки, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.
Згідно із загальним правилом, передбаченим статтею 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Положеннями статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень статті 9 Конституції України, статті 6 КАС України та статті 17, частини п'ятої 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту «d» Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2011 року: «Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем при призначенні позивачу пенсії за вислугу років неправомірно застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання застосувати у при вирішенні питання щодо призначення пенсії позивачу з 22 вересня 2020 року відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 3 роки, що передують року звернення, а саме, за 2017, 2018 та 2019 роки.
Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Наведене вказує на наявність у позивача самостійно обрати вид пенсійного забезпечення.
Судом встановлено, що, звертаючись до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою 22 вересня 2020 року, позивач просив перевести його з пенсії за віком на пенсію за вислугу років.
Проте, відповідач рішенням від 24 вересня 2020 року О/р №120987 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » відмовив позивачу у переведенні на пенсію за вислугу років з пенсії за віком, оскільки станом на 22 вересня 2020 року загальний розмір пенсії позивача становить 10792,84 грн, а після переведення позивача на пенсію за вислугу років загальний розмір пенсії з 22 вересня 2020 року становитиме 9205,19 грн.
При цьому, як встановлено судом та не заперечується сторонами, при прийнятті вказаного рішення відповідачем протиправно при розрахунку заробітку для обчислення пенсії використано середній заробіток за 2014-2016 роки замість середнього заробітку за 2017-2019 роки, та не зараховано за кожний повний рік роботи позивача за спірні періоди по одному року до страхового стажу додатково.
З урахуванням викладеного, оскільки матеріалами справи підтверджено протиправність дій відповідача у частині застосування показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 3 роки, що передують року звернення, не зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу додатково, виходячи з наявності у позивача як пенсіонера права на самостійний вибір виду пенсії, а також виходячи з положень частини другої статті 9 КАС України колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги з виходом за їх межі шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 24 вересня 2020 року О/р №120987 та зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за її призначенням, а саме, з 22 вересня 2020 року, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 3 роки, що передують року звернення, а саме, за 2017, 2018 та 2019 роки.
При цьому, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 22 вересня 2020 року, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 3 роки, що передують року звернення, а саме, за 2017, 2018 та 2019 роки в частині, що заявлена на майбутнє, не підлягає задоволенню, оскільки такі вимоги позивача за своїм синтаксичним змістом спрямовані на захист прав на майбутнє.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі з виходом за межі позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
М.І. Кобаль