Справа № 161/8573/22
Провадження № 2/161/3248/22
20 жовтня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі : головуючого - судді Пушкарчук В.П.
при секретарі - Фурман Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Підгайцівської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
05.07.2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що з 25.10.2016 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстрований Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві. За час шлюбу у них народилась спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що з відповідачем не проживають разом близько двох років. Зазначає, що різні погляди на права та обов'язки подружжя, відсутність взаєморозуміння призвели до поступового погіршення взаємовідносин, та, як наслідок, до фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем. Шлюб носить формальний характер, примирення неможливе. Разом з тим, вказує, що ії спільна з відповідачем дитина залишилась проживати разом з нею. Враховуючи викладене, просить суд розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 ,який було зареєстровано 25.10.2016 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві за актовим записом № 2256 та визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір'ю.
До початку судового засідання представник позивача та позивач подали до суду заяви з проханням слухати справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити.
До початку судового засідання відповідач подав до суду заяву з проханням слухати справу за його відсутності, позовні вимоги визнає.
Представник третьої особи подала заяву про розгляд справи у її відсутності, просить позов задовольнити.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі з 25.10.2016 року, який було зареєстровано Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві за актовим записом № 2256. Зазначене підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке знаходиться в матеріалах справи.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно зі змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Як вбачається зі змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Судом встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні стосунки через різні погляди на життя.
За таких обставин суд вважає, що подальше спільне життя сторін є неможливим, а тому шлюб підлягає розірванню.
Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дитини суд зазначає наступне.
Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 їх спільна з відповідачем дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із нею.
Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, згідно вимог закону вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б насамперед інтересам неповнолітніх дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їх вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.
Виходячи з роз'яснень п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У п. 1 ст. 3 Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 року (чинна для України з 27.09.1991 року) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (п. 1 ст. 18 цієї Конвенції ООН).
Як зазначено у п. 1 ст. 9 Конвенції ООН, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У матеріалах справи міститься висновок служби у справах дітей Підгайцівської сільської ради про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Даний висновок був затверджений рішенням виконавчого комітету Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області № 7 від 09.08.2022 року.
Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.
У своєму рішенні у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Принцип «найкращих інтересів дитини», що випливає також і з Декларації, є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.
Виходячи з принципу пріоритетності прав та інтересів дитини, взявши до уваги висновок служби у справах дітей, суд вважає, що місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно визначити разом із позивачкою ОСОБА_1 , оскільки на своє переконання, більш комфортним і зручним для дитини буде проживання разом із матір'ю.
Суд вважає, що зазначене буде відповідати принципу «забезпечення найкращих інтересів дітей», що є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Підгайцівської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини є такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1984, 80 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 81, 263-265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 5, 24, 55, 54, 160-161 СК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Підгайцівської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини- задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 25 жовтня 2016 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 2256 - розірвати.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомо.
Третя особа: Служба у справах дітей Підгайцівської сільської ради, адреса: Волинська обл., Луцький р-н, с. Підгайці, вул. Шкільна, 30.
Рішення у повному обсязі складено 20 жовтня 2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області В.П. Пушкарчук