Справа №760/22029/21
2/760/3635/22
05 жовтня 2022 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Степановій Н.І.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним,
У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним.
Свої вимоги мотивує тим, що 11 жовтня 2019 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івченко А.В.
За умовами цього договору відповідач передав йому у власність готівкою 115000 гривень, а він зобов'язався повернути кошти одним платежем до 25 січня 2020 року.
Разом з тим, фактично грошові кошти за договором йому не передавалися, а сам договір позики є фіктивним, укладеним під впливом обману відповідача.
Відповідач є директором ТОВ «Група Новий світ». Зазначене товариство на підставі договору оренди № 13/1 від 28 травня 2019 року користується приміщеннями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що розташовані у АДРЕСА_3. У приміщеннях знаходиться кафе «Town Cafe». ТОВ «Група Новий світ» вирішило облаштувати сезонний майданчик біля закладу, у зв'язку з чим залучило позивача у якості підрядника.
16 січня 2019 року між ним та ТОВ «Група Новий світ» було укладено договір підряду.
Коли роботи фактично майже повністю були виконанні, відповідач наполіг на укладенні договору позики з метою забезпечення належного виконання позивачем своїх зобов'язань, оскільки строк виконання робіт затримувався.
З огляду на довірливі відносини з відповідачем він погодився укласти договір позики, оскільки вважав, що цей договір слугуватиме способом забезпечення виконання зобов'язань.
Він у повному обсязі виконав взяти на себе зобов'язання.
Проте дізнався, що відповідач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з нього заборгованості за договором позики. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року відкрито провадження у справі.
Зазначає, що фактично відповідач ввів його в оману щодо обставин укладення договору позики. За своєю суттю договір позики є фіктивним.
Просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір позики від 11 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, підтримав викладене у відзиві на позовну заяву (а.с. 59-63). Зазначив про те, що позивач до теперішнього часу борг за договором позики не повернув. 08 серпня 2020 року відповідач направив позивачу письмову вимогу про повернення грошових коштів, яку останній отримав 10 серпня 2020 року. Станом на 01 вересня 2020 року позивач відповіді на вимогу не надав. У червні 2021 року позивач надіслав відповідач проект мирової угоди, умови якої останнього не задовольнили. Крім того, роботи з виготовлення та монтажу літньо-зимового майданчику виконувалися іншою підрядною організацією, а саме ТОВ «Будівельна компанія «Промбудмонтаж». Таким чином, між сторонами дійсно виникли правовідносини щодо укладення договору позики та з урахуванням його тексту вбачається, що передача коштів від кредитора до боржника відбулась. Крім того, позивач не заперечує факт підписання ним договору позики.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 115000 гривень строком до 25 січня 2020 року без нарахування процентів (а.с. 11).
Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Івченко А.В.
Позивач як на підставу недійсності договору позики посилається на те, що фактично грошові кошти за договором йому не передавалися, а сам договір позики є фіктивним, укладеним під впливом обману відповідача. Зазначає про те, що договір позики був укладений для забезпечення виконання ним зобов'язань за договором підряду від 16 січня 2019 року, укладеним між ним та ТОВ «Група Новий світ».
Статтею 6 ЦК України визначено право сторін на укладення договору та врегулювання в ньому своїх відносин.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до статей 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Вбачається, що договір позики є угодою щодо отримання особою (позичальником) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, та зобов'язання повернути іншій особі (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до п. 3.2 договору позики підписання цього договору позичальником підтверджує факт одержання ним позики від позикодавця готівкою.
Позивачем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження не отримання ним від позичальника грошових коштів за договором.
Судом встановлено, що між сторонами укладений договір позики, підписаний сторонами, кредитні кошти отримані позичальником.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Зі змісту оспорюваного договору позики вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму позики дату його видачі, строк надання коштів.
Пунктом 6.5.8. договору позики визначено, що договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Відповідно до п. 6.9. договору позики цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у трьох оригінальних примірниках, з яких один зберігається у справах нотаріуса, а два інші передаються сторонам договору. Всі примірники мають рівне юридичне значення.
Позивач погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його підпис на ньому, посвідчений нотаріально.
Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору позики вимогам законодавства та про несправедливість його умов, оскільки доводи позивача про укладення фіктивного договору та не отримання коштів ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються змістом договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України, для визнання спірного договору недійсним.
Таким чином, підстав для визнання недійсним договору позики не вбачається.
З огляду на наведене, в задоволені позову слід відмовити.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 30000 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною відповідача надано суду письмові докази.
У матеріалах справи міститься ордер на надання правничої (правової) допомоги від ОСОБА_4 на ОСОБА_2 (а.с. 57).
Вбачається, що стороною відповідача не надано суду доказів укладення договору про надання правничої допомоги, оплати наданих послуг (квитанції про сплату) та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено статтею 137 ЦПК України.
За таких обставин, вимога сторони відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 65 СК України, статтями 203, 215, 387, 388, 1046 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про визнання договору недійсним.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2022 року.
Суддя: