Провадження № 22-ц/803/6529/22 Справа № 202/2395/21 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
18 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/6 частку домоволодіння, припинення права на частку домоволодіння та виплату компенсації за частку домоволодіння, -
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/6 частку домоволодіння, припинення права на частку домоволодіння та виплату компенсації за частку домоволодіння, мотивуючи його тим, що вона є власницею 2/3 частин будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , іншим співвласником є відповідач ОСОБА_1 , якому належить 1/6 частина зазначеного житлового приміщення.
Зазначала, що відповідач ніколи не проживав та не проживає у домоволодінні, не сплачує коштів за комунальні послуги, не несе витрати на ремонт домоволодіння. В той час коли вона проживає у даному будинку та їх спільне проживання з відповідачем у спірному домоволодінні є неможливим.
Посилаючись на те, що припинення права власності ОСОБА_1 на частку у спірному домоволодінні не завдасть істотної шкоди відповідачу, його правам та інтересам, оскільки, йому праві приватної власності належить квартира, розташована в АДРЕСА_2 , та будинок, розташований в АДРЕСА_3 , просила суд припинити право ОСОБА_1 на 1/6 частку домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 , загальною площею 53,0 кв.м, з виплатою компенсації її вартості у розмірі 124 167 грн. та визнати за нею право власності на 1/6 частку домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2022 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги. Частка у розмірі 1/6 частини домоволодіння не є малозначною та він не має наміру від неї відмовлятися. Докази того, що виділ даної частки із спірного домоволодіння є неможливим, позивачкою не надані.
Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалась.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_2 є власницею 5/6 частини будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 07 травня 2015 року, посвідченого ПН ДМНО Батовою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1517, та рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 1992 року.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .
Згідно звіту про оцінку майна, ринкова вартість житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , станом на 21 квітня 2022 року складає 745 000 грн., тобто вартість 1/6 частини будинку складає 124 167 грн.
Відповідно до квитанції №7 від 02 липня 2021 року та квитанції №7 від 25 липня 2022 року, ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок Державної казначейської служби України в м.Києві 124 167 грн., як грошову компенсацію загальної вартості 1/6 частки відповідача у праві власності на спірне домоволодіння.
Відповідач ніколи не проживав в спірному домоволодінні, з 16 грудня 1985 року зареєстрований та проживає у квартирі, розташованої в АДРЕСА_2 , яка належить йому на підставі права власності.
ОСОБА_2 з 02 квітня 1996 року зареєстрована в спірному домоволодіння АДРЕСА_1 та проживає в зазначеному домоволодінні.
ОСОБА_1 , крім 1/6 частини будинку, розташованому в АДРЕСА_1 , належить квартира, розташована в АДРЕСА_2 , та будинок, розташований в АДРЕСА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить трьохкімнатна квартири, розташована в АДРЕСА_2 , а також те, що його частка у спільному майні є незначною, спірне домоволодіння є неподільним, а спільне володіння та користування з позивачкою є неможливим.
Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для задоволення позову у зв'язку з наступним.
Інститут права спільної власності характеризується множинністю суб'єктів та єдністю об'єкта. Він оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком особам - суб'єктам відносин власності (співвласникам). Причому відносини спільної власності можуть виникати між будь-якими суб'єктами права власності - фізичними, юридичними особами, державою, територіальними громадами тощо. Суб'єкти права спільної власності, як і будь-який власник, на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном, але правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі №442/7505/14-ц (провадження №61-4536св18) зроблено висновок, що «частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Згідно з частиною першою, другою статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Отже, стаття 365 ЦК України регулює випадки, коли позивач, співвласник майна, має на меті позбавлення права власності на частку майна інших співвласників, відповідачів у справі.
При вирішенні справи необхідно враховувати загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду необхідно ретельно вивчити обставини справи з метою з'ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки (постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі №6-4цс14).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №200/3033/15-ц (провадження №61-23962св18) вказано, що: «положеннями статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2021 року в справі №748/2338/19 (провадження №61-6929св21) зазначено, що: «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Положеннями статей 15,16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76,77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Позивачем не доведено того, що частка у розмірі 1/6 частини домоволодіння для відповідача є незначною. Також не надано жодних доказів того, що вона не може бути виділена в натурі.
Крім того, відповідач у своїй апеляційній скарзі заперечує факт припинення його права власності на частку з виплатою компенсації. Наголошує на тому, що спірний будинок є батьківським, він у ньому виріс, та має намір реалізовувати своє право власності, посилаючись на норми ст.ст.319,321 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо даних для задоволення апеляційної скарги, тому, з урахуванням наведеного, рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства та встановлення всіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
В порядку ч.13 ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 1 862 грн.51 коп.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/6 частку домоволодіння, припинення права на частку домоволодіння та виплату компенсації за частку домоволодіння відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 862 грн.51 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.