Справа № 640/6221/21 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
19 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Федотова І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01 квітня 2013 року по 29 серпня 2019 року.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 186,5 календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01 квітня 2013 року по 29 серпня 2019 року.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Апарат Верховної Ради України звернувся з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 15.04.2013 року №4661 ОСОБА_1 з 01.04.2013 року було зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням Закону України «Про Державну службу», присвоєно сьомий ранг державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 5000 грн. (п'ять тисяч гривень) на місяць, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 б/н та заяви ОСОБА_1 від 01.03.2013 року. 01.04.2013 року ОСОБА_1 було прийнято присягу державного службовця.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №8474 від 09.10.2013 року позивачу була надана відпустка, що згідно з додатком до Розпорядження тривала з 15.10.2013 року по 28.10.2013 року. Також ОСОБА_1 було виплачено 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень) матеріальної допомоги на оздоровлення.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №2039 від 17.02.2015 року Позивача було повторно зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням Закону України «Про Державну службу», із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця порядком переведення після виходу з відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, встановлено заробітну плату в сумі 6000 грн. (шість тисяч гривень) на місяць, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 11.02.2015 року та заяви ОСОБА_1 від 12.02.2015 року.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 02.07.2016 року №2267-к ОСОБА_1 за її згодою з 29.06.2016 року було переведено на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень (патронатна служба), із збереженням раніше встановленої заробітної плати, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 29.06.2016 року та заяви ОСОБА_1 від 28.06.2016 року.
Відповідно до подання народного депутата України ОСОБА_2 від 18.02.20219 року №336-08/1016 позивачу з 01.02.2019 року встановлено на час виконання депутатом повноважень заробітну плату у розмірі 12 300,00 грн. (дванадцять тисяч триста гривень 00 коп.), що також підтверджується розрахунковими листами, починаючи з березня 2019 року.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27.08.2019 року помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 року у зв'язку із закінченням строкового трудового договору. У розпорядженні також зазначено провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» згідно з додатком.
Зокрема, відповідно до додатку ОСОБА_1 станом на 29.08.2019 року було не використано 136,5 днів основної та 50 днів додаткової відпустки.
Як видно із розрахункового листа за серпень 2019 року при звільненні позивачу було нараховано 24014,29 грн. (двадцять чотири тисячі чотирнадцять гривень двадцять дев'ять копійок), з яких 11714,29 грн. - за відпрацьований час, 12300,00 грн - грошова допомога, тобто без компенсації за невикористану відпустку.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому компенсації за невикористану відпустку, втім останнім листом від 16.02.2021 року №20-20/140 ій відмовлено у зв'язку з відсутністю коштів.
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача та вважаючи останню протиправною, звернулась з данним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі - Положення).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно з ч. 3 ст. 34 вказаного Закону помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Згідно з положеннями частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 06 листопада 1992 року роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з ч. 7 статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».
Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).
Згідно із частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 3 Закону №504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Отже, з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства слідує, що підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку є звільнення особи з вказаної посади.
При цьому, виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону №504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Крім того, згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розпорядженнями Керівника Апарату Верховної Ради України від 15.04.2013 року №4661, від 17.02.2015 року №2039 та від 02.07.2016 року №2267-к ОСОБА_1 з 01.04.2013 року було зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням Закону України «Про Державну службу», та в подальшому за її згодою з 29.06.2016 року було переведено на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень (патронатна служба), із збереженням раніше встановленої заробітної плати.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27 серпня 2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» ОСОБА_1 , помічника- консультанта народного депутата України ОСОБА_2 звільнено з займаної посади 29 серпня 2019 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України) на підставі пункту другого частини першої статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не народним депутатом України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 .
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.
При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Так, відповідачем неодноразово зазначалось, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» такі бюджетні призначення не були передбачені.
З цього приводу суд першої інстанції доцільно звернув увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.
Крім того, як було зазначено вище, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
З огляду на наведене, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності в Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.
Разом з тим, відповідно до наявної у матеріалах справи копії Витягу з розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27 серпня 2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» та додатку до нього станом на день звільнення з посади позивач мала 136,5 дні невикористаної щорічної основної відпустки та 50 днів додаткової.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи слідує, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.
Однак, як вбачається зі змісту листа Апарату Верховної Ради України 15/14-2021/137579 від 22 квітня 2021 року така компенсація не була виплачена позивачу у зв'язку із відсутністю на момент звільнення (29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 .
Разом з тим, нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.
Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, а відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01 квітня 2013 року по 29 серпня 2019 року та зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 186,5 календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01 квітня 2013 року по 29 серпня 2019 року підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочка Є.О.
Федотов І.В.