ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 жовтня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/1764/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
Секретар судового засідання: Кратковський Р.О.;
Представники сторін:
Від прокуратури - Бондаревський О.М.;
Від Одеської міської ради - не з'явився;
Від Товариства з обмеженою відповідальністю " ФОКУС+" - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.08.2022
по справі № 916/1764/22
за позовом Першого заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю " ФОКУС+"
про стягнення 1 353 841,38 грн.,
(суддя першої інстанції: Волков Р.В., дата та місце прийняття ухвали: 01.08.2022, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 у справі №916/1764/22 відмовлено у задоволенні заяви (вх. № 2-625/22 від 28.07.2022) заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі № 916/1764/22.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Перший заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 скасувати та ухвалити рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.
Прокурор вважає, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування ухвали про відмову у забезпеченні позову.
Апелянт вважає, що зауваження суду першої інстанції є декларативними і необгрунтованими, суд не роз'яснив які саме докази мав надати прокурор для підтвердження намірів відповідача ухилитись від виконання зобов'язання.
Заявник апеляційної скарги вказує, що не може встановити наявні рахунки відповідача для пред'явлення заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «ФОКУС+», у зв'язку з чим єдиним можливим і законним заходом забезпечення позову в даному випадку є накладення арешту на нежитлову будівлю, що належить ТОВ «ФОКУС+» і вказане твердження не спростовано і не досліджено судом першої інстанції.
На думку прокурора, невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього провадження без нового звернення до суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 по справі №916/1764/22, призначено розгляд справи на: 10.10.2022 року об 11-00 год.
06.10.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «ФОКУС+» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
На думку позивача заява прокурора про забезпечення позову не містить обгрунтованих доводів реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обгрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про можливість невиконання судового рішення.
Відповідч зазначає, що даному випадку відсутній зв'язок між обраним прокурором аходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги у даній справі.
Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд відкласти розгляд апеляційної скарги на іншу дату, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника, оскільки адвокат Север'янов Д.І. перебуває на службі у складі Збройних Сил України.
Судова засідання 10.10.2022 не відбулося, у зв'язку з оголошенням тривалої повітряної тривоги.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 відкладено розгляд справи №916/1764/22 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 року на: 18.10.2022 року о 12-00 год.
В судове засідання 18.10.2022 з'явився представник прокуратури, який підтримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі. Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, а також те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників учасників, які не з'явились, за наявними в ній матеріалами.
За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення апелянта, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОКУС+» про стягнення 1353 841,38 грн.
В обґрунтування позову прокурор посилається на використання відповідачем земельної ділянки (кадастровий номер 5110137600:50:004:0028) для експлуатації та обслуговування будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 73/2 без внесення плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 прийнято позовну заяву (вх. № 1828/22 від 28.07.2022) Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси до розгляду, відкрито провадження у справі №916/1764/22, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.08.2022, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив, надіславши його іншим учасникам справи одночасно з наданням відзиву до суду.
Разом із позовною заявою Заступником керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси було подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить накласти арешт на нежитлові приміщення виробничо-технічного призначення, загальною площею 4393,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 73/2, та які належать ТОВ «ФОКУС+» на підставі свідоцтва про право власності САЕ 799812 від 05.11.2012 (реєстраційний номер об'єкта майна: 38665183).
Прокурор в заяві зазначив, що підставою для звернення прокурора з позовом до суду і заявою про його забезпечення є ухилення відповідача від оформлення протягом тривалого часу речового права на земельну ділянку, в тому числі, з метою уникнення сплати за землю. Право власності ТОВ "Фокус+" на нерухоме майно загальною площею 4393,8 м2, за адресою: вул. Отамана Головатого, 73/2, м. Одеса, та, відповідно, й право користування земельною ділянкою за аналогічною адресою, площею 1,7563 га, набуто ще 18.12.2012. Таким чином, обов'язок зі сплати коштів за користування земельною ділянкою у ТОВ "Фокус+" виник саме з цієї дати.
Разом з тим, упродовж значного часу відповідач належним чином не оформлює користування земельною ділянкою для мінімізації, як на думку прокурора, своїх витрат. Прокурор вказав, що така протиправна поведінка ТОВ "Фокус+" свідчить про високу ймовірність ухилення, у разі задоволення позовних вимог, від сплати безпідставно збережених коштів в належному розмірі. Так, коштів на рахунку відповідача може бути недостатньою для виконання рішення суду, у разі його задоволення позову, а майно, яким володіє ТОВ "Фокус+" може бути відчужене до ухвалення рішення по справі. Вказана ситуація є цілком можливою та реальною, що повністю унеможливить виконання рішення суду.
Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 у справі №916/1764/22 відмовлено у задоволенні заяви (вх. № 2-625/22 від 28.07.2022) Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову.
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що заявником не надано належних та допустимих доказів, з якими діюче законодавство пов'язує необхідність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, в інтересах якого подано позов, в разі невжиття таких заходів.
Суд вказав, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для застосування судом запропонованого прокуратурою заходу забезпечення позову, у зв'язку з чим дійшов висновку, що у задоволенні заяви заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову слід відмовити.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про про відмову в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову по справі №916/1764/22, з огляду на наступне.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Передбачивши різні види забезпечення позову, закон не встановлює конкретно, який вид в яких судових справах застосовується. Це питання вирішується судом за заявою заявника (особи, яка бере участь у справі), враховуючи причини, у зв'язку з якими необхідно забезпечити позов, характер спірних правовідносин тощо.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
У Рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Інститут забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання у майбутньому рішення суду, і тільки у разі необхідності, є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду та реалізації кожним права на судовий захист. Безпідставне застосування таких заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.74 ГПК України. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимоги майнового характеру про стягнення з Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Фокус+" на користь Одеської мiської ради безпiдставно збережених коштів за користування земельною дiлянкою у розмірі 1353 841,38 грн.
При цьому, у даному випадку, заявник, за вимогами заяви про забезпечення позову, просив суд першої інстанції застосувати такий вид заходу забезпечення позову, як накладення арешту на нежитлові приміщення виробничо-технічного призначення, загальною площею 4393,8 кв.м., що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 73/2, та яка належить ТОВ «ФОКУС+» на підставі свідоцтва про право власності САЕ 799812 від 05.11.2012.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає, що системний аналіз правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При цьому, судова колегія зазначає, що така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник.
Так, єдиною підставою для вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлю складу відповідача, яка розташована на спірній земельній ділянці, на яку посилається заявник, в даному випадку є твердження, що відповідач по справі ухиляється від виконання обов'язку щодо оформлення правовстановлюючих документів на користування такою земельною ділянкою та, відповідно, сплати коштів за користування нею власнику Одеській міській раді, м.Одеса.
Судова колегія зазначає, що вищезазначені обставини, на які позивач посилається як на підставу забезпечення позову, можуть свідчити лише про ухилення відповідача по справі від виконання своїх обов'язків щодо здійснення відповідних дій, проте будь-яким чином не свідчить про можливість ухилення такої особи від виконання майбутнього рішення суду, оскільки, на переконання колегії суддів, заявником жодним чином не доведено як саме, у даному випадку, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, апеляційний суд наголошує, що саме лише посилання заявника на потенційне порушення прав позивача при виконанні майбутнього рішення суду не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову без надання при цьому належних доказів на підтвердження вказаних обставин.
Так, заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
У даному випадку, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що заявником, ані під час розгляду заяви у суді першої інстанції, ані під час розгляду заяви у суді апеляційної інстанції не було наведено жодних достатніх підстав, які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на вказане, судова колегія вважає необґрунтованими доводи скаржника про необхідність забезпечення позову у вигляді накладення арешту на будівлю складу, що належить відповідачу, з посиланням лише на те, що невжиття заходу до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки, на даний час позивачу невідомо чи є у відповідача рахунки, на яких можуть бути відповідні кошти, за рахунок яких відповідач спроможний відшкодувати позивачу безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою, тобто задовольнити вимоги позивача у цій справі у випадку задоволення його позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що подана прокурором заява про забезпечення позову мотивована лише припущенням про ймовірну неможливість виконання рішення суду у цій справі, що не створює підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Крім того, у даному випадку господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Разом із зазначеним вище, колегія суддів наголошує, що у даному випадку відсутній зв'язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача (будівлю складу) і предметом позовних вимог у справі - стягнення коштів, оскільки обов'язок відповідача по відшкодуванню безпідставно збережених коштів жодним чином не пов'язаний із наявністю у нього на праві приватної власності відповідного нерухомого майна.
Верховний Суд, у тому числі, у постановах від 09.12.2020 року у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 року у справі №910/9627/20 неодноразово наголошував, зокрема, на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Відтак, з огляду на вимоги щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, предмет позову у даній справі, колегія суддів зазначає, що у даному випадку пов'язаність заходу забезпечення позову, який просить прокурор у прохальній частині заяви з предметом спору відсутня, з огляду на що, висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову є правомірним та таким, що не потребує скасування.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи «Устименко проти України" принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Саме до цього й може призвести задоволення заяви прокурора у даній справі про забезпечення позову без з'ясування обставин справи по суті спору та без дослідження і надання правової оцінки наданих учасниками спору доказів по справі.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернення до суду з аналогічною заявою у випадку наявності підстав для забезпечення позову відповідно до норм ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу Першого заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 по справі № 916/1764/22 слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 по справі № 916/1764/22 - без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 по справі № 916/1764/22 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 по справі №916/1764/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено та підписано 19.10.2022 року.
Головуючий суддя Н.М. Принцевська
Судді: Г.П. Разюк
Г.І. Діброва