Справа № 640/37730/21 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
19 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фортечного відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Фортечного ВДВС у м. Кропивницькому, яка полягає у не знятті арешту з всього рухомого майна ОСОБА_1 , який було накладено Фортечним ВДВС у м. Кропивницькому в рамках виконавчого провадження № 52080656;
- зобов'язати Фортечний ВДВС у м. Кропивницькому зняти арешт з всього рухомого майна ОСОБА_1, який було накладено Фортечним ВДВС у м. Кропивницькому в рамках виконавчого провадження №52080656.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що в рамках виконавчого провадження № 52080656 державним виконавцем був накладений арешт на все рухоме майно, що належить позивачу. У подальшому, на підставі положень пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ було повернуто стягувачу, проте державний виконавець не вчинив дій щодо зняття арешту з майна позивача, що суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2022 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у письмовому провадженні на 19.10.2022.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 вересня 2016 року Фортечним ВДВС у м. Кропивницькому відкрито виконавче провадження № 52080656, боржником у якому є ОСОБА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 07 листопада 2021 року № Р222558, постановою Фортечного ВДВС у м. Кропивницькому про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, виданою 17 лютого 2017 року в рамках виконавчого провадження №52080656, накладено арешт на все рухоме майно, що належить ОСОБА_1 .
З автоматизованої системи виконавчого провадження та відзиву на позовну заяву слідує, що виконавче провадження № 52080656 завершено у 2017 році на підставі пункту 2 статті частини першої 37 Закону України «Про виконавче провадження».
10 листопада 2021 року позивач, через свого представника, звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту, який було накладено на все рухоме майно ОСОБА_1 у рамках виконавчого провадження № 52080656.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Фортечного ВДВС у м. Кропивницькому щодо зняття арешту з належного йому рухомого майна, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено зняття арешту з майна у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Також, суд не вбачає підстав для застосування наслідків повернення виконавчого документа, передбачених статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», як і факту порушення його прав внаслідок дій суб'єкта владних повноважень, а тому, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконною бездіяльності Фортечного ВДВС у м. Кропивницькому, яка полягає у не знятті арешту з всього рухомого майна ОСОБА_1 , який було накладено Фортечним ВДВС у м. Кропивницькому в рамках виконавчого провадження № 52080656, відсутні.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк, державний виконавець зобов'язаний та має право вчиняти будь-які виконавчі дії тільки у межах виконавчого провадження, яке перебуває у нього на виконанні. Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Строк дії будь-яких заходів забезпечення виконання рішення суду може бути дійсним тільки в період, коли виконавчий лист може бути пред'явлений до виконання. Виконавчий лист, за яким позивач є боржником після закінчення визначеного законом строку не може бути пред'явлено до виконання, а тому, є всі підстави для зняття арешту з майна позивача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У силу норм частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно приписів частин п'ятої, сьомої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
За змістом статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Згідно приписів частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (на підставі чого і було повернуто виконавчий документ), виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно частини третьої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Тобто, вказаною нормою не вказано п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», за яким державний виконавець має зняти арешт з майна боржника, з огляду на що, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що Законом України «Про виконавче провадження», не передбачено зняття арешту з майна у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, у відповідності до приписів частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів існування у останнього будь-якого майна, користування та розпорядження яким є неможливим внаслідок накладення на нього арешту відповідачем, чого і не було встановлено судом першої інстанції під час розгляду даної справи, а відтак, право позивача на мирне володіння своїм майном, не є порушеним.
Посилання позивача на знищення матеріалів виконавчого провадження та пропуск стягувачем строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, колегією суддів відхиляються, адже Закон України «Про виконавче провадження», не містить в собі такої підстави для зняття арешту з майна, як знищення матеріалів виконавчого провадження, а строк на пред'явлення виконавчого документу може бути поновлений за відповідною заявою стягувача, тобто, вказані посилання не є визначальними для вирішення даного спору.
Враховуючи той факт, що у державного виконавця були відсутні передбачені спеціальним Законом підстави знімати арешт з майна позивача, то в поведінці відповідача відсутня протиправна бездіяльність.
Крім того, самим позивачем не зазначається про те, що ним виконано виконавчий документ, у той же час, відповідач стверджує, що доказів сплати боргу позивачем перед стягувачем не надано.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виснував про відсутність підстав для застосування наслідків повернення виконавчого документа, передбачених статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», як і факту порушення його прав внаслідок дій суб'єкта владних повноважень, а тому, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконною бездіяльності Фортечного ВДВС у м. Кропивницькому, яка полягає у не знятті арешту з всього рухомого майна ОСОБА_1 , який було накладено Фортечним ВДВС у м. Кропивницькому в рамках виконавчого провадження № 52080656, відсутні. При цьому, похідна вимога про зобов'язання Фортечного ВДВС у м. Кропивницькому зняти арешт з всього рухомого майна ОСОБА_1 , який було накладено Фортечним ВДВС у м. Кропивницькому в рамках виконавчого провадження № 52080656 також не підлягає задоволенню.
Колегія суддів вважає, що за наслідком розгляду апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2022 р. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко