Справа № 350/2156/21
Номер провадження 2/350/126/2022
23 вересня 2022 року селище Рожнятів
Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
складі головуючого судді Пулика М.В.,
секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,
адвокатів Родікова І.С., Долинки О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, набутого за час спільного проживання,-
установив:
28.12.2021 позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд ухвалити рішення, яким встановити факт його проживання з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по даний час. В порядку поділу майна визнати за ним право власності на 1/2 частину придбаної у період спільного проживання земельної ділянки площею 1,7331 га. для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 2624855100010050021, і право власності на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 825815, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010830900042 від 10.06.2008.
Позов мотивує тим, що з 2000 року вони з відповідачкою проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 05 серпня 2002 року відповідачка офіційно зареєструвала в органах ЗАГСУ Рожнятівського району Івано-Франківської області припинення шлюбу зі своїм попереднім чоловіком ОСОБА_2 , і з того часу він почав разом з нею офіційно приїжджати в смт. Перегінськ, де почав активно проводити ремонтні роботи та реконструкцію житлового будинку, в тому числі добудував другий поверх, куди вкладав власні кошти, а також повністю за власні кошти добудував літню кухню, яка на той момент була тільки на початковій стадії будівництва.
Ще впродовж 2002 - 2007 років вони разом з відповідачкою їздили на сезонні роботи в Москву, і фактично, помісячно перебували то в Москві, де разом проживали як чоловік та жінка, та працювали, то в смт. Перегінськ, а з 2006 року, він попередньо продавши квартиру в Москві, повністю переїхав на постійне місце проживання в смт. Перегінськ, де проживає і на даний час.
24 грудня 2007 року ними спільно була придбана земельна ділянка площею 1,7331 га. для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 , і кадастровий номер якої 2624855100010050021. Договір купівлі - продажу даної земельної ділянки та Державний акт на право власності на земельну ділянку оформлені на відповідачку. Фактично всі кошти на придбання вказаної земельної ділянки були його особистими, які він добровільно вніс в спільний сімейний бюджет.
На даний час, через похилий вік, відповідачка змінила відношення до нього та намагається вигнати з літньої кухні, що розташована в АДРЕСА_2 , яка ним побудована і де він на даний час проживає. Також йому стало відомо, що відповідачка має намір відчужити спірну земельну ділянку, що спонукає його звернутись за захистом своїх законних прав та інтересів до суду.
Посилаючись на приписи ст.ст.70, 71 СК України, просить визнати за ним право власності на 1/2 частину спільно нажитого майна, яким є земельна ділянка площею 1,7331 га. для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 .
01.02.2022 відповідачка, через представника - адвоката Долинку О.А. подала відзив на позов. Представник у відзиві вказав, що відповідачці не було відомо і невідомо по сьогодні про майновий стан позивача як на території України, так і на території Російської Федерації. З приводу продажу позивачем у 2006 році чи в будь-який інший час квартири у місті Москва їй також нічого невідомо, оскільки як про наявність у нього такої квартири вона не знає, так само як і про факт її продажу. Фізичної і матеріальної участі в утриманні належного відповідачці домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_2 , позивач ніколи не брав, комунальні послуги не оплачував, домашнє господарство відповідачка завжди вела самостійно зі своїми дітьми, у сторін по справі ніколи не було спільного сімейного бюджету. Відповідачці не зрозуміло про які саме будівельні і ремонтні роботи у вказаному домоволодінні проводились позивачем. Відповідно до дозволу на право виконання будівельних робіт - будівництво домоволодіння розпочато у листопаді 1982 року і закінчене у листопаді 1985 року. Право власності на домоволодіння зареєстроване відповідачем у 2005 році, про що Перегінською селищною радою 31.10.2005 року видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 . Ніяких коштів на будівництво і ремонт належного їй будинку і господарських споруд вона від позивача не отримувала, ніяких подібних робіт він не проводив ні за власний, ні за інший кошт, так як на той час вони не проживали разом взагалі.
Позов і додані до нього документи не містять жодного належного і допустимого доказу на підтвердження наведених позивачем обставин, а навпаки - посвідка на постійне проживання в Україні отримана ним 26.02.2019 року, що спростовує факт його проживання з відповідачкою.
Земельна ділянка по АДРЕСА_1 куплена за кошти відповідачки і її доньки - ОСОБА_3 та за взаємної домовленості право власності на земельну ділянку зареєстроване лише за відповідачкою. Відповідачка і її донька певний період часу їздили за кордон на роботу, зароблені гроші відкладали для подальшого започаткування підприємницької справи. Так, донька відповідачки з 04.06.2008 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, а сама відповідачка - з 06.08.2013 року.
Позивач ні до купівлі цієї ділянки, ні до її подальшого використання, жодного стосунку не мав і не має по сьогодні, а, очевидно, без будь-яких правових підстав має намір заволодіти її частиною, тому відповідачка вважає позов таким, що не підлягає задоволенню повністю.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали повністю.
Позивач надав пояснення, які по суті аналогічні викладеним в позовній заяві. Додатково пояснив, що відповідачка в Москві у 1993-1994 р.р. мала на ринку торгову точку та орендувала квартиру у його сестри. Він відвідував свою сестру і часто бачився з відповідачкою, якій надавав різну допомогу для покращеня її торгівельної діяльності, підвозив до вокзалу.
У зазначений час стосунки між ними були виключно дружніми, оскільки на той час живою була його дружина, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідачка перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Через рік після смерті дружини він з відповідачкою прийняли рішення проживати спільно, як чоловік та жінка.
Відповідачка переїхала до нього на квартиру у Москві, де вони проживали, як чоловік і жінка. Він працював завідуючим Тушинським ринком у Москві, тому відкрив відповідачці приблизно вісім торгових точок на ринку. Крім цього, з його допомогою дуже багато людей з Перегінського працювали на ринку, яким він платив заробітну плату. В той час він вважався дуже не бідною людиною, і тому допомагав всім людям з сел.Перегінського, за яких просила ОСОБА_2 . Потім ОСОБА_2 розірвала шлюб зі своїм чоловіком, тому вони з відповідачкою почали їздили у сел.Перегінське, де проживали у неї дома. Коли почали будувати стадіон ОСОБА_4 ринок закрили, тому ОСОБА_2 запропонувала проживати в сел.Перегінське. Він продав двох кімнатну квартиру і переїхав в АДРЕСА_2 де проживає по даний час. Після того, як він продав квартиру в Москві, вони більше часу проживали в Перегінську, однак продовжували їздити на роботу до Росії. Вони жили як сім'я, він займався вихованням та брав участь у навчанні онуки відповідачки. Спору на той час не було, жили дуже добре створивши сім'ю на любові та повазі. Будинок повністю реконструювали, збільшили у площі, в будинку вони жили до 2013 року. Багато сусідів з ОСОБА_5 працювали у нього на ринку в Москві. Він з відповідачкою бажали започаткувати бізнес в Україні, тому він купив за 33 тис. доларів США фірму в с.Цінева, де мав намір влаштувати товарну базу, однак відповідачка та її діти переговорили його, сказали, що прибутковим буде займатися лісозаготівлею. Він погодився і для цього придбав автомобіль-фішку, 2 трактори, пилораму та іншого майна, яке необхідне для цих робіт. Весь цей бізнес був оформлений на дочку відповідачки, а займатися ним повинні були син та зять відповідачки. Син відповідачки та її зять через зловживання спиртним не змогли налагодити лісозаготівлю, і цей бізнес не розвивався. Також у Рожнятові він придбав виключно за свої 54 тисячі доларів США земельну ділянку під ринок, однак оформив цю покупку на відповідачку.
Він багато зробив біля будинку відповідачки, тобто вніс багато коштів у його перебудову, що призвело до суттєвого збільшення вартості будинку, побудував літню кухню, в якій на даний час проживає, оскільки ОСОБА_2 вигнала його з будинку. У зв'язку з тим, що він постарів, він став непотрібним відповідачці, яка будь-якою ціною хоче його виселити з будинку. Купівля спірної земельної ділянки була суттєвим вкладенням, тому вважає, що має право на неї. З вини відповідачки фактичний шлюб розпався, домовленості поділу майна не дійшли, змушений в судовому порядку вирішувати питання спільного проживання та належності земельної ділянки до спільного подружнього майна.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, проте будучи допитаною у попередньому судовому засіданні проти позову заперечувала та пояснила, що не є цивільною дружиною позивача. Дійсно з початку 90-х років працювала у Москві на ринку, яким завідував позивач. Спочатку вона проживала на квартирі, яка належала сестрі позивача, а після смерті у 2000 році дружини позивача переїхала проживати у його квартиру, де проживала не менше трьох років, а точніше до того часу, поки не переїхали у сел.Перегінське, а переїхали вони з позивачем в сел.Перегінське у 2009-2011 роках. З того часу вона проживає у сел. Перегінську, а позивач проживає у Перегінську з 2019 року, тобто з того моменту, як зробив дозвіл на проживання в Україні.
Не заперечує, що позивач допомагав їй у всьому, однак це була просто допомога. Проживаючи тривалий час у квартирі позивача між ними не було жодних стосунків, які б свідчили про стосунки чоловіка та жінки. Таких стосунків, як і відносин, які б свідчили про те,що вони ведуть спільне господарство, не було і під час проживання позивача в АДРЕСА_2 . Гроші у спріну земельну ділянку вкаладала вона та ОСОБА_6 , який зараз є покійним, який доводився зятем ОСОБА_1 , та якому фактично належав Тушинський ринок. Відповідач проживає в належній їй літній кухні з 2019 року, а прийняла його за те, що він їй надав колись житло. Стверджує, що з усіма свідками, які допитані у судовому засіданні, у неї на протязі багатьох років нормальні стосунки.
Свідок ОСОБА_7 суду дав показання про те, що він доводиться кумом дочки та зятя відповідачки. Зять відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_8 у 2004 році запросив його на роботу на Тушинський ринок у Москву, яким керував зять позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , а позивач вважався завідуючим ринком. На ринку працювало багато людей з сел.Перегінське, і всі знали, що вони працюють у Лукіча, що саме він забезпечував усіх приїжджих з Перегінська роботою. Позивача знає приблизно з 2000 року, тобто з того моменту, коли ОСОБА_1 появивися у сел.Перегінське, у будинку відповідачки. Стверджує, що позивач та відповідачка проживали в одній квартирі у Москві, яка належала позивачу і ні у кого не було сумніву, що це подружня пара, одна сім'я. Тривалий час позивач проживає у Перегінську, однак чи проживають вони однією сім'єю у даний час, сказати не може, оскільки мешкає далеко від їхнього будинку.
Свідок ОСОБА_9 дав суду показання про те, що також перебуває у нормальних стосунках зі сторонами. 15 років тому іздив у Москву на заробітки, де працював на ринку, яким керував позивач та його зять. ОСОБА_1 дав роботу багатьом перегінчанам, та багатьом допомагав. У Москві позивач та відповідачка проживали в одній квартирі як сім'я, а він з ними кожного ранку зустрічався та вітався. Ні у кого не було сумніву, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 це одна сім'я. Потім сторони говорили, що купили землю у с.Цінева та сел.Рожнятів. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю більше двадцяти років, однак вони періодично виїжджали з Перегінського на заробітки у ОСОБА_10 . Йому відомо, що приблизно останніх 10 років позивач не проживає у будинку по АДРЕСА_2 , а мешкає у літній кухні за цією адресою, а відповідачка у будинку.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона є першою ( найближчою ) сусідкою ОСОБА_2 та ОСОБА_12 . Стверджує, що на протязі 20 років ОСОБА_13 проживає з ОСОБА_2 , як одна сім'я. Всі в селі знали, що вони чоловік і жінка, вели спільне господарство, утримували свиню та курей, ремонтували будинок та літню кухню, придбали багато майна.
Аналогічні по суті показання дала суду свідок ОСОБА_14 , яка крім того пояснила, що знає ОСОБА_1 , як нормальну, адекватну людину, який виховав ОСОБА_2 внучку, яка сильно прив'язана до позивача та кличе його дідусем. Стверджує, що позивач та відповідачка проживали як повноцінна сім'я. Одним словом, ОСОБА_2 дуже повезло з таким чоловіком, а йому з дружиною ні.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідачки, показання свідків, дослідивши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ст.5 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Верховний Суд України у своєму листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 р. зазначив, що до заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою мали місце фактичні шлюбні стосунки (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо).
Згідно копії рішення Рожнятівського місцевого суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2002 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (відповідачкою) розірвано, а рішення набрало законної сили 15.03.2002 (а.с.100).
Згідно копії свідоцтва про шлюб, шлюб між ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_15 було зареєстровано 05.06.1960 (а.с.101)
Копією свідоцтва про смерть (а.с.102) підтверджено, що ОСОБА_15 ( дружина позивача ) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Довідкою про рестрацію місця проживання №1810/02-24 від 21.03.2019 підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований в АДРЕСА_2 з 21.03.2019 по теперішній час ( а.с.4).
Копіями повідомлень, які надійшли з Viber відповідачки ОСОБА_2 на Viber ОСОБА_16 , яка доводиться дочкою позивача, підтверджено, що ОСОБА_2 визнавала факт проживання з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах на протязі 21 року, по суті вважала та придавала їм значення як таким, що прирівнюються до шлюбу, зареєстрованого у встановленому законом порядку, стверджувала, що за час її перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 вони спільно придбали майно ( а.с. 56, 69-72).
Копії фотографій підтверджують факт спільної присутності сторін на святах, у тому числі на сімейних святах ( а.с.55-57 ).
Зазначені вище обставини відповідачка не заперечила.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України- далі СК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Статтею 25 цього Кодексу передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Згідно із ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Аналіз ст.25 СК України дає змогу зробити висновок, що для застосування її положень необхідною умовою є встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.
З матеріалів справи установлено, що позивач, у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 своєї дружини, а відповідачка, у зв'язку з набранням рішенням Рожнятівського районного суду законної сили, з 15 березня 2002 року не перебували у зареєстрованому у встановленому законом порядку шлюбі.
Даний факт не спростовувався і учасниками справи.
Положення Кодексу про шлюб та сім'ю України, який втратив чинність з 01.01.2004 у зв'язку з набранням чинності СК України, не містили норм про спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, якщо вони не перебували між собою у шлюбі, яким, згідно ч.1 ст.21 СК України є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Отже, факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача та відповідачки з січня 2004 року не суперечить вимогам ст.25 СК України.
Обов'язковою умовою для визнання членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Досліджені в суді письмові докази, у сукупності з вищенаведеними показаннями свідків, доводять факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, і свідчать про те, що між сторонами склались та мали місце, на протязі з січня 2004 року по 28.12.2021, усталені відносини, які притаманні подружжю, а тому вимога позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу є підставною.
Щодо вимоги про визнання майна спільною власністю та його поділ.
Згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.
Згідно роз'яснень, що наведені в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Верховний Суд у постанові від 15.08.2019 у справі № 588/350/15 вказав, що вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:
1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).
За частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Крім того, за змістом статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Згідно із частинами 2 та 3 статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 1,7331 га. для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 2624855100010050021, і право власності на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 825815, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010830900042 від 10.06.2008, придбана 24.12.2007, тобто під час спільного проживання позивача та відповідачки, однак цей об'єкт нерухомості оформлений ( зареєстрований ) за ОСОБА_2 .
При цьому, показаннями свідків підтверджено, що під час спільного проживання з відповідачкою позивач мав такі доходи, наявність яких давала йому можливість придбати спірний об'єкт навіть без додатково залучення коштів відповідачки, яка не заперечила останню обставину.
Жодних доказів, що спірне майно придбавалося за особисті кошти ОСОБА_2 суду не надано.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що земельна ділянка площею 1,7331 га. для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 2624855100010050021, і право власності на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 825815, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010830900042 від 10.06.2008, є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому останньому належить 1/2 частина зазначеного майна.
На підставі ст.ст. 70,74 СК України, керуючись ст.ст.12, 13, 18, 81, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, набутого за час спільного проживання -задовольнити.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за період з 01 січня 2004 року по 28 грудня 2021 року.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на 1/2 частину придбаної у період спільного проживання земельної ділянки площею 1,7331 га. для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 2624855100010050021, право власності на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 825815, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010830900042 від 10. 06. 2008.
На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: