04 жовтня 2022 року Справа № 160/14269/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коломойця Костянтина Васильовича від 09.08.2022 про стягнення виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження № 69552456.
Позовні вимоги обгрунтовані посиланням на незаконність постанови Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення виконавчого збору.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 року відкрито провадження у справі №160/14269/22. Призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідмолення сторін, за наявними у справі матеріалами на на 04 жовтня 2022 року.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав. Ухвалу суду отримав 30.03.2022 електронною поштою, що підтверджується відповіддію-повідомленням про прочитання листа.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, вислухавши представників, суд встановив наступні обставини.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2022 у справі №202/2263/21 усунено ОСОБА_2 перешкоди в користуванні кімнатою в гуртожитку: виселити, окрім іншого ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2022 №175 солдат ОСОБА_1 з 20.05.2022 по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Головним державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коломойцем К.В. 09.08.2022 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу №202/2263/21 , виданого 22.07.2022 Індустріальним судом м. Дніпропетровська. Боржник: ОСОБА_3 .
Постановлено боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Стягуто з боржника виконавчий збір у розмірі 13000,00 грн.
Позивач стверджує про виконання судового рішення ще до його прийняття, оскільки проходження військової служби передбачає проживання у спеціально обладнаних для цього житлових приміщеннях Збройних Сил України, що виключає можливість її мешкання у кімнаті АДРЕСА_1 .
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 №1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (Закон №1404-VІІІ).
Положеннями ст.1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Частинами 5, 6 ст.26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частин 3, 4 ст. 27 Закону №1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За визначенням ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Обов'язковою передумовою стягнення виконавчого збору є вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Отже, приймаючи одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову і про стягнення з боржника виконавчого збору, державний виконавець діє правомірно відповідно до норм чинного законодавства.
В ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII перелічені випадки коли виконавчий збір не стягується.
Крім того, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (ч. 9 ст. 27 Закону №1404-VIII).
Виходячи з наведеної норми виконавчий збір не стягується у разі добровільного виконання рішення суду до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження починається примусове виконання рішення суду, за яке передбачено стягнення виконавчого збору у визначеному законом розмірі.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначено ст. 63 вказаного Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 63 Закону №1404-VIII), за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Виконання рішення про виселення боржника врегульовано ст. 66 Закону №1404-VIII.
Положеннями частин 1, 3 ст. 66 Закону №1404-VIII встановлено, що державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення.
У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.
Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.
Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення (ч. 8 Закону №1404-VIII).
Позивачем доказів виконання рішення суду про звільнення кімнати самостійно не надано.
Не містять матеріали справи і доказів примусового виконання судового рішення.
Суд не приймає посилання позивача на проходження військової служби і проживання у спеціально обладнаних для цього житлових приміщеннях Збройних Сил України.
Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, визначений Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. N 1081 (Порядок №1081).
За пунктами 2, 3 Порядку №1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. У разі відсутності службового житлового приміщення у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - в сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які висуваються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян.
Військовослужбовці офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу і не перебувають у шлюбі, у разі відсутності службового житлового приміщення розміщуються в гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, а сімейні - в сімейних гуртожитках.
У разі відсутності можливості розміщення військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, гуртожитках (сімейних гуртожитках) для військовослужбовців офіцерського складу, в тому числі для тих, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, та членів їх сімей військова частина орендує житло або за бажанням військовослужбовця виплачує йому грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення відповідно до Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 р. N 450 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 50, ст. 1794).
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
За п. 7 Порядку №1081 військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них житла для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (перелік таких населених пунктів для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, розвідувальними органами, Адміністрацією Держспецзв'язку, ДКА та Управлінням державної охорони), забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
Житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом. (п. 8 Порядку №1081).
Відповідно до п. 12 Порядку №1081 службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби.
Військовослужбовцям Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби службові житлові приміщення надаються згідно з рішеннями командирів військових частин, які погоджуються відповідно з Адміністрацією Держспецтрансслужби, Головним управлінням Національної гвардії, Адміністрацією Держприкордонслужби, а військовослужбовцям розвідувальних органів - за рішеннями керівників цих органів.
На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Пунктом 14 Порядку №1081 передбачено, що службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім'ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні.
Військовослужбовець та повнолітні члени його сім'ї беруть письмове зобов'язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках.
За вимогами п.19. Порядку №1081 військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством.
Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, та члени їх сімей зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у двотижневий строк з дня виключення зазначених військовослужбовців із списків особового складу військової частини.
Отже, за вищенаведеними нормами військовослужбовець може отримати як тимчасове службове приміщення, так і постійне.
З довідки Військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2022 №175 взагалі не вбачається чи було позивачу надано житло, і яке саме.
Таким чином, позивачем не зазначено, а судом не встановлено підстав, передбачених
ч. 9 ст. 27 Закону №1404-VIII, за яких виконавчий збір не стягується, а саме виконання позивачем рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд приходить до висновку, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними, не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та не підтверджені належними доказами.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачеві сплаченого при зверненні до суду судового збору у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.242-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коломойця Костянтина Васильовича від 09.08.2022 про стягнення виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження № 69552456 -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки і в порядку, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона