Справа № 449/510/22
"07" жовтня 2022 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:
головуючого: судді Борняк Р.О.,
секретаря: Вовк О.С.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,
Позивач просить зобов'язати ОСОБА_2 спростувати на своїй сторінці в Фейсбуці раніше поширену інформацію, що стосується його і членів його сім'ї, вибачитися перед ним та його дружиною ОСОБА_3 , заборонити надалі поширювати інформацію про нього і членів його сім'ї будь-яку інформацію в соціальних мережах та інших засобах, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію, стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в сумі 5000 грн. та судові витрати по справі. Свої позовні вимоги аргументує тим, що він разом із дружиною ОСОБА_3 та малолітньою донькою проживають в АДРЕСА_1 . Їхньою сусідкою по будинку є ОСОБА_2 , яка впродовж 2019-2022 року створює нестерпні умови для нормального проживання в квартирі. Постійно ображає його, дружину та доньку нецензурними словами, принижує, поширює неправдиві чутки про них між сусідами та на своїй сторінці в соціальних мережах, ображає його та його дружина у мережі Фейсбук, звинувачує їх у непристойних іграх, з використанням фотографій дружини, образливо відзивається про її зовнішність, не маючи на це жодного морального права, поширює про нього інформацію, що що він інвалід, звинувачує його у маршируванні у нічний час кругом ліжка, тобто таким чином у підготовці до лав ЗСУ. У такий спосіб принижує його серед друзів і інших осіб.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вона заперечила проти позовних вимог, просила у задоволенні позову відмовити, оскільки, вважає, що саме сім'я ОСОБА_4 створює для неї нестерпні умови для нормального проживання у її квартирі та за межами. З приводу незаконних дій сім'ї Заплатинських регулярно звертається до поліції, їй приходять СМС повідомлення з погрозами, які вважає, їй надсилає сім'я ОСОБА_4 . Зазначає, що за нею слідкують а також звучать прямі погрози, які вона розцінює як загрозу для життя і здоров'я її сім'ї. Звертає увагу, що не розміщувала ніякої інформації у мережах із загальних доступом, у групах із загальним доступом про сім'ю Заплатинських. ЇЇ сторінка у Фейсбуці з обмеженим доступом, із закритим профілем для спілкування з обмеженим колом осіб, сім'ї ОСОБА_4 у неї в друзях нема. Можливість вільного висловлювання в мережі інтернет їй гаронтовано ст. 34 Конституції України, також посилається на ст. 60 ЦПК України, згідно якої позивач у даній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням. Крім цього згідно ст. 30 ЗУ “Про інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з мотивів викладених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання з'явилася, проти задоволення позовних вимог заперечила, пояснила, що жодних публікацій у мережі Фейсбук про сім'ю Заплатинських не здійснювала, крім цього пояснила, що фотографії зі сторінки ОСОБА_5 , які знаходяться при матеріалах справи, розміщені не з її сторінки. Також пояснила, що ОСОБА_4 є інвалідом і відповідно вона не поширювала не достовірної інформації.
Свідок по справі ОСОБА_3 , пояснила, що вона є дружиною ОСОБА_6 , з літа 2022 року її на місті зустрічають люди, які показують дописи ОСОБА_2 у мережі Фейсбук, відносно неї, її чоловіка і неповнолітньої дитини, дані дописи є образливими і неправдивими. Вона доступу до сторінки ОСОБА_2 немає, проте її знайомі мають і їй показують, що відповідачка поширює на своїй сторінці в Фейсбуці про неї і її чоловіка. Крім цього ОСОБА_2 не дає спокійно їм жити, постійно погрожує їм, а особливо їхній неповнолітній доньці.
Свідок по справі ОСОБА_7 пояснив, що він друг ОСОБА_1 , разом із яким проводив ремонтні роботи у нього в дома, зі сторони ОСОБА_2 були постійні крик і стук, бачив у мережі Фейсбук дописи про сім'ю Заплатинських із сторінки ОСОБА_2 . Візуально із ОСОБА_2 не знайомий. Йому розповідав ОСОБА_4 , що він не витримує постійних знущань від ОСОБА_2 .
Свідок по справі ОСОБА_8 пояснила, що вона є дочкою ОСОБА_2 , їх життя з мамою змінилося в гіршу сторону, після того як в будинок посилилися сім'я ОСОБА_4 . Позивач постійно погрожує їм фізичною розправою. В її мами сторінка у мережі Фейсбук з обмеженим доступом і сім'я Заплатинських немає до неї доступу.
Вислухавши пояснення сторони, проаналізувавши обставини та документальні докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, мотивуючи це наступним.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1(надалі - постанови Пленуму ВСУ) судам роз'яснено, що статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
Згідно фотографії з мережі Фейсбук, на якій зображена дівчина на фоні моря, встановлено у судовому засіданні, що це дружина позивача - ОСОБА_9 , розміщена з профілю ОСОБА_10 , на фотографії розміщений смайлик, що сміється, з дописом: “Оці 100+ кілограмів у черговий раз влаштовують вечірні обряди прогулянки навколо ліжка, а зараз 23.20.”
Згідно фотографії з мережі Фейсбук, на якій зображений позивач поруч із червоним автомобілем, розміщена з профілю ОСОБА_10 , на фотографії розміщений смайлик, що сміється, з дописом: “А ще регулярно марширує навкруги ліжка у нічний час, може таки готується до ЗСУ…”
Згідно фотографії з мережі Фейсбук, на якій зображений підвіконник і біле пластикове вікно, розміщена з профілю ОСОБА_10 , на фотографії розміщений смайлик, що сміється, з дописом: “ ОСОБА_11 в ЗСУ не беруть бо інвалід (незнаю на яку частину тіла), але він все ж знайшов можливість воювати. Полює і відловлює мухи які літають цілими табунами”.
Згідно фотографії з мережі Фейсбук, на якій зображена дівчина, яка сидить на фоні моря, встановлено у судовому засіданні, що це дружина позивача - ОСОБА_9 , розміщена з профілю ОСОБА_10 , на фотографії розміщений смайлик, що сміється, з дописом: “Сім'я Заплатинських проводить якісь дивні ритуали опівночі, топчуться навколо ліжка, чимось скрегочуть, і час від часу хтось падає. Чи то такі …ігри?.?”
Статею 3 Конституції України закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності, а згідно ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах.
У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з ч.1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
У відповідності до глави 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканими (згідно із частиною другою статті 297 та частиною першою статті 299 ЦК України).
Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. (згідно із частиною першою статті 275 ЦК України). Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ч. 3 ст. 297 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ч. 2 ст. 299 ЦК України).
Статею 68 Конституції України, закріплено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказав, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України "Про інформацію" реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України N 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц (провадження № 61-508св17) вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Положеннями статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Судом встановлено, що відповідачкою у мережі Фейсбук, зі своїє сторінки поширену інформацію про позивача і його сім'ю. Посилання відповідачки про те, що це не її сторінка у Фейсбуці, спростувалися документальними доказами а також показами свідків по справи. Зокрема поданим відзивом відповідачки, згідно якого вона пояснює, що не розміщувала ніякої інформації у мережах із загальних доступом, у групах із загальним доступом про сім'ю Заплатинських, а її сторінка у Фейсбуці з обмеженим доступом, із закритим профілем для спілкування з обмеженим колом осіб, сім'ї Заплатинських у неї в друзях нема, а можливість вільного висловлювання в мережі інтернет їй гаронтовано ст. 34 Конституції України. Тобто згідно даного відзиву відповідачка фактично визнає факт поширення нею інформації про сім'ю Заплатинських, проте вважає що дана інформація є оціночним судженням і відповідно за неї не можливо притягнути до відповідальності. Також суд звертає увагу, що під час судового засідання відповідачка намагалася довести суду, що позивач по справі є інвалідом і відповідно вона жодної недостовірної інформації не поширювала, це ще раз на думку суду підтверджує факт поширення відповідачкою інформації про позивача зі своєї сторінки у ОСОБА_5 . Пояснення ОСОБА_2 під час розгляду справи, про те що це не її сторінка у Фейсбуці, суд розцінює, як намагання останньої уникнути від відповідальності.
Дана інформація доведена до відома більше, ніж одній особі, відтак, доведено факт поширення відповідачем оспорюваної інформації публічно, що підтверджено показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_3 у судовому засіданні і не спростовано відповідачкою іншими доказами.
Поширена відповідачем інформація є негативною для позивача, оскільки висміюється його дружина у принизливій формі, а саме: розміщено на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 допис про ОСОБА_12 “Оці 100+ кілограмів у черговий раз влаштовують вечірні обряди прогулянки навколо ліжка, а зараз 23.20.” Також висміюється і сам позивач, а саме розміщено на сторінці Фейсбук ОСОБА_2 : “ ОСОБА_11 в ЗСУ не беруть бо інвалід (незнаю на яку частину тіла), але він все ж знайшов можливість воювати. Полює і відловлює мухи які літають цілими табунами”.
Оспорювана позивачкою інформація містить чіткі твердження про факти, тобто містить повідомлення про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності, а тому така інформація за своїми стилістичними ознаками не може вважатись оціночними судженнями.
Щодо спроб відповідачки у судовому засіданні, доведення факту, що позивач дійсно є інвалідом, дана інформація є конфеденційною і підлягає під право позивача на таємницю про стан свого здоров'я, відповідно ОСОБА_2 зобов'язана утримуватися від поширення даної інформації. Крім цього суд звертає увагу ОСОБА_2 , , що поширена нею інформація на своїй сторінці у ОСОБА_5 : “ ІНФОРМАЦІЯ_1 не беруть бо інвалід (незнаю на яку частину тіла), але він все ж знайшов можливість воювати. Полює і відловлює мухи які літають цілими табунами”, суд розцінює, як приниження чоловічої гідності позивача у зв'язку із тим, що він можливо є особою з інвалідністю, через стан свого здоров'я, а можливо з інших причин, не бере участі у захисті своєї Батьківщини від окупанта.
Згідно ст.286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел. Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992№2657-XII, не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також інформація про пенсійні внески, пенсійні виплати та інвестиційний прибуток (збиток), що обліковується на індивідуальному пенсійному рахунку учасника пенсійного фонду, пенсійні депозитні рахунки фізичних осіб, договори страхування довічної пенсії (частина третя статті 53 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно п. 6 абз. 6 п. 919 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року за № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що відповідачкою поширила у мережі Фейсбук інформацію про позивача і його дружину, яка є її суб'єктивною думкою, що виходить за межі загальноприйнятих моральних норм, тобто порушує особисті немайнові права позивача, що призвело до заподіяння йому моральної шкоди.
Враховуючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1000 грн., що на думку суду, буде достатнім.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 16, 23, 277, 286 ЦК України, ст. 2 ч. 1, 2, 5 ч. 1, 76-81, 259 ч. 1, 2, 6, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 на своїй сторінці в Фейсбуці спростувати раніше поширену інформацію, що стосується ОСОБА_1 і членів його сім'ї, вибачитися перед ним та його дружиною ОСОБА_3 .
Заборонити ОСОБА_2 надалі поширювати інформацію про ОСОБА_1 і членів його сім'ї будь-яку інформацію в соціальних мережах та інших засобах, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн. та 1000 грн. моральної шкоди.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Львівського Апеляційного суду через Перемишлянський районний суд Львівської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення виготовлено 14.10.2022 року.
Суддя Р. О. Борняк