Справа № 204/5925/22
Провадження № 1-кп/204/568/22
13 жовтня 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022041680000416 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 червня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В обґрунтування свого клопотання зазначив, що ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2022 року було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 20 жовтня 2022 року. Під час проведення досудового розслідування ризики, які були обґрунтовані, не зменшились, а саме п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. В ході проведення судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років, а тому є всі підстави вважати, що враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_3 , усвідомлюючи невідворотність покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, з метою уникнення відповідальності, може переховуватись від суду. Слід зазначити, що ОСОБА_3 постійного офіційного місця роботи не має, міцних соціальних зв'язків не має, що вказує на можливість переховування останнього від суду. Окрім цього, із врахуванням того факту, що ОСОБА_3 у зв'язку із набуттям статусу обвинуваченого та можливістю ознайомлюватися із матеріалами кримінального провадження, відомі особисті дані та місце проживання свідків у даному кримінальному провадженні, а тому є всі підстави вважати, що існує обгрунтований ризик незаконного впливу на свідків та експертів у даному кримінальному провадженні, з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення шляхом їх залякування, умовляння, пропонування неправомірної вигоди. Обвинувачений ОСОБА_3 постійного офіційного місця роботи не має, міцних соціальних зв'язків не має, що свідчить про наявність не спростованого ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим шляхом, а саме зміни місця проживання, а також враховуючи, що Указом Президента України № 66/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану на території України», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, на всій території України введено воєнний стан, з метою уникнення від відповідальності за вчинене тяжке кримінальне правопорушення. Інші, більш м'які запобіжні заходи не взмозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Таким чином, з метою запобігання вище перелічених ризиків виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 , вважала, що тиску зі сторони обвинуваченого на свідків не було та не може бути. Обвинувачений ОСОБА_3 не бажає переховуватись від суду, і в разі зміни йому запобіжного заходу також робити цього не буде. Ті ризики, які були зазначені прокурором у своєму клопотання жодним чином не підтвердженні та не є доведеними. Просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора та змінити ОСОБА_3 запобіжний захід на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника. Суду пояснив, що він ніколи не тікав та не переховувався від суду. Жодного разу з його боку порушень не було. Просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторонни кримінального провадження повинні подати суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 131 КПК України).
Зі змісту частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України випливає, що суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК Українипід час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Судом встановлено, що ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2022 року було продовжено ОСОБА_3 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20 жовтня 2022 року включно.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи ризик того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, суд зазначає, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
На користь реального існування вказаного ризику слід віднести ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду, вдівець, на утриманні нікого не маючий, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, не працюючий та не маючий доведеного джерела доходу.
Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_3 неодноразово був засуджений за вчинення кримінальних правопорушень проти власності. Також, будучи обізнаним про наявність відносно нього вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2020 року, обвинуваченого у вчиненні в період іспитового строку кримінального правопорушення проти власності, що в свою чергу може свідчити про схильність ОСОБА_3 до вчинення корисливих кримінальних правопорушень.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан що дає підстави вважати, що, в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією Російської федерації проти України, у ОСОБА_3 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином виконувати органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого.
При цьому, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні, як обставину, яка суттєво збільшує ризик переховування обвинувачених від суду, оскільки на частині території України ведуться бойові дії та частина території України тимчасово окупована.
Крім того, перевіряючи наявність ризику впливу ОСОБА_3 на свідків та експерта у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчимчи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто, якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Ризик впливу на свідків та експерта, існує не лише під час зібрання доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань від свідків та експерта та дослідження їх судом.
Оскільки судовий розгляд по справі не закінчено, згідно встановленого порядку проводиться допит свідків, однак не всі свідки та експерти ще допитані судом, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на свідків та експерта, вони можуть надавати неправдиві свідчення або ж відмовитись від їх надання, а тому існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слід окремо зазначити, що для здійснення тиску на свідків та експерта достатньо того, що особа, якій загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, може вчинити дії, покликані на примушення свідків та експерта до надання неправдивих показань або ж відмову від їх надання.
Щодо існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що існування вказаного ризику прокурором доведено не було, а він є лише припущенням прокурора та має вірогідний та непрогнозований характер.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд у першу чергу враховує те, що за вчинення кримінального правопорушення обвинуваченому ОСОБА_3 загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років, а тому з великою ймовірністю обвинувачений може вчиняти дії щодо уникнення покарання за вчинене кримінальне правопорушення, враховує, що така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, в тому числі домашній арешт не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків переховування від суду та/або впливу на свідків та експертів у провадженні. Ця позиція суду обґрунтовується сукупністю усіх без винятку обставин, наведених раніше у цій ухвалі, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.
Судом також враховується, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження. За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинуваченого під вартою, оскільки застосування застави як основного запобіжного заходу відтермінує можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості ОСОБА_3 у результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість для його поза процесуальних дій.
Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.
Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні кримінального правопорушення, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого з тримання під вартою на домашній арешт, тому у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт слід відмовити.
За таких обставин суд приходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів, без визначення розміру застави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110, 176-178, 183, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 11 грудня 2022 року включно, без визначення розміру застави.
В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1