ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.10.2022Справа № 910/2965/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про ухвалення додаткового рішення у справі
За позовом Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -
1. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
2. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
3. Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»
4. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група»
5. Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія АСКА»
6. Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго»
7. Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»
8. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша»
9. Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан»
про визнання недійсним рішення загальних зборів
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
від третьої особи 3: не з'явився;
від третьої особи 4: не з'явився;
від третьої особи 5: не з'явився;
від третьої особи 6: не з'явився;
від третьої особи 7: не з'явився;
від третьої особи 8: не з'явився;
від третьої особи 9: не з'явився.
30.03.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» з вимогами до Моторного (транспортного) страхового бюро України про визнання недійсним рішення Загальних зборів повних членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, оформлене пунктом 2.1 питання 2 Протоколу №264/2021 від 13.12.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, прийняті відповідачем рішення, оформлені п. 2.1 Протоколу №264/2021 від 13.12.2021, з порушенням законодавства України, Статуту та Регламенту Моторного (транспортного) страхового бюро України, у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 у справі №910/2965/22 позов Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» задоволено повністю; визнано недійсним рішення Загальних зборів повних членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, оформлене пунктом 2.1 Протоколу від 13.12.2021 №264/2021; стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України судовий збір у розмірі 2481 грн 00 коп.
22.09.2022 до Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 50000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 розгляд вказаної заяви призначено на 12.10.2022.
12.10.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з тим, що у Господарському суді міста Києва у період з 12 по 14 жовтня 2022 року запроваджено дистанційний режим роботи.
Розглянувши вказане клопотання відповідача у судовому засіданні 12.10.2022, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю, так як наведені відповідачем обставини не позбавляли відповідача можливості реалізувати своє право на подання заперечень на заяву позивача про стягнення витрат на правову допомогу адвоката, в тому числі, зважаючи на те, що ухвала суду була отримана відповідачем ще 03.10.2022 (відповідно до інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» за ідентифікатором пошуку 0105492878541).
При цьому, відповідач мав право взяти участь у судовому засіданні за допомогою програми EasyCon.
У судове засідання 12.10.2022 представник відповідача не з'явився.
Представник позивача у судове засідання 12.10.2022 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином; 12.10.2022 до Господарського суду міста Києва від заявника (позивача) надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника позивача.
Представники третіх осіб у судове засідання 12.10.2022 не з'явились, про призначене судове засідання були повідомлені в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
У судовому засіданні 12.10.2022 судом було проголошено вступну та резолютивну частини додаткового рішення.
Розглянувши подану позивачем заяву та додані до неї документи і матеріали, Господарський суд міста Києва
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У судовому засіданні 14.09.2022 позивач заявив про намір подати заяву про розподілу судових витрат у справі.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
10.05.2022 між Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія» (клієнт) та адвокатом Риковим О.О. (адвокат) укладено Договір №10/05/2022 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором по судовій справі №910/2965/22.
Додатковою угодою №1 від 16.08.2022 до Договору №10/05/2022 від 10.05.2022 сторони погодили, що вартість послуг (гонорару) адвоката за підготовку, подачу документів та представництво інтересів клієнта у Господарському суд міста Києва у справі №910/2965/22 становить 25000,00 грн; вартість послуг (гонорару) адвоката за повне або часткове задоволення позовних вимог клієнта у справі №910/2965/22 Господарського суду міста Києва становить 25000,00 грн.
Сторони погодили, що клієнт зобов'язаний сплатити адвокату вартість послуг (гонорару) протягом 3-х місяців після ухвалення Господарським судом міста Києва рішення у справі №910/2965/22 та набрання ним законної сили.
19.09.2022 між сторонами складено Акт виконаних робіт, з якого вбачається, що адвокатом були надані клієнту наступні послуги:
1) правовий аналіз наявних доказів (документів) у справі №910/2965/22, в тому числі вивчення та аналіз документів за результатами проведення загальних зборів повних членів МТСБУ, оформлених протоколом №264/2021 від 13.12.2021 - 5 годин;
2) участь в судовому засіданні 14.09.2022 (з врахуванням часу в дорозі та фактичного початку судового засідання) - 3 години;
3) участь в судовому засіданні 10.08.2022 (з врахуванням часу в дорозі та фактичного початку судового засідання) - 2 години;
4) участь в судовому засіданні 11.05.2022 (з врахуванням часу в дорозі та фактичного початку судового засідання) - 2 години;
5) здійснення моніторингу стану розгляду справи на офіційному сайті Судової влади України - 0,5 годин;
6) формування, відправка третім особам копії позовної заяви з додатками - 5 годин;
7) підготовка додаткових пояснень від 09.09.2022 - 3 години;
8) формування, відправка 10 учасникам справи копії додаткових пояснень з додатками - 3 години;
9) участь в судовому засіданні 29.06.2022 (з врахуванням часу в дорозі та фактичного початку судового засідання) - 2 години;
10) участь в судовому засіданні 08.06.2022 (з врахуванням часу в дорозі та фактичного початку судового засідання) - 2 години.
За вказані послуги вартість фіксованого розміру гонорару адвоката становить 25000,00 грн.
Крім того, сторони передбачили, що «гонорар успіху» адвоката становить 25000,00 грн
Суд зазначає, що відповідно змісту пункту 4 частини другої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а саме диспозицією вказаної норми визначено, що адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.
Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.
Оскільки договором визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб - 25000,00 грн, відповідач не зобов'язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 924/447/18.
Крім того, суд зазначає, що так як сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов'язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі «East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява №19336/04, §268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Отже, за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Водночас, суд зазначає, що існування обставин, які є підставами для зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, зацікавлена сторона (відповідач в даному випадку) доводить суду належними та допустимими доказами при поданні заяви про зменшення розміру адвокатських витрат.
Однак, відповідачем не подано заяви про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката.
Разом з тим, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За висновком суду, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору.
Враховуючи викладені обставини, керуючись нормами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку не у повному обсязі покладати на відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката, та стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» витрати на правову допомогу адвоката у сумі 40000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України,
1. Заяву Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» задовольнити частково.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код: 21647131) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77; ідентифікаційний код: 22945712) витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 40000 (сорок тисяч) грн 00 коп.
3. В іншій частині заяви відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 19.10.2022.
Суддя О.М. Спичак