Справа № 202/5089/21
Провадження № 2/202/450/2022
04 жовтня 2022 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючої судді - Бєсєди Г.В.
за участю секретаря - Свити Н.В.,
представника позивача - Погосяна В.Е.,
представника Офісу Генерального прокурора - Армашової І.М.,
представника Державної казначейської служби України - Паращенко Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, -
До Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що його син, ОСОБА_2 , проходив військову службу у складі 25-ї повітряно - десантної бригади Збройних сил України, та був направлений до зони проведення антитерористичної операції для виконання своїх службових обов'язків. Загинув ОСОБА_2 внаслідок падіння літака в результаті неналежного виконання командуванням ЗСУ своїх обов'язків, нехтування якими призвело до загибелі людей. 17 червня 2014 року генеральною прокуратурою України було розпочато кримінальне провадження за фактом службової недбалості, що призвела до загибелі 49 військослужбовців та знищення військової техніки і майна внаслідок аварії літака ІЛ-76 № 76777, яке мало місце 14 червня 2014 року. 18 листопада 2014 року Генеральною прокуратурою України було повідомлено ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що 30 травня 2014 року начальник Генерального штабу ЗСУ генерал-лейтенант Куцин В.В. видав розпорядження про перевезення особового складу та вантажів трьома літаками, володіючи беззаперечно інформацією про реальну загрозу збиття літаків. 01 червня 2014 року на виконання цього завдання керівник АТО ОСОБА_4 видав відповідне розпорядження. Наголошував, що слідством було встановлено, що постановка завдань на застосування авіації в інтересах АТО та доведення порядку їх виконання здійснювалось керівником АТО ОСОБА_4 через оперативну групу командування Повітряних Сил ЗСУ, яку очолював заступник керівника АТО з авіації ОСОБА_5 . Проте, незважаючи на отримані факти, які свідчать про значне ширше коло відповідальних осіб, Генеральною прокуратурою України до відповідальності було притягнуто лише одну службову особу: начальника штаба - першого заступника керівника АТО генерал-майора Назарова. В.М. Після подій терористичного акту посадових осіб, які відповідальні за смерть 49 українських військовослужбовців не лише не було відсторонено від виконання обов'язків, а було нагороджено та підвищено.
21 травня 2021 року Верховним судом винесено постанову, якою вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.03.2017 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного суду від 11.12.2021 року, якою залишено без змін вирок суду скасовано, кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину у діях ОСОБА_3 .
Зазначав, що після падіння літака та пережитого горя, у нього була надія на справедливість, він сподівався на гідне покарання всіх відповідальних осіб, адже, нехтуючи своїми обов'язками ОСОБА_3 та інші керівники, допустили невиправдану загибель людей. Судом касаційної інстанції було встановлено факт неефективності досудового та судового розслідування, що було засновано на безвідповідальному ставленням до вчинення злочину та постраждалих осіб. Неналежне досудове розслідування Генеральною прокуратурою України та неналежний розгляд кримінального провадження судами першої та другої інстанції підірвали довіру позивача до Держави, та він втратив упевненість у завтрашньому дні. Через пережите він не почуває себе у безпеці, а відчуття безкарності і безвідповідальності правоохоронних органів придає ще більшого дискомфорту. Неякісне розслідування органом досудового слідства причинили йому моральну шкоду в сумі 500 000 грн., яку він, посилаючись на ст. ст. 23, 1167, 1174 ЦК України, просить стягнути з Держави.
Представник Офісу Генерального прокурора надав відзив на позовну заяву, в якому наголошував на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зазначав, що Верховний суд у своїй постанові від 21.05.2021 року, якою скасував рішення двох попередніх інстанцій, прийшов до висновку, що дії ОСОБА_3 не є кримінальним правопорушенням, оскільки вони були вчинені в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Зазначали, що хоча цивільне законодавство і передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, позивач повинен довести, що протиправні дії вчинено саме тією особою, до якого пред'явлено позов. Позивач не зазначає діями яких саме службових осіб заподіяли йому шкоду, яких «належних» слідчих дій не було проведено та чим підтверджується вказані обставини. Безпідставним є твердження представників позивача про те, що судом касаційної інстанції встановлено факт неефективності досудового розслідування та судового розгляду, оскільки такі висновки в рішенні Верховного суду відсутні. У рішенні Верховного суду не йдеться що допущено органом досудового розслідування бездіяльність або вчинені незаконні дії чи прийняті незаконні рішення. Під час досудового розслідування не надходило від потерпілих та їх представників скарг на дії, рішення чи бездіяльність слідчого або прокурора, а також клопотань про проведення слідчих (розшукових) або процесуальних дій, у задоволенні яких було відмовлено. Наголошують, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності (протиправності) дій чи бездіяльності Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні, спричинення йому моральної шкоди та причино-наслідкового зв'язку між ними, у зв'язку з чим не довів заподіяння йому шкоди.
Представником позивача надано відповідь на відзив, в якому наголошувалось про необґрунтованість заперечень представника Офісу Генерального прокурора. Звертав увагу, що в постанові Верховного суду від 21.05.2021 вказано, що: виконання замислу реалізовувалось різним органами управління та різними службовими особами, в тому числі вищестоящими командирами і начальниками. При прийнятті процесуального рішення орган досудового розслідування - Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України, серед військових осіб Оперативного штабу управління антитерористичної операцією визначили лише одну особу - ОСОБА_3 , який повинен нести відповідальність за службову недбалість військових службових осіб ЗСУ та Оперативного штабу АТО, яка призвела до збиття літака ІЛ - 76. Зазначав, що визначення кола осіб, причетних до скоєння кримінального правопорушення, повідомлення про підозру, складання обвинувального акту відноситься до виключної компетенції органу досудового розслідування, а судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення. Тому, звертаючись до суду, позивач обґрунтовував свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, а його неефективністю, безвідповідальністю в цілому. Відсутність регулювання відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб'єкта, не є підставою для невирішення питання щодо стягнення моральної шкоди потерпілим саме з держави.
Представник позивача з'являвся в судові засідання, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача Офісу Генерального прокурора також з'являвся в судові засідання, просив відмовити в задоволення позовних вимог.
Представник Державної казначейської служби України просив відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2022 року прийнято відмову від позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, приходить до таких висновків.
17 червня 2014 року розпочалось досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 4201400000000517, у якому було направлено до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 3 ст. 425 КК України на 7 років позбавлення волі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишено без змін.
Згідно встановлених обставин судами першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у результаті терористичного акту (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 29 липня 2014 року виконавчим комітетом Новоалександрівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області).
ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 06 жовтня 1995 року виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Синельніківського району Дніпропетровської області, та який є потерпілим у даному кримінальному провадженні.
Постановою Верховного суду від 21 травня 2021 року у справі № 185/12161/15-к вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року щодо ОСОБА_3 скасовано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284, ст. 440 КПК України і закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Мотивував Верховний суд свою постанову таким.
Верховний суд зазначив, що обставини, встановлені вироком Павлоградського міськрайонного суду, а також вироком щодо організаторів і виконавців терористичного акту, саме вказують на те, що станом на початку червня 2014 року Україна опинилась у складній ситуації. Значна територія Донецької та Луганської областей були захоплені ворогом, аеродром м. Луганськ та військовослужбовці, які його обороняли, перебували в повному оточенні. Висновки про те, що ОСОБА_3 мав реальну можливість шляхом виконання своїх службових обов'язків у даній конкретній обстановці запобігти терористичному акту шляхом забезпечення належної ізоляції аеродрому м. Луганськ та знищення бойовиків, є такими, що прямо суперечать встановленим судами фактичним обставинам справи.
Оцінюючи дії ОСОБА_6 з огляду на кваліфікацію злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, Верховний суд враховував, що військослужбовці Збройних Сил України вперше з часів незалежності України зіткнулися із посяганням на її територіальну цілісність, тим більше в умовах «гібридної війни», відмінність якої характеризується як веденням агресивних військових дій під прикриттям незаконних збройних формувань, так і одночасним використанням широкого спектра політичних, економічних, а також інформаційно-пропагандистських заходів. Відповідно протидія таким заходам потребувала додаткових знань і навичок, які ОСОБА_3 , як і інші військослужбовці Збройних Сил України, до початку АТО не мали. Крім того, ОСОБА_3 на посаді начальника штабу - першого заступника керівника АТО до описаних у вироку подій перебував декілька тижнів.
Відповідно до ст. 42 КК України не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно-корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.
Підставою діяння, пов'язаного з ризиком, виступає наявність об'єктивної ситуації, такої як наявність реальної чи потенційної небезпеки (наприклад, небезпека захоплення території ворогом при військовому ризику). На відміну від злочинної самовпевненості, коли особа легковажно розраховує лише на деякі об'єктивні чи суб'єктивні фактори, що можуть запобігти настанню наслідків, в умовах виправданого ризику особа повинна здійснити достатні заходи для відвернення шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам.
При визначенні суб'єктивної сторони злочину Верховний суд зазначив, що слід враховувати, що вказівка закону на несумлінне ставлення службової особи до виконання службових обов'язків виключає можливість кваліфікації діяння як недбалість у випадках, коли істотна шкода була заподіяна внаслідок недосвідченості, недостатньої кваліфікації, відсутності належних навичок або з інших обставин, що не залежать від службової особи і виключають реальну можливість неналежного виконання нею, покладених на неї службових обов'язків. Виключається можливість відповідальності за недбалість й тоді, коли службова особа діє чи не діє неналежним чином у стані крайньої необхідності або в умовах виправданого ризику.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних визначає зобов'язання держави здійснити ефективне розслідування у випадку наявності ознак насильницької смерті.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.
Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, швидкість розслідування, участь родичів загиблих та незалежність слідства.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/4408/17 (провадження № 61-9713св21) зазначено, що: «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)»; «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди.
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження№ 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61- 11020св20).
Однак позивач на підтвердження заявлених позовних вимог не надав відповідних доказів протиправності діяння (бездіяльності) органу досудового розслідування, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Позивач не довів, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні органами досудового розслідування, його посадовими особами, зокрема, посадовими особами Генеральної прокуратури України, допущені порушення норм кримінального процесуального права (протиправність дій чи бездіяльності).
Скасування судом вироку суду та закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України не є безумовною підставою для висновку про порушення прав позивача, оскільки правовою підставою для відшкодування шкоди в даному випадку є не факт скасування вироку суду та закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях особи.
Підставою для відшкодування шкоди у випадку здійснення неефективного досудового розслідування було б систематичне прийняття відповідних рішень відповідачем всупереч вимогам КПК, надмірне тривале досудове розслідування кримінального провадження, що б свідчило про протиправну бездіяльність відповідних посадових осіб відповідача, та мало би наслідком наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Як встановлено судом 17 червня 2014 року було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000517, та 18 листопада 2014 року Генеральною прокуратурою України було повідомлено начальнику штабу - першому заступнику керівника АТО генералу-майору Назарову В.М. про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України. Тобто, зазначений проміжок часу не можна вважати тривалим.
Будь-яких рішень, які набрали законної сили та якими встановлено неправомірність дій (бездіяльності) та/або рішень посадових осіб Генеральної прокуратури України під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000517, не приймалось.
Інші доводи позивача переважно зводяться до незгоди з прийнятим рішенням Верховним судом у даному кримінальному провадженні, яке викладене в постанові від 21 травня 2021 року по справі № 185/12161/15-к, зокрема щодо дій ОСОБА_3 , які визнані Верховним судом такими, що здійсненні в умовах виправданого ризику.
Отже, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позові.
Питання щодо розподілу судових витрат судом вирішується виходячи до положень ч.ч. 1, 6 ст. 142 ЦПК, відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: Г.В. Бєсєда