20 жовтня 2022 року м. Чернівці Справа № 727/3714/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.,
секретар: Тодоряк Г.Д.,
позивач: Національний Банк України,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Танасійчук Н.М., дата виготовлення повного тексту рішення суду 25.08.2021 року, -
У квітні 2021 року Національний Банк України (далі по тексту - НБУ) звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованість за кредитним договором та просив:
- стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання кредиту у розмірі 50 876,21 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 як з солідарного боржника з ОСОБА_1 згідно договору поруки заборгованість у розмірі 50 876,21 грн;
- стягнути з ОСОБА_3 як з солідарного боржника з ОСОБА_1 згідно договору поруки заборгованість у розмірі 25 000 грн.
В обґрунтування позову вказував, що 12.12.2012 року між НБУ та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №393 про надання кредиту на споживчі та соціально-побутові цілі, відповідно до якого останній отримав 100 000 грн для ремонту житлового будинку, строком користування на 15 років з дати виникнення заборгованості на рахунку обліку наданого кредиту.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 , між НБУ та ОСОБА_2 12.12.2012 року було укладено договір поруки №394, згідно якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати перед НБУ за повернення позичальником кредиту, оплати за користування ним, сплати пені, штрафу у встановлений строк.
Провадження №22-ц/822/772/22
В подальшому, між НБУ та ОСОБА_1 05.11.2013 року було укладено додатковий договір №432 до договору про надання кредиту на споживчі та соціально побутові цілі, згідно якого протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності цього додаткового договору НБУ надає позивальнику додаткового довгостроковий кредит для завершення ремонту житлового будинку в сумі 25 000 строком користування на 14 років 1 місяць в межах дії чинного Договору.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №432 від 05.11.2013 року того ж дня між НБУ та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки від №433, згідно якого остання у випадку невиконання позичальником обов'язків за кредитним договором погодилася нести разом з ОСОБА_1 відповідають перед НБУ за повернення кредиту, оплати за користування ним, сплати пені, штрафу у встановлений строк як солідарні боржники.
НБУ свій обов'язок у повному обсязі виконав за Кредитним договором, що підтверджується меморіальними ордерами від 12.12.2012 року №2 (54875899), від 12.12.2012 року №6 (68310427), від 05.11.2013 року №4 (63962472) та від 05.11.2013 року №2 (72226227).
З 20.07.2020 року припинилося надходження коштів від позичальника для погашення кредиту, а з 20.03.2020 року на погашення відсотків, у зв'язку з чим НБУ направляв позичальнику та поручителям листи з повідомленням про необхідність погашення простроченої заборгованості та нарахованої пені згідно кредитного договору від 31.07.2020 року №55-0046/38797, від 08.09.2020 року №55-0046/48939, від 28.10.2020 року №55-0046/62590, від 01.02.2021 року №5-0046/7869.
Станом на 24.03.2021 року заборгованість за Договором становить 50 876,21 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом 39 094,53 грн; прострочена заборгованість за кредитом 4 445 грн; прострочена заборгованість за відсотками 4 118,05 грн; строкова заборгованість за відсотками 3 218,63 грн.
У зв'язку з тим, що відповідачами не погашено заборгованість, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та норми права, які регулюють спірні правовідносини просив, позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2021 року позовні вимоги НБУ задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь НБУ суму боргу за договором про надання кредиту на споживчі та соціально-побутові цілі від 12 грудня 2012 року за №393 року в розмірі 38 157,16 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь НБУ суму боргу за додатковим договором про надання кредиту на споживчі та соціально-побутові цілі від 05 листопада 2013 року за №432 в розмірі 12719.05 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , оскаржив його в апеляційному порядку.
Вказує, що ОСОБА_2 зобов'язувався відповідати перед банком як поручитель саме за виконання позичальником зобов'язання по кредиту в сумі 100 000 грн, при цьому НБУ звертаючись із позовом до суду просив стягнути з ОСОБА_2 відсотки за користування кредиту, які були вирахувані із простроченого зобов'язання з урахуванням суми кредиту в розмірі 125 000 грн.
Наголошує, що НБУ пропущено строк звернення до ОСОБА_2 із вимогою про стягнення заборгованості в межах договору поруки, так як в момент підписання договору поруки ОСОБА_2 норма ч.4 ст.559 ЦК України діяла в редакції Закону №435- ІУ від 02.12.2012 року, з вимогами якого і був ознайомлений Поручитель.
Відтак, за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання нею чинності. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Таким чином, строком порушення зобов'язання за кредитним договором є 20.07.2020 року, тобто саме з вказаного часу у НБУ виникло право на звернення до суду із відповідним позовом до відповідачів, однак з позовом банк звернувся до суду 16.04.2021 року, тобто з пропуском 6 місяців.
При цьому вказує, що внаслідок укладення додаткового договору до кредитного договору від 12.12.2012 року було збільшено суму кредитування зі 100 000 грн до 125 000 грн й не повідомлено ОСОБА_2 як поручителя про такі дії, крім того, здійснено нарахування 8% річних вже на збільшену суму договору кредиту, що, в свою чергу, має наслідком визнання договору поруки припиненим в силу ч.1 ст.559 ЦК України.
На підставі наведеного просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 20 серпня 2021 року щодо стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь НБУ суми боргу за договором про надання кредиту на споживчі та соціально-побутові цілі від 12 грудня 2012 року за №393 року в розмірі 38 157,16 грн та судових витрат в розмірі 756,60 грн змінити та ухвалити у наведеній частині нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог НБУ до ОСОБА_2 .
Таким чином, рішення суду оскаржується тільки в частині вимог, що стосуються відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу НБУ просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а відповідачі відповідають перед кредитором солідарно в межах окремих договорів поруки, а тому твердження ОСОБА_2 щодо збільшення його відповідальності не відповідає дійсності.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду першої інстанції наведеним вимогам закону відповідає.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд виходив з того, що ОСОБА_1 уклавши Договір з Позивачем, отримав кредит, чим взяв на себе грошове зобов'язання, яке належним чином не виконав та прострочив зобов'язання, а тому повинен нести відповідальність, встановлену законом та договором.
Крім того, було встановлено, що поручителі погодилися нести солідарну відповідальність перед банком разом із ОСОБА_1 у відповідності до укладених ними договорів поруки.
Також суд дійшов висновку, що здійснений Банком розрахунок щодо розміру відповідальності поручителів є неправильним, а саме: співвідношення сум поручителів за договорами поруки є таким: 100 000/25 000 = 4, а тому здійснив перерахунок та розподілив заборгованість за кредитним договором у сумі 50876.21 грн між поручителями наступним чином: ОСОБА_3 : 50876 : 4 = 12719,05 грн, ОСОБА_2 : 50876,21 - 12719,05 = 38157,16 грн.
Колегія суддів в межах апеляційного перегляду погоджується з наведеними висновками виходячи з наступного.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між НБУ та відповідачем ОСОБА_1 12.12.2012 року було укладено договір №393 про надання кредиту на споживчі та соціально-побутові цілі (надалі кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати відповідачу грошові кошти в сумі 100 000 грн строком користування на 15 років з дати виникнення заборгованості на рахунку з обліку наданого кредиту (а.с.11-13)
Згідно із п.3.1 кредитного договору позичальник взяв на себе зобов'язання здійснювати повернення кредиту шляхом уповноваження Банку цим договором щомісячно відраховувати кошти з отриманого доходу позичальника для здійснення повернення кредиту в сумі 556 грн починаючи з грудня 2012 року, а в останній місяць користування кредитом - у сумі 476 грн та суму для оплати за користування кредитом, а в силу п.3.2 Кредитного договору за користування отриманим кредитом на споживчі цілі позичальник щомісячно здійснює оплату в розмірі 8 відсотків річних.
Пунктом 4.1.2. Кредитного договору обумовлено, що позичальник взяв на себе зобов'язання до 12.12.2027 року повернути Банку отриманий кредит.
Згідно п.5.1 Кредитного договору у разі несвоєчасного виконання позичальником зобов'язань з повернення кредиту, оплати за користування ним (за відсутності письмової домовленості про відстрочення кредиту) нараховується пеня в розмірі 0,05% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення, яку позичальник повинен сплатити Банку.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між НБУ та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №394 від 12.12.2012 року (т.1 а.с.18).
В подальшому, між НБУ та ОСОБА_1 05.11.2013 року було укладено додатковий договір №432 до договору про надання кредиту на споживчі та соціально побутові цілі, згідно якого протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності цього додаткового договору НБУ надає позивальнику додаткового довгостроковий кредит для завершення ремонту житлового будинку в сумі 25 000 грнстроком користування на 14 років 1 місяць в меж дії чинного Договору (т.1 а.с.14).
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором від 05.03.2013 року між НБУ та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №433 (т.1 а.с.19).
Крім того, 17.08.2015 року між НБУ та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір №494 до договору про надання кредиту на споживчі та соціально-побутові цілі від 12.12.2012 року №393, згідно якого було внесено зміни до договору та викладено в новій редакції п.3.1. «повернення кредиту здійснюється позичальником щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, відраховувати кошти з отриманого доходу позичальника для здійснення повернення кредиту в сумі 704 грн, а в останній місяць користування кредитом - у сумі 612 грн починаючи з листопада 2013 року та суму для оплати за користування кредитом», а в силу п. 3.2 Кредитного договору за користування отриманим кредитом на споживчі цілі позичальник щомісячно здійснює оплату в розмірі 8 відсотків річних (т.1 а.с.15-16).
Банк виконав свої договірні зобов'язання за Кредитним договором, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується меморіальними ордерами №2 (54875899) від 12.12.2012 року, №6 (68310427) від 12.12.212 року; №4 (63962472) від 05.11.2013 року; №2 (72226227) від 05.11.2013 року, що сторонами визнається та не спростовується (а.с.38-39-1).
08.09.2020 року, 28.10.2020 року та 01.02.2021 року відповідачам у справі направлено вимоги про погашення заборгованості. Вказані вимоги були отримані відповідачем ОСОБА_1 особисто, про що в справі наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не отримали, рекомендовані листи повернулися з відмітками «за закінченням терміну зберігання», «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.1 а.с.40-54).
Як вбачається з вказаних вимог про погашення заборгованості з 31 липня 2020 року припинилося надходження коштів для погашення кредиту та оплати за користування ним згідно з умовами договору та виникла прострочена заборгованість.
Станом на 24.03.2021 року вимоги банку залишилися без задоволення, у зв'язку з чим у ОСОБА_1 за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 50 876,21 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 39 094,53 грн; прострочена заборгованість за кредитом - 4 445 грн; прострочена заборгованість за процентами - 4 118,05 грн; строкова заборгованість за процентами - 3 218,63 грн, що підтверджується наданим банком розрахунком (т.1 а.с.20).
Частиною 1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст.611 ЦК України).
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Крім того, ст.546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
В силу ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно з ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.2 ст.554 ЦК України).
Що стосується доводів ОСОБА_2 про збільшення відповідальності та не погодженням з розрахунком заборгованості, то колегія суддів вказує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, які зобов'язувався повернути за разом із іншими платежами за користування останніми, крім того вказані зобов'язання були забезпечені порукою з боку ОСОБА_2 на 100 000 грн та ОСОБА_3 на 25 000 грн за різними договорами.
Між НБУ та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №394 від 12.12.2012 року як поручительство за виконання ОСОБА_1 зобов'язань перед банком на суму кредиту 100 000 грн (а.с.18).
В силу ч.1 ст.559 ЦК України (в редакції яка діяла на час укладення договору поруки) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
А згідно ч.1 ст.559 ЦК України (в редакції на час звернення до суду з позовом) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII було внесено зміни, серед іншого, у статті 543, 554, 559 ЦК України. Разом з цим, у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положеннях цього Закону зазначено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім ч.4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За таких обставин, до виниклих між сторонами правовідносин в даному випадку слід застосовувати положення ст.559 ЦК України в редакції, що діє на момент звернення до суду, оскільки згідно кредитного договору №393 від 12.12.2012 року строк його діє до 12.12.2027 року, тобто відносини між сторонами не припинилися, до зазначеної дати діє і договір поруки №394 від 12.12.2012 року.
Висновок про припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.
Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №755/18438/16-ц.
Матеріали справи не містять доказів збільшення відповідальності ОСОБА_2 за договором поруки, яким останній зобов'язався відповідати перед НБУ як солідарний боржник з ОСОБА_1 за кредитні кошти у розмір 100 000 грн, а апелянтом таких не надано суду.
Крім того, апелянт не погодився з розрахунком заборгованості, який наданий банком, однак не звернув уваги на те, що суд першої інстанції спростував такий, вказавши, що він є неправильним, і навів власний, що ОСОБА_2 не спростовано, не внесено заперечення на нього в апеляційну скаргу, а також на підтвердження збільшення обсягу відповідальності поручителя не надано власний контр розрахунок. З урахуванням того, що відповідач посилається на норми ст.ст.76, 77, 78, 81, 89 ЦПК України та на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем, в доводах апеляційної скарги обмежився лише припущеннями.
Що стосується посилання в апеляційній скарзі на ч.4 ст.559 ЦК України, а саме пропуску НБУ строку на звернення до суду до поручителя, то суд апеляційної інстанції відзначає таке.
Частина 4 ст.559 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення договору поруки) передбачала, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука
припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції на час звернення до суду з позовом) визначає, що порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII було внесено зміни, серед іншого, у статті 543, 554, 559 ЦК України. Разом з цим, у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положеннях цього Закону зазначено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім ч.4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
Пунктом 4 договору поруки №394 від 12.12.2012 року передбачено, що дія договору поруки припиняється після виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором або у разі припинення забезпеченого порукою зобов'язання або після укладення позичальником (поручителем) з НБУ договору іпотеки на користь НБУ.
Таким чином, саме 12 грудня 2027 року є строком виконання основного зобов'язання та від нього відраховуються шість місяців, наданих кредитору для пред'явлення вимоги до поручителя. Оскільки вищевказаний строк для пред'явлення вимоги до поручителя не сплинув, а вимоги про дострокове виконання боргових зобов'язань до боржника або поручителя пред'явлено не було, відсутні підстави вважати договір поруки №394 від 12.12.2012 року припиненим в порядку вимог частини 4 статті 559 ЦК України.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість судового рішення в оскаржувані частині, підстав для скасування або зміни у суду апеляційної інстанції немає.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться саме до переоцінки доказів, що було зроблено судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Лисак І.Н.
Судді: Височанська Н.К.
Владичан А.І.