Справа № 640/6204/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
19 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Єгорової Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Вищого адміністративного суду України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Голова ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйова Л.В. подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Вищого адміністративного суду України з червня 2012 року по грудень 2017 року.
26.12.2017 року наказом Вищого адміністративного суду України №554-К її було відраховано зі штату суду у зв'язку зі звільненням у відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 14.12.2017 року №4079/15-172.
14.09.2020 року позивач звернулась до Голови комісії з припинення Вищого адміністративного суду України із заявою, у якій просила надати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Листом від 29.09.2020 року №234/12-14/20 відповідач повідомив заявника, що частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий рівень посадових окладів суддів Вищого адміністративного суду України (як суду касаційної інстанції) не визначений, оскільки діяльність таких судів законом не передбачена. Також повідомлено, що пункт 7 розділу XII Закону №1402-VIII визнаний неконституційним лише в частині Верховного Суду України, а тому видати довідку суддям Вищого адміністративного суду України у відставці із зазначенням посадового окладу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до Закону №1402-VIII не вбачається за можливе.
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, звернулась з данним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у ст. 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
За приписами ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402, який набув чинності 30 вересня 2016 року, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За положеннями ч. 4 ст. 142 Закону №1402-VIІІ та частини 3 статті 141 Закону №2453-VI (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» в редакції від 12 лютого 2015 року №192-VIІІ) у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до пункту 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402- VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Отже, норми частини 4 статті 142, пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIІІ безпосередньо пов'язують розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розміром суддівської винагороди, яку отримує суддя, що працює на відповідній посаді.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року №193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, виключено пункти 22, 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№ 41-45, ст. 529; 2015 року, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх Рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року №2-р/2020.
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Ст. 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11 грудня 2020 року у справі №200/3958/19-а висловив позицію, відповідно до якої правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Водночас, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону.
Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня; відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством, застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Отже, саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання нової довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 вийшла у відставку з посади судді та не проходила кваліфікаційне оцінювання суддів і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд вважає протиправною відмову відповідача у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суду у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду і наявність підстав для зобов'язання відповідача видати передбачену розділом II Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.01.2008 року №3-1 (в редакції постанови правління ПФУ №6-1 від 07.06.2019 року), довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суду у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі положень статей 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що останній не припинений як юридична особа, ліквідаційна процедура триває, а тому в силу пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII при визначенні розміру суддівської винагороди для обчислення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці застосовується Закон №2453-VI, мотивуючи це наступним.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI.
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що з початком роботи Верховного Суду у складі, визначеному Законом №1402-VIII, настає два юридичні факти: 1) Вищий адміністративний суд України припиняє свою діяльність; 2) Вищий адміністративний суд України ліквідується у встановленому законом порядку. Також положення пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII однозначно встановлюють, що статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів Вищого адміністративного суду України визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI лише до припинення діяльності.
Згідно зі ст. 104 Цивільного кодексу України ліквідація - це форма припинення юридичної особі.
Щодо «припинення діяльності суду», то в даному випадку пункт 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII необхідно системно розглядати у взаємозв'язку з пунктом 6 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, відповідно до якого Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом. Пункт 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII передбачає, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність.
З аналізу положень пунктів 6, 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII вбачається, що термін «припиняють свою діяльність» вживається у розумінні припинення здійснення процесуальної діяльності суду з розгляду справ, оскільки до дня початку роботи Верховного Суду вони продовжували діяти у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом.
За таких обставин, на думку суду, положення пункту 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII в частині: «До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» - припинили дію, тобто перестали регулювати відповідні суспільні відносини, з дня початку роботи Верховного Суду.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 30.11.2017 року днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року, тому з вказаної дати Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність (процесуальну діяльність як суд), внаслідок чого пункт 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, яким у відзиві на позовну заяву обґрунтовуються заперечення проти позовних вимог (в частині визначення Законом №2453-VI гарантій суддів Вищого адміністративного суду України), припинив регулювати відповідні суспільні відносини, а тому не може застосовуватися у спірних правовідносинах.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочка Є.О.
Єгорова Н.М.