Справа № 161/13897/22
Провадження № 2-а/161/286/22
20 жовтня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Чигринюк В.С.
з участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Воробея П.О.
представників відповідача - Паш'яна Д.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку справу за адміністративним позовом громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства
07.10.2022 року позивач - громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до суду з вищевказаним адщміністративним позовом на обгрунтування якого зазначив, що 15.09.2022 року працівники Служби безпеки України спільно з працівниками поліції прийшли за адресою його проживання в м. Луцьку та після встановлення особи, його доставили за адресою Луцького відділу № 1 УДМС у Волинській області, з причини перевищення ним термінів перебування на території України. В ході його опитування він пояснив, що проживає разом з цивільною дружиною за вищевказаною адресою, а після початку військової агресії російської федерації - тимчасово проживав за межами міста до середини квітня 2022 року. Залишити територію України, згідно Закону, він повинен був до 03.04.2022 року. Також, при з'ясуванні обставин подальшого перебування на території України, він пояснив, що планував звернутись з заявою про надання посвідки на тимчасове проживання. Разом з тим, рішенням Заступника начальника Луцького відділу № 1 УДМС України у Волинській області від 15.09.2022 року його - громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 було примусово повернуто до країни походження (Республіки Білорусь) та зобов'язано покинути територію України у термін до 10.10.2022 року. Натомість, 20.09.2022 року він звернувся УДМС України у Волинській області з бажанням скласти заяву про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту, проте, йому в усній формі було відмовлено в складанні такої заяви, мотивуючи це «відсутністю дипломатичних зав'язків з Республікою Білорусь». 23.09.2022 року ним було складено Заяву-Анкету та Анкету, затверджених Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, на даний час у відповідь на вказане звернення відповідне рішення не прийнято. Причиною порушення ним правил перебування інозмеців та осіб без громадянства в Україні - стало введення військового стану в зв'язку з військовою агресією російської федерації 24.02.2022 року. Крім того, оскільки з території Республіки Білорусь також вчинялась збройна агресія рф, перетин кордону з України до Республіки Білорусь неможливий, а найближча сусідня країна - Республіка Польща вимагає наявності візи для громадян Республіки Білорусь, що унеможливлювало його повернення у встановлений законом термін. Крім цього, для нього наявна загроза з боку правоохоронних органів у разі повернення до країни походження, що унеможливлює його вільне повернення в Республіку Білорусь. На його переконання, такі дії з боку правоохоронних органів пов'язані з його політичною позицією, яку він висловлював на акціях мирного протесту за результатами виборів в Республіці Білорусь в 2020 році, його участь в громадській організації на території України та іншими обставинами, які він має намір пояснити усно. Враховуючи наведене, просить суд скасувати рішення Луцького відділу № 1 УДМС України у Волинській області про примусове повернення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 15.09.2022 року.
14.10.2022 року від відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області до суду надійшов відзив на позовну заяву. На обгрунтування своїх заперечень щодо позову відповідач зазначив, що позивач 03.10.2021 року в'їхав на територію України на законних підставах та відповідно до вищезазначених положень законодавства мав право на перебування на території України не більш як 90 днів протягом 180 днів, однак згідно результатів розрахунку міграційного калькулятора: загальна кількість днів перебування у період контролю: 348, тобто іноземцем перевищено 168 днів. Відтак, термін, на який позивач в'їхав на територію України закінчився та з письмовою заявою і необхідними документами для продовження строку перебування на території України останній не звертався. Під час перебування на території України до підрозділів ДМС України у Волинській області та інших областей України щодо продовження термінів чи з інших питань перебування на території України позивач не звертався, в процедурі отримання захисту в Україні не перебуває, а той факт що останній проживає значний час на території України та має цивільну дружину не є причинами недотримання норм права. На підставі викладеного, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Позивач в судовому засіданні надав пояснення аналогічні до викладених в адміністративному позові, просив позов задоволити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову з підстав, які викладені у відзиві на адміністративний позов, суду пояснив, що оскаржуване рішення було прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що рішенням заступника начальника Луцького відділу № 1 УДМС України у Волинській області від 15.09.2022 року було вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) та зобов'язано його покинути територію України у термін до 10.10.2022 року (а.с. 12-14).
Зі змісту вищевказаного рішення вбачається наступне:
«15.09.2022 року працівниками Луцького відділу № 1 УДМС у Волинській області спільно з працівниками Луцького РУП ГУНИ у Волинській області по вул. Кравчука, 12, м. Луцьк виявлено громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в Україні з порушенням правил перебування на території України іноземних громадян. Особу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено та підтверджено національним паспортом? НОМЕР_1 , виданим 06.06.2017 року, зі строком дії до 06.06.2027 року. Іноземець прибув в м. Луцьку до громадянської дружини, проживає по АДРЕСА_1 . Після закінчення дозволеного строку перебування іноземець ухилився від виїзду з території України, щодо продовження терміну перебування не звертався. З цього випливає, що даний громадянин станом на 15.09.2022 року знаходиться в Україні з порушенням правил перебування іноземцями та особами без громадянства в Україні, тобто попередньо перевищив термін перебування. Іноземець своїми діями порушив порядок, затверджений Постановою КМУ № 150 від 15.02.2012 року, тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 203 КУпАП. За вчинене правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Постановою останнього було визнано винним у вчинені правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700 грн.».
У своєму адміністративному позові, сторона позивача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, посилається на те, що при його винесенні відповідальними посадовими особами підрозділу УДМС України у Волинській області не було встановлено наявності або ж відсутність обставин, які надавали чи позбавляли можливості ОСОБА_1 звернутись з заявою про надання тимчасового або постійного захисту на території України, а постанова про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП, посилання на яку містить оскаржуване рішення, винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які є предметом даного спору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові підстави і порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну визначені ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI (чинного та у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 цього Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо його дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що однією з підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну є порушення ними законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, зокрема, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Так, ч.ч. 1, 3 ст. 9 Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11.09.2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи № 3, заведеної 15.09.2022 року Луцьким відділом № 1 УДМС України у Волинській області, з приводу вирішення питання про примусове повернення з України громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній прибув на територію України 03.10.2021 року через ПП «Доманове» з метою подальшого проживання з громадянською дружиною, без отримання візи.
Таким чином, позивач на територію України в'їхав на законних підставах 03.10.2021 року та відповідно до вищезазначених положень законодавства мав право на перебування на території України не більш як 90 днів протягом 180 днів.
Однак, як вбачається із результатів розрахунку міграційного калькулятора, долученого представником відповідача до свого відзиву на позовну заяву, загальна кількість днів перебування громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на території України у період контролю (з дня перетину державного кордону) становить 348 днів, тобто іноземцем перевищено 168 днів перебування.
Жодних доказів того, що ОСОБА_1 після завершення терміну, на який він в'їхав на територію України, звертався з письмовою заявою і необхідними документами для продовження строку перебування на території України стороною позивача суду не надано.
Із наведеного слідує, що станом на 15.09.2022 року, після закінчення строку перебування, позивач з території України не виїхав та не продовжив строк перебування. Уповноваженими працівниками встановлено, що позивач перебуває на території України з порушенням вимог ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вищевказаний іноземець перебуває на території України без відповідних документів на право перебування.
Слід зауважити, що станом на дату винесення оскаржуваного рішення органу ДМС України, жодних обставин, які б унеможливлювали примусове повернення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни не існувало та доказів зворотного матеріали справи не містять.
Таким чином, під час перебування на території України та станом на 15.09.2022 року позивач до підрозділів ДМС України у Волинській області та інших областей України щодо продовження термінів чи з інших питань перебування на території України не звертався та згідно наданої інформації сектором з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Волинській області громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 в процедурі отримання захисту в Україні не перебуває.
Крім цього, варто наголосити, що твердження позивача про те, що останній проживає значний час на території України та має цивільну дружину не дає підстав для недотримання норм чинного законодавства України.
Зокрема, Верховний суд у своїх правових висновках, викладених у постановах від 18.03.2021 року у справі № 522/14416/18, від 23.01.2020 року у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 року у справі №2340/2910/18 та від 12.08.2020 року у справі № 755/14023/17, зазначив, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім'ї не звільняють таку особу від необхідності дотримання міграційного законодавства.
Отже, станом на дату винесення оскаржуваного рішення (15.09.2022 року) жодних правових підстав для перебування позивача в Україні не існувало, останній на вказану дату знаходився на території України з порушенням вимог чинного міграційного законодавства.
Крім того, стороною позивача не надано жодних доказів, які б свідчили про скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП, яку було взято до уваги при винесенні оскаржуваного рішення. Вищезазначена постанова на день розгляду даної справи судом є чинною, штраф, накладений на ОСОБА_1 даною постановою, останнім сплачено 22.09.2022 року (а.с. 19).
Таким чином, оскільки позивачем порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, останній проживав на території України після закінчення відповідного терміну перебування, що ним не заперечується, а також враховуючи відсутність обмежень і заборон на примусове повернення позивача, передбачених положеннями ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд приходить до висновку, що 15.09.2022 року УДМС України у Волинській області правомірно було прийнято рішення про його примусове повернення в країну походження.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне у задоволенні позову громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 до УДМС України у Волинській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відмовити.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 77, 79, 241-246, 288, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складений 20 жовтня 2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська