Справа №760/2292/16-ц
2/760/2449/22
04 жовтня 2022 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Степанової Н.І.
за участі:
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,
ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2009 року вона є власником 1/2 частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою вона успадкувала 1/2 частину земельної ділянки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2009 року. Право власності на 1/2 частину земельної ділянки також підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 925658 від 09 червня 2007 року.
Відповідно до технічного паспорту на зазначений будинок станом на 28 листопада 2008 року на земельній ділянці під житловим будинком також розміщені сарай під літ. Б та вбиральня під літ. Д.
Проте вже відкоригований станом на 27 серпня 2010 року технічний паспорт показує, що вказані споруди, а саме сарай під літ. Б та вбиральня під літ. Д відсутні. Зазначені споруди не визнані самочинно збудованими, а тому є предметом права власності.
Іншою половиною будинку та земельної ділянки володіє відповідач на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2011 року.
Розподіл житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки в натурі на момент знесення спірного приміщення не здійснений.
Відповідач успадкувала 1/2 частину будинку з господарськими спорудами вже без сараю під літ. Б та вбиральні під літ. Д, але вона разом зі своїм чоловіком проживали у цьому будинку та користувались господарськими спорудами.
Для встановлення особи, винної у знесенні господарських споруд, вона звернулась до Солом'янського РУ ГУ МВС України у м. Києві з відповідною заявою.
За результатами розгляду цієї заяви було встановлено, що сарай та вбиральня були знесені саме відповідачем у червні 2008 року, про що ОСОБА_3 зазначила у своїх письмових поясненнях від 25 березня 2015 року. Також, це підтверджується висновком за результатами розгляду матеріалу від 25 березня 2015 року.
Знесення господарських споруд відбулося без дозволу іншого співвласника.
Вартість сараю під літ. Б, що був самочинно знесений, складає 4982 гривні. За таких обставин, враховуючи, що вона є власником 1/2 частини будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, розмір майнової шкоди, що була заподіяна відповідачем, становить 2491 гривню.
Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача завдану майнову шкоду у розмірі 2491 гривні та судові витрати у справі.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року вирішено питання про витребування доказів у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 29 серпня 2016 року вирішено питання про витребування доказів у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. Заперечував проти задоволення заяви сторони відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки про незаконне знесення господарських будівель позивачу стало відомо у 2015 році з письмових пояснень відповідача, що містяться у матеріалах розгляду заяви ОСОБА_2 до Солом'янського РУ ГУ МВС України у м. Києві.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
У матеріалах справи містяться заперечення на позов представника відповідача, з яких вбачається, що вона просить відмовити в задоволенні позову (т. 1, а.с. 67-70). Зазначено, що з інвентаризаційної справи житлового будинку АДРЕСА_1 вбачається, що перші власники будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали акт про фактичне користування домоволодінням від 05 січня 1961 року. Відповідно до цього акту у користування ОСОБА_4 переходили приміщення, що на технічному паспорті позначені 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, а в користування ОСОБА_5 - приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4. На підставі договору від 15 липня 1959 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_6 купив половину домоволодіння, що підтверджується договором купівлі-продажу від 10 лютого 1961 року. Вбачається, що під час здійснення купівлі частини будинку у 1961 році між співвласниками було встановлено порядок володіння та користування майном.
Спірний сарай був побудований ОСОБА_6 у 1960 році, який за договором купівлі-продажу від 10 лютого 1961 року перейшов у його фактичне користування, а після його смерті до його дружини - ОСОБА_3 . Фактично відповідач жодного разу позивача не бачила, претензій від неї не було, позивач не користувалась успадкованим майном, в тому числі і сараєм. Твердження позивача про те, що сарай було знесено у період з 28 листопада 2008 року по 27 серпня 2010 року є лише припущенням останньої. Крім того, до березня 2009 року позивач не мала жодних правових підстав для володіння, користування та розпорядження будинком та земельною ділянкою.
У матеріалах справи міститься заява представника відповідача про застосування строку позовної давності (т. 1, а.с. 168). Зазначено про те, що позивач у своїй заяві вказує на завдання їй майнової шкоди знесенням сараю у період з 28 листопада 2008 року по 27 серпня 2010 року. Позивач зазначає, що точної дати вона не знає, оскільки не проживає за адресою будинку та дуже рідко відвідує його. За таких обставин, строк позовної давності щодо звернення ОСОБА_2 з заявленими вимогами сплив.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить 1/2 частина будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частина земельної ділянки за цією адресою.
Зазначене підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2009 року, зареєстрованим в реєстрі за № 5-754 (т. 1, а.с. 6) та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2009 року, зареєстрованим в реєстрі за № 5-756 (т. 1, а.с. 8).
ОСОБА_2 21 серпня 2009 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на « ОСОБА_2 » (т. 1, а.с. 34).
ОСОБА_3 на праві власності належить 1/2 частина будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частина земельної ділянки за цією адресою.
Зазначене підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2011 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1-16 (т. 1, а.с. 25) та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2011 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1-18 (т. 1, а.с. 26).
Відповідно до технічного паспорту на спірний будинок станом на 28 листопада 2008 року на земельній ділянці під житловим будинком також розміщені сарай під літ. Б та вбиральня під літ. Д (т. 1, а.с. 11-16).
Позивач зазначає про те, що відповідно до відкоригованого станом на 27 серпня 2010 року технічного паспорту (т. 1, а.с. 17-23) вказані споруди, а саме сарай під літ. Б та вбиральня під літ. Д відсутні.
З позову вбачається, що розподіл житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки в натурі на момент знесення спірного приміщення не здійснений. Знесення господарських споруд відбулося без дозволу позивача.
Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
Кожен з співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Сторона відповідача у запереченнях зазначає про те, що перші власники будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали акт про фактичне користування домоволодінням від 05 січня 1961 року. Відповідно до цього акту у користування ОСОБА_4 переходили приміщення, що на технічному паспорті позначені 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, а в користування ОСОБА_5 - приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4. На підставі договору від 15 липня 1959 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_6 купив половину домоволодіння, що підтверджується договором купівлі-продажу від 10 лютого 1961 року. Вбачається, що під час здійснення купівлі частини будинку у 1961 році між співвласниками було встановлено порядок володіння та користування майном.
Вбачається, що договір купівлі-продажу від 10 лютого 1961 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 75).
На момент знесення спірного сараю співвласниками житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Домовленості щодо порядку користування будинком з господарськими спорудами та земельною ділянкою між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не встановлено.
За таких обставин, необхідна згода співвласника майна на знесення господарської споруди на спільній земельній ділянці.
Сторона позивача вказує на те, що саме відповідачем було знесено спірний сарай під літ. Б.
Вина відповідача у знесенні сараю під літ. Б підтверджується висновком за результатами розгляду матеріалу, зареєстрованого в СО № 13172 від 25 березня 2015 року, з якого вбачається, що під час проведеної перевірки ОСОБА_3 пояснила, що у 1960 році її чоловік придбав 1/2 частину будинку, розташованого по АДРЕСА_1 з прибудованими сараєм та вбиральнею, зазначеними в плані під літ. «Б» та «Д», які перебували в занедбаному стані. У зв'язку з цим, у червні 2008 року вона знесла зазначені споруди. ОСОБА_2 вона особисто не знає, оскільки за вказаною адресою вона ніколи не проживала, а спірні питання щодо розподілу присадибної ділянки вона вирішує з ОСОБА_2 в судовому порядку (т. 1, а.с. 35).
Позивач зазначає, що вона згоди відповідачу на знесення сараю під літ Б не надавала.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У матеріалах справи міститься висновок про вартість майна від 08 липня 2014 року (т. 1, а.с. 33), з якого вбачається, що ринкова вартість сараю під літ. Б загальною площею 8,52 кв.м. становить 4982 гривні.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 28 листопада 2018 року № 8944/17-43 за функціональним призначенням об'єкт оцінки є господарською спорудою і не може бути самостійним об'єктом продажу на ринку, тому ринкову вартість сараю літ. «Б» домоволодіння АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи та станом на червень 2008 року визначити не видається можливим. Можливо визначити оціночну вартість, в даному випадку це залишкова вартість відтворення об'єкта, прийнята за матеріалами технічної інвентаризації станом на 19 травня 2006 року, проіндексована на час проведення експертизи та складає 4061 гривню (т. 1, а.с. 211-217).
Суд вважає за можливе покласти в основу рішення при визначенні розміру майнової шкоди висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 28 листопада 2018 року, оскільки при її призначенні експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Судова експертиза проводилась експертом, який має відповідну фахову підготовку. Висновок судової експертизи кореспондується з іншими доказами по справі та не суперечить їм.
Таким чином, враховуючи наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу, стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає завдана шкода в сумі 2030 гривень 50 копійок (4061 / 2 = 2030,50).
Представник відповідача подала до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Посилається на те, що позивач у своїй заяві вказує на завдання їй майнової шкоди знесенням сараю у період з 28 листопада 2008 року по 27 серпня 2010 року. Позивач зазначає, що точної дати вона не знає, оскільки не проживає за адресою будинку та дуже рідко відвідує його. За таких обставин, строк позовної давності щодо звернення ОСОБА_2 з заявленими вимогами сплив.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною 2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Сторона позивача зазначає про те, що про порушення її права вона дізналась у 2015 році з висновку Солом'янського РУ ГУ МВС України у м. Києві за результатами розгляду її заяви.
Разом з тим, позивач є співвласником житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки з 2009 року, а тому твердження сторони позивача про те, що вона дізналась про порушення свого права лише у 2015 році не відповідають дійсності.
З позовом до суду ОСОБА_2 звернулась лише 05 лютого 2016 року.
Таким чином, позивачем пропущений строк позовної давності.
Стороною позивача після подання відповідачем заяви про застосування строку позовної давності подавались процесуальні документи у справі, проте будь-яких доводів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності наведено не було.
З огляду на наведене, у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 256, 258, 260, 261, 358, 1166 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення коштів.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 17 жовтня 2022 року.
Суддя: