Справа № 320/8590/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Лиска І.Г.
20 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року (розглянута в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 25 січня 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач) в якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Позов мотивовано бездіяльністю відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу, як особі, яка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, у період з 17.07.2018 пенсії у розмірі, встановленому статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року адміністративний позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області провести із 18 березня 2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що позивач постійно проживає в с. Лука Таращанського рай ону Київської області, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії (посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.08.1993), перебуває на обліку в органах пенсійного фонду, є непрацюючим пенсіонером.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 23.07.1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с. Лука Таращанського району Київської області належить до зони радіоактивного забруднення території.
Позивач зазначає, що відповідно ст. 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», їй як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає у зоні радіоактивного забруднення території, повинна проводитися доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Позивач вважає, що призначена і виплачувана відповідачем пенсія не відповідає вимогам ст. 39 Закону України № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому у серпні 2020 року письмово звернувся до відповідача із проханням зробити перерахунок доплати до пенсії відповідно до вищевказаного Закону.
Відповідач відмовив позивачу в перерахунку доплати до пенсії (лист від 10.09.2020 № 6259-9893/Ц-02/8-1000/20) повідомивши, що нарахувати та виплатити доплату до пенсії відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ немає підстав, так як дана стаття з 01.01.2015 року відповідно до ЗУ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76 втратила чинність. Зазначивши, що редакція ст. 39 Закону № 796-ХІІ, яка визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року №6-р/2018, не змінювалась.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-УІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-УІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Відповідно з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Це рішення для пенсійного органу є зобов'язанням для самостійного поновлення відповідних доплат.
На виконання Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, щодо повернення норм ст.39 Закону України № 796-ХІІ та проведення відповідного нарахування та виплати зазначеної доплати, пенсійна справа позивача містить всі необхідні документи, але у зв'язку з бездіяльністю відповідача ця доплата з його вини не нараховується і не виплачується.
Статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Проте, надання Законом № 79-УІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796- XII, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Зважаючи на вищевикладене, ненарахування та невиплата позивачу щомісячної доплати до пенсії з 17 липня 2018 року, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ, є протиправною і такою, що суперечить Конституції України і Законам України.
Тому колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що предметом позову є триваюче правопорушення відповідача щодо нарахування пенсії позивачу.
Однак враховує, що визначений статтею 122 строк на звернення до адміністративного суду, - є строком, в межах якого реалізується не лише право на подачу позовної заяви, але і - право на судовий захист. Такий висновок слідує з аналізу норми ч.2 ст.122 КАС України.
Загальний шестимісячний строк має застосовуватись і при визначенні періоду триваючого правопорушення, яке є предметом позову і щодо якого судом буде застосовуватись судовий захист.
Відтак судовий захист може бути поширений на період за останні 6 місяців до звернення позивача до суду - тобто з 18.03.2020.
Зважаючи на зазначене, позовні вимоги можуть бути задоволені лише в частині оскарженого періоду триваючого правопорушення з 18.03.2020.
На підтвердження зазначеного вище, суд додатково вважає за необхідне зазначити, що практика ЄСПЛ свідчить про те, що застосування судом строку на звернення суду за судовим захистом не є порушенням євроконвенційних прав, зокрема і права, визначеного ст.6 Європейської конвенції з прав людини (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, №20347/03 від 12.03.2009 та ін.). Право на доступ до суду та, відповідно, застосування судового захисту, - не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема і через інститут строку на звернення до суду за судовим захистом, який регулюється імперативно нормами процесуального законодавства. Суд при цьому вказує на те, що застосування ст.122 КАС України при визначенні ефективного способу захисту порушеного права не порушує суть права на захист та переслідує легітимну мету - забезпечити можливість виконання рішення щодо захисту порушеного права при триваючому правопорушенні.
Тому у застосуванні судом обмеження захисту порушеного права позивача ні у формі, ні в об'ємі захисту суд не вбачає порушення права позивача на судовий захист.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв'язку із чим прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
М.І. Кобаль