Справа №760/13449/22 1-кп/760/2486/22
19 жовтня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному провадженні обвинувальний акт, складений 28.09.2022 року прокурором Солом'янської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022105090001042 від 18.07.2022 року щодо
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянина України, з середньою освітою, працюючого у компанії «Віяр» комірником /зі слів/, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
У період часу з 21:00 год. по 22:00 год. 17.07.2022 ОСОБА_4 , перебуваючи в коридорі загального користування у приміщенні будинку АДРЕСА_2 , поводив себе агресивно, стукав у двері сусіду ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає у квартирі АДРЕСА_3 , голосно кричав, та виражався нецензурною лайкою в бік останнього. У зв'язку з чим ОСОБА_5 викликав працівників поліції по спеціальній лінії «102».
По приїзду, працівниками патрульної поліції було встановлено факт здійснення ОСОБА_4 вищевказаних протиправних дій та складено адміністративний протокол в порядку ст. 173 КУпАП - дрібне хуліганство та винесено постанову про адміністративне затримання останнього, після чого ОСОБА_4 було доставлено до Солом'янського УІІ ГУНП у м. Києві.
Після повернення за місцем проживання вночі 18.07.2022 приблизно 01:30 годині у ОСОБА_4 виник умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 .
З метою реалізації вказаного умислу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, на підставі та з мотивів раніше виниклих неприязних відносин, ОСОБА_4 у своїй квартирі взяв кухонний ніж, яким почав дряпати вхідні двері ОСОБА_5 та провокувати останнього на конфлікт.
В подальшому, після того, як ОСОБА_5 відчинив вхідні двері своєї квартири АДРЕСА_4 , на нього напав ОСОБА_4 , який у руках тримав ніж та почав наносити численні тілесні ушкодження по тулубу потерпілого ОСОБА_5 .
З метою припинення протиправних дій та особистого захисту від дій ОСОБА_4 потерпілий ОСОБА_5 намагався забрати ніж у нападника, внаслідок чого отримав порання кисті правої руки.
В результаті протиправних дій ОСОБА_4 , відповідно до висновку експерта №042/1-215-2022 від 18.08.2022 потерпілому ОСОБА_5 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: 6 колото-різаних ран на передньо-внутрішній поверхні правого плеча в середній третині; на правій бічній поверхні черевної стінки по середині між середньо-ключичною та переднє-пахвовою лініями доверху від пупка; на долонній поверхні правої кисті в проекції підвищення 1-го пальця; на тилі нігтьової фаланги 4-го пальця її; по внутрішньому краю дистального між фалангового суглобу даного пальця; по зовнішньому краю проксимального між фалангового суглобу 3-го пальця даної кисті; 8 подряпин - на передній поверхні правого плечового суглобу, на зовнішній поверхні правого плеча в середній третині, на задньо-зовнішній поверхні правого передпліччя в верхній третині, на тилі його на межі середньої та нижньої третин, на правій передньо-бічній поверхні грудної клітки в проекції 6-го ребра від біля грудинної лінії до грудини, в проекції 5-7 ребер від середньо-ключичної до переднє-пахвової лінії, в проекції лівої реберної дуги по біля грудинній лінії. Відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок та початок відновлення порушеної функції шкіри по місцю утворення ран будь-якої етіології у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк понад 6 але менш ніж 21 добу. Вказані ушкодження відносять до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Зазначені обставини, які встановлені органом досудового розслідування, не оспорюються учасниками судового провадження, які надали згоду щодо розгляду обвинувального акта за їх відсутності, а обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку. А тому суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч. 2 ст. 382 КПК України.
Так, згідно заяви обвинуваченого ОСОБА_4 щодо визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні, убачається, що ОСОБА_4 визнає свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та згодний зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами вчинення кримінального правопорушення, що викладені вище. Ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження вироку та згодний на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні. Вказана заява написана обвинуваченим у присутності захисника ОСОБА_6 .
Аналогічну заяву надав потерпілий ОСОБА_5 .
Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК України.
Суд переконався, що обвинувачений беззаперечно визнав свою вину в повному обсязі і погодився із встановленими досудовим розслідуванням фактичними обставинами, які викладені в обвинувальному акті, та не заперечує їх.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України не здійснювалось.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання, судом враховано те, що обвинувачений вчинив кримінальний проступок, що відповідно до класифікації кримінальних правопорушень не належить до кримінального правопорушення, та свідчить про незначну суспільну небезпеку вчиненого ним діяння; працює, раніше не судимий, однак неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, характеризується негативно.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставино, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обмірковуючи та обираючи вид покарання обвинуваченому, у цій справі, суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального проступку, особу обвинуваченого, який є таким, що раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Згідно наданої суду характеристики, ОСОБА_4 характеризується вкрай негативно, оскільки останній постійно порушує громадський спокій та порядок, сусіди постійно скаржаться на нехтування ОСОБА_4 правилами поведінки у суспільстві, нехтуванням правами інших мешканців будинку на спокій. Систематичне проведення з ОСОБА_4 індивідуальної профілактичної роботи, в тому числі, із застосуванням заходів адміністративного впливу, дає лише короткотривалий результат, у зв'язку з чим ОСОБА_4 не змінює вій антисоціальний характер поведінки та має загалом низький рівень орієнтації на виправлення поведінки.
З письмових пояснень свідків, що містяться у справі (сусідів), убачається, що ОСОБА_4 «веде себе неадекватно».
Враховується судом й характер вчиненого проступку, який ОСОБА_4 вчинив за допомогою ножа, нанісши шкоду здоров'ю іншій людині, фактично через помсту за те, що потерпілий викликав працівників поліції, та які за вчинення адміністративного порушення затримали ОСОБА_4 .
Звертає на себе той факт, що як вже було зазначено вище судом, ОСОБА_4 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, в тому числі й судом. Як убачається із санкцій, за результатами розгляду справ, державні органи завжди йшли на зустріч ОСОБА_4 призначаючи останньому стягнення у виді штрафу, при чому у мінімальних розмірах, надаючи йому таким чином шанс виправлення, можливість обдумати та змінити свою поведінку.
Проте, ОСОБА_4 , безумовно розуміючи наслідки своїх, продовжує умисно вчиняти протиправні діяння та не бажає становитися на шлях виправлення, що враховується у цій справі судом. Крім того, ОСОБА_4 не сплачує штрафи за результатами розгляду справ щодо нього, що також свідчить про відсутність критичного осмислення щодо наслідків своїх дій.
Таким чином, ОСОБА_4 будучи особою, яка чітко розуміла наслідки невідворотності покарання за вчинення незаконних дій, знову вчинив протиправні дії.
Одночасно судом враховується те, що санкцією ч. 2 ст. 125 КК України передбачено як альтернативні такі види основних покарань: штраф, громадські або виправні роботи, арешт, обмеження волі.
Оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, що обвинувачений офіційно працює на даний час і має дохід, який би давав можливість сплатити штраф у розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 125 КК України, суд вважає призначення покарання у виді штрафу недоцільним. Тим більше, таке покарання, на думку суду, не буде сприяти виправленню ОСОБА_4 , оскільки він вчиняє незаконні дії не вперше, висновків не робить, стягнення у виді штрафу не сплачує.
З цих же підстав недоцільним є призначення покарання у виді виправних робіт.
Також, як убачається з пояснень свідків - працівників поліції, а також технічного запису, що здійснювали працівники поліції, ОСОБА_4 поводив себе неадекватно, кричав, погрожував, нецензурною лайкою ображав присутніх, а тому, призначення покарання у виді громадських робіт, на думку суду, не буде співмірним із особою обвинуваченого, його поведінкою та відношенням до громадян, в тому числі представників влади.
У конкретно даному кримінальному провадженні, судом враховується, що обвинувачений висновків для себе не робить, на шлях виправлення не стає, а тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_4 необхідно призначити йому покарання у виді арешту, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченою кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння.
На думку суду, покарання у виді арешту, у даному випадку, є доречним та забезпечить виправлення засудженого, який має усвідомити свою поведінку саме в умовах ізоляції від суспільства. Таке покарання є найбільш доречним та спричиняє негативні наслідки особистого характеру саме для обвинуваченого.
Даних, які унеможливлювали б призначення такого виду покарання, у відповідності до вимог ст. 60 КК України, судом не встановлено.
Застосування до обвинуваченого покарання у виді арешту є найбільш доречним та є тим стримуючим фактором, який буде достатнім для виховання обвинуваченого та дасть йому можливість замислитися щодо своєї поведінки та наслідків вчинених ним діянь.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Вказане покарання суд призначає, в тому числі, з врахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Також ККС ВС зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Верховний Суд звернув увагу, що дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Правових підстав для призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст. 69 КК України, чи застосування ст. 75 КК України, враховуючи перелічені вище конкретні обставини у їх сукупності та дані про особу винного, його ставлення до вчиненого, суд не знаходить.
Застосування інституту умовного звільнення (ст. 75 КК України), по-перше, не передбачене до даного виду покарання вимогами ч. 1 ст. 75 КК України; по-друге, до призначеного обвинуваченій покарання не сприятиме меті покарання та не буде достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для вирішення питань, пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що, відповідно до ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Цивільний позов не заявлявся.
Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.122, 124 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373, 374, 375, 376, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді арешту на строк 4 (чотири) місяці.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 відраховувати з дня його затримання у ході виконання цього вироку.
Стягнути з ОСОБА_4 судові витрати по справі - вартість проведеної експертизи в сумі 1998,00 гривень в дохід держави.
Речові докази по справі: DVD-диск з наявними аудіо записом, на якому зафіксована розмова виклику спеціальній лінії «103» 18.07.2022 від 19.09.2022 ( а.с. 48) - залишити при матеріалах справи; DVD-диск з наявними аудіо записом, на якому зафіксована розмова виклику спеціальній лінії «102» 17.07.2022 та 18.07.2022 від 01.09.2022 ( а.с. 54) - залишити при матеріалах справи; DVD - диски у кількості 5 штук з наявними відеозаписами з портативних відео реєстраторів № 472723 та № 475811 екіпажу патрульної поліції «Рубін-0901» на яких зафіксовані виклики за адресою: АДРЕСА_1 від 14.09.2022 ( а.с. 73) - залишити при матеріалах справи; змив, предмет ззовні схожий на ніж та зразок крові ОСОБА_5 (а.с.120-121), що зберігається у камері схову Солом'янського УП ГУНП в м. Києві (квитанція № 008009, порядковий номер 80) - знищіти.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1