18.10.2022 Справа № 756/9287/22
Справа №756/9287/22
Провадження № 2-о/756/359/22
18 жовтня 2022 року Оболонський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Тихої О.О., за участю секретаря судового засідання Кренджеляк А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Оболонський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ),
ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт смерті свого чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Макіївка Донецької області, на тимчасово окупованій території України у м. Макіївка Донецької області, зазначивши дату смерті: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: Україна, Донецька обл., м. Макіївка, причину смерті: ХІЗС: атеросклеротичний каронарокардіосклероз.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Макіївка Донецької області помер її чоловік ОСОБА_2 , що підтверджується медичним свідоцтвом про смерть №2553 від 07.10.2021 та довідкою про причину смерті №2553 від 07.10.2021 року. Оскільки вказані документи видані на тимчасово непідконтрольній українській владі території, вона позбавлена можливості зареєструвати факт смерті чоловіка в органах державної реєстрації актів цивільного стану, тому змушена звернутися до суду з даною заявою.
Заявник у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що померлий ОСОБА_2 доводився чоловіком заявнику ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 06.10.1992 року; свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 16.08.1994 року.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 був зареєстрований у м. Макіївка Донецької області та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується медичним свідоцтвом про смерть №2553 від 07.10.2021 та довідкою про причину смерті №2553 від 07.10.2021 року.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Відповідно до п.2 ч.4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.
У відповідності до частин 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Пунктом 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Оцінюючи лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті, видані органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнаються на території України, суд виходить з того, що смерть фізичної особи громадянки України на окупованій території є юридичним фактом, що має наслідком виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав такої фізичної особи громадянина України.
Положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Так, у практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті оцінки медичних документів про смерть фізичної особи громадянина України, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території, зразків, визначених законодавством України, можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Враховуючи, що лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 за №2553 від 07.10.2021 та довідка про причину смерті №2553 від 07.10.2021, видані на тимчасово окупованій території, де органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, відповідно до ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсними і не створюють правових наслідків, а від встановлення факту смерті ОСОБА_2 залежить виникнення для заявника ОСОБА_1 права на отримання спадщини, суд вважає за необхідне задовольнити заяву та встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Макіївка Донецької області, на тимчасово окупованій території України у м. Макіївка Донецької області, зазначивши дату смерті: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: Україна, Донецька обл., м. Макіївка, причину смерті: ХІЗС: атеросклеротичний каронарокардіосклероз.
Керуючись ст.ст. 76-81, 293-294, 315-319, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Оболонський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Макіївка Донецької області, на тимчасово окупованій території України у м. Макіївка Донецької області, зазначивши дату смерті: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: Україна, Донецька обл., м. Макіївка, причину смерті: ХІЗС: атеросклеротичний каронарокардіосклероз.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя О.О. Тиха