Справа № 553/4980/22
Провадження № 1-кп/553/1234/2022
Іменем України
19.10.2022м. Полтава
Ленінський районний суд міста Полтави
у складі: головуючого - судді ОСОБА_1
за участі: секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши в відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221140000620 від 13.07.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України,
Згідно обвинувального акту № 12022221140000620 від 13.07.2022 ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України за наступних обставин.
12.07.2022 ОСОБА_4 , під час воєнного стану, оголошеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та введеного в дію Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, ОСОБА_4 , близько 23:00 год, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не виявилося можливим, перебуваючи в гостях у ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , реалізуючи свій раптово виниклий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою незаконного особистого збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно, викрав мобільний телефон ТМ «Alcatel» моделі «5033D», вартістю 830 гривень, який знаходився на столі у кімнаті, що належить ОСОБА_5 , після чого, місце вчинення злочину залишив, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 830 грн.
Учасники судового провадження висловили думку щодо можливості призначення судового розгляду.
Відсутні підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України.
З'ясовано питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді, виконані інші вимоги частини 2 статті 315 Кримінального процесуального кодексу України.
Наявні підстави для закінчення підготовчого провадження та призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.
Крім того, під час підготовчого судового засідання прокурор ОСОБА_3 заявила мотивоване, письмове клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .
На обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого зазначила, що продовжують існувати ризики, передбачені статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме, обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, вважає, що інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 процесуальних обов'язків.
Обвинувачений ОСОБА_4 просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Вислухавши думки учасників судового провадження, суд доходить висновку про таке.
Відповідно до статті 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 1 статті 12 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 3 статті 315 Кримінального процесуального кодексу України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
Частиною 1 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Згідно пункту 1"с" статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: - законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях статтях 177,178,183 Кримінального процесуального кодексу України.
Під час застосування запобіжного заходу - тримання під вартою у відношенні ОСОБА_4 , слідчим суддею було враховано ризики переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Прокурор у клопотанні вказав, що ризики, передбачені пунктами 1, 3 та 5 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, які були враховані слідчим суддею, не перестали існувати. Просила врахувати, що на розгляді у Фрунзенському районному суді міста Харкова з 28.12.2016 перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, у якому ухвалою суду від 04.03.2019 ОСОБА_4 оголошено у розшук у зв'язку з ухиленням від суду.
Водночас, вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності та надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, при цьому судове провадження знаходиться на стадії підготовчого засідання і допит потерпілих та свідків судом не здійснювався, що в свою чергу у сукупності з іншими обставинами значно збільшує ризики незаконного впливу на учасників провадження.
З огляду на викладене, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає, що ризики, визначені статтею 177 КПК України, не зменшились і продовжують існувати, та що інший, більш м'який запобіжний захід, наразі є недостатнім для запобігання встановленим ризикам та не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. При цьому, сам по собі факт утримання обвинуваченого під вартою протягом певного часу не зменшує існування ризиків.
Суд відхиляє посилання сторони захисту про доцільність застосовування інших більш м'яких запобіжних заходів та зазначає, що наразі дієво забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти встановленим ризикам зможе лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Застосований запобіжний захід - тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, клопотання прокурора є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 197 Кримінального процесуального кодексу України строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Відповідно до частини 3 статті 183, пункту 2 частини 5 статті 182 Кримінального процесуального кодексу України належить визначити розмір застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 99240 грн 00 коп., та у разі внесення застави покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною 5 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 12, 31, 314-317, 177, 181 Кримінального процесуального кодексу України, суд
Закінчити підготовче провадження та призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта у відкритому судовому засіданні в залі суду на 13:30 годину 27.10.2022.
У судове засідання викликати учасників судового провадження.
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, до 17.12.2022, включно.
Визначити розмір застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 99240 (дев'яносто дев'ять тисяч двісті сорок) грн 00 коп., яка може бути внесена протягом строку тримання під вартою.
У разі внесення застави звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти та покласти на нього наступні обов'язки: повідомляти суд про своє фактичне місце проживання та засоби зв'язку; прибувати за кожним викликом до суду, утримуватись від спілкування з потерпілим, свідками.
Роз'яснити, що у разі невиконання обов'язків, застава звертається в дохід Державного бюджету України та може бути застосовано інший запобіжний захід.
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала в частині продовження строку дії запобіжного заходу може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено та проголошено 20.10.2022.
Головуючий ОСОБА_1