ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.10.2022Справа № 910/15720/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько - технологічний інститут зварювального виробництва" (вул. Польова, 24, м. Київ, 03065)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН ІНВЕСТМЕНТ" (03151, місто Київ, вул. Ушинського, будинок 40, офіс 302)
про стягнення 233 170, 67 грн.
Представники сторін: не викликались.
Приватне акціонерне товариство "Український конструкторсько - технологічний інститут зварювального виробництва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН ІНВЕСТМЕНТ" про стягнення 233 170,67 грн., а саме 141 206,60 грн. основного боргу, 5 397,37 грн. пені, 84 723,96 грн. штрафу, 1 071,00 грн. процентів річних та 771,74 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як орендарем умов Договору № 1УИЗ0190013 оренди нежитлового приміщення від 23.12.2019 року в частині своєчасної сплати орендних платежів та компенсації витрат на комунальні послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якого позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15720/21, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 01.10.2021 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, офіс 302 та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, про відкриття провадження у справі № 910/15720/21 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 13.10.2021 року поштового відправлення №0105481281071 відповідачу.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 01.10.2021 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 28.10.2021 року.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗОН ІНВЕСТМЕНТ" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Разом з цим, 06.10.2021 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява №УкрІЗВ-171/Ю від 05.10.2021 року про закриття провадження у справі з доказами її надсилання на адресу відповідача, у якій позивач зазначає про те, що відповідачем 24.09.2021 року та 01.10.2021 року було повністю погашено суму основного боргу за Договором оренди нежитлового приміщення від 23.12.2019 року у розмірі 141 206,60 грн., у зв'язку з чим позивач просив суд провадження у справі №910/15720/21 закрити.
Крім того, у поданій до суду заяві про закриття провадження у справі позивач просив суд стягнути з відповідача вартість правничої допомоги у розмірі 17 000,00 грн., на підтвердження надання якої до вказаної заяви позивачем надано копію акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 05.10.2021 року та звіт про надану професійну правничу допомогу та розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу від 05.10.2021 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 23 грудня 2019 року між Приватним акціонерним товариством «Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва» (позивач у справі, орендодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЗОН ІНВЕСТМЕНТ» (відповідач у справі, орендар за Договором) укладено Договір № 1УИЗ0190013 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове офісне приміщення загальною площею 49,00 квадратних метрів на 1-му поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24.
Розділами 2-12 Договору сторони узгодили права та обов'язки Сторін, орендну плату та інші платежі, порядок розрахунків, охорону та безпеку Об'єкта оренди, пожежну безпеку, конфіденційність, відповідальність Сторін, обставини, що виключають відповідальність, умови повернення Об'єкта оренди, строк дії договору, умови зміни та дострокового припинення договору, додаткові умови тощо.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повернення Об'єкта оренди по Акту №2 та повного розрахунку між Сторонами згідно з умовами цього договору. Строк оренди починається з моменту прийняття Орендарем Об'єкта оренди за Актом №1 і закінчується 31 грудня 2020 року (пункти 10.1, 10.2 Договору).
Відповідно до пункту 10.6 Договору у випадку належного виконання усіх положень цього Договору Орендар має переважне право укладення нового договору оренди на новий строк або на продовження строку оренди на розсуд Орендодавця та за умови перегляду умов та положень цього Договору, в тому числі розміру Плати за оренду.
Вказаний договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Згідно з пунктом 1.1 Договору Об'єктом оренди є нежитлове офісне приміщення загальною площею 49,00 кв.м., розташоване на 1-му поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24.
Згідно з пунктом 1.2 Договору Об'єкт оренди може використовуватися Орендарем винятково для розміщення офісу. Цільове призначення використання Об'єкта оренди протягом строку дії цього Договору може бути змінене за письмовим узгодженням Сторін.
За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Пунктом 1.5 Договору передбачено, що Об'єкт оренди передається Орендарю 01 січня 2020 року по Акту приймання-передачі (Акт №1).
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 49,00 кв.м., розташоване на 1-му поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24, на підтвердження чого 01.01.2020 року між орендодавцем та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі приміщення в орендне користування (Додаток №4 до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи.
Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі в оренду ТОВ «Озон Інвестмент» нерухомого майна, загальною площею 49,00 кв.м, а саме: нежитлового офісного приміщення, яке находиться на 1 поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24, на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.
При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов'язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до пункту 3.1 Договору орендар зобов'язаний вносити плату за користування об'єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені цим Договором.
Згідно з пунктом 3.3 Договору якщо інше не передбачено цим Договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 10-го числа поточного/оплачуваного місяця.
Орендодавець виставляє орендареві рахунок на оплату плати за оренду, розрахованої відповідно до Додатка №2 до цього Договору (пункт 3.4 Договору).
Орендар, крім плати за оренду, повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.), та витрати на комунальні послуги в місцях загального користування, які розподіляються між всіма Орендарями Будівлі пропорційно площі Об'єкта оренди до загальної площі Будівлі (пункт 3.6 Договору).
Крім того, відповідно до умов пунктів 3.6.2, 3.6.3 Договору сторони погодили, що орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги на підставі виставлених орендодавцем рахунків, згідно отриманих від орендодавця розрахунків фактичних витрат, а також у випадку встановлення орендодавцем лічильників - на підставі їх показників. Перерахування компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків або Актів наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг), не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем. орендодавець до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунки на компенсацію витрат на комунальні послуги та Акт наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг). Обов'язок по отриманню вищевказаного рахунка та Акта покладається на орендаря.
Як визначено сторонами в пункті 1.2 Додатку № 2 до Договору плата за оренду об'єкта оренди за кожний місяць складається з двох частин: орендної плати та Додаткової плати.
Відповідно до умов пунктів 1.2.1 та 1.2.2 Додатку № 2 до Договору орендна плата за кожний місяць визначається на момент платежу за формулою: Орендна плата = Базова орендна ставка * Площа Об'єкта оренди * індекс К, де базова орендна ставка становить 449,08 грн., площа - 49,00 кв.м., індекс К - 23,291225 грн.
Додаткова плата (вартість експлуатаційних витрат) за кожен місяць визначається на момент платежу за формулою: СД0 = СД * Площа * Індекс К, де СД0 - додаткова плата, СД - додаткова плата за 1 кв.м., яка складає 56,13 грн., площа - 49,00 кв.м., індекс К - 23,291225 грн.
Так, на виконання умов Договору позивачем за період з квітня 2021 року по серпня 2021 року було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оренду нежитлового приміщення та на компенсацію комунальних послуг на загальну суму 151 934,55 грн., а саме: №0000000078/2021 26.03.2021 року на суму 29 727,95 грн., №0000000086/2021 від 22.04.2021 року на суму 29 821,27 грн., №0000000102/2021 від 27.05.2021 року на суму 29 277,62 грн., №0000000121/2021 від 23.06.2021 року на суму 29 021,37 грн., №0000000133/2021 від 23.07.2021 року на суму 28 900,73 грн., №000029922021/2822 від 30.04.2021 року на суму 1 037,89 грн., №000036512021/2822 від 31.05.2021 року на суму 1 021,31 грн., №000042532021/2822 від 30.06.2021 року на суму 1 358,82 грн., №000048692021/2822 від 31.07.2021 року на суму 1 767,59 грн., а також складені акти здачі- прийняття надання послуг з оренди приміщення за Договором, а саме: №0000000078/2021 від 30.04.2021 року на суму 29 727,95 грн., №0000000086/2021 від 31.05.2021 року на суму 29 821,27 грн., №0000000102/2021 від 30.06.2021 року на суму 29 277,62 грн., №0000000121/2021 від 31.07.2021 року на суму 29 021,37 грн., №0000000133/2021 від 31.08.2021 року на суму 28 900,73 грн., №000029922021/2822 від 30.04.2021 року на суму 1 037,89 грн., №000036512021/2822 від 31.05.2021 року на суму 1021,31 грн., №000042532021/2822 від 30.06.2021 року на суму 1 358,82 грн., №000048692021/2822 від 31.07.2021 року на суму 1 767,59 грн. копії яких наявні в матеріалах справи.
Зокрема, факт отримання вказаних рахунків та актів здачі - прийняття наданих послуг за вказаний період відповідачем не заперечувався, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з питань неотримання рахунків на сплату орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги згідно умов Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) рахунків та актів як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.
Доказів опротестування виставлених орендодавцем за період квітень 2021 року - серпень 2021 року рахунків - фактур та актів наданих послуг до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання орендодавцем умов Договору в частині надання в оренду нежитлового приміщення на час розгляду справи відсутні.
Факт понесення та обсяг комунальних витрат позивача з утримання орендованого майна відповідачем не заперечувався.
При цьому як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати та компенсацію витрат позивача на комунальні послуги в повному обсязі не здійснив, частково сплативши за оренду нежитлового приміщення за квітень 2021 року суму у розмірі 5 000,00 грн. платіжним дорученням №3561 від 26.07.2021 року та у розмірі 5 727,95 грн. платіжним дорученням №3573 від 18.08.2021 року, у зв'язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Озон Інвестмент" обліковується прострочена заборгованість з орендної плати в сумі 136 020,99 грн. та з компенсації витрат на комунальні послуги в сумі 5185,61 грн., відтак загальний залишок заборгованості відповідача за оренду та комунальні послуги за період квітень - серпень 2021 року становить 141 206,60 грн.
Зобов'язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нерухомого майна на загальну суму 136 020,99 грн. та компенсації комунальних послуг на загальну суму 5 185,61 грн. у встановлений строк всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору оренди не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (орендодавцем) за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, які останній просив суд стягнути в позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 1УИЗ0190013 від 23.12.2019 року та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, згідно поданої позивачем заяви про закриття провадження у справі судом встановлено та не заперечується відповідачем, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЗОН ІНВЕСТМЕНТ» після звернення позивача до суду 22.09.2021 року з позовною заявою (згідно дати оформлення поштового відправлення №0215405040235) та після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 року було здійснено 24.09.2021 року та 01.10.2021 року погашення суми заборгованості за Договором в частині сплати плати за оренду за період квітня-серпня 2021 року та компенсації витрат на комунальні послуги за період квітня-серпня 2021 року у загальній сумі 141 206,60 грн.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено на користь позивача 141 206,60 грн., отже борг по орендній платі та компенсації витрат за комунальні послуги у вказаній сумі, заборгованість зі сплати яких, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після звернення до суду з позовною заявою, як до відкриття провадження у справі № 910/15720/21 ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 року, так і під час розгляду справи, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 141 206,60 грн. основного боргу відсутній.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення до суду з даним позовом та на момент розгляду справи по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 141 206,60 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами пункту 7.2 Договору сторони передбачили, що у випадку затримок з боку Орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим Договором, на користь Орендодавця, Орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості.
Відповідно до умов пункту 7.2.1 Договору крім зазначеного вище у пункті 7.2 цього Договору, до Орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань:
якщо період прострочення становить більше 1 календарного дня, то орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 10 відсотків від простроченої суми грошового зобов'язання;
якщо період прострочення становить 2-6 календарних днів, то орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 20 відсотків від простроченої суми грошового зобов'язання;
якщо період прострочення становить більше 7 календарних дів, то орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 30 відсотків від простроченої суми грошового зобов'язання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених пунктом 7.2 Договору.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати орендної плати та компенсації комунальних витрат у строки, визначені умовами Договору оренди, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення за Договором пеню за період з 11.04.2021 року по 15.09.2021 року у розмірі 5 397,37 грн., штраф у розмірі 84 723,96 грн., в тому числі в розмірі 10% -14120,66 грн., в розмірі 20% - 28241,31 грн. та в розмірі 30%-42361,99 грн., на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за період з 11.04.2021 року по 15.09.2021 року проценти річних у розмірі 1 071,00 грн. та 771,74 грн. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договорами, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Так, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення згідно Договору штрафу, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування штрафу за прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати орендної плати та компенсації комунальних витрат у розмірі 10%, 20% та 30% від простроченої суми грошового зобов'язання за період 11.04.2021 року - 15.09.2021 року в залежності від кількості днів періоду прострочення (більше 1 календарного дня, 2-6 календарних днів або більше 7 календарних днів), тобто за одне і те саме порушення господарського зобов'язання за один і той самий період позивач здійснив нарахування штрафу тричі за різними процентними ставками.
Водночас суд наголошує, що відповідно до статті 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Цією конституційною нормою встановлено заборону саме «подвійного», а не «повторного» притягнення до відповідальності. Тобто стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, за одне і те саме правопорушення штрафу три рази одночасно, хоча і у різних розмірах, враховуючи наявність у спірному Ддоговорі умов щодо стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов'язання за Договором, трьох видів штрафу (трьох неустойок одного виду) з однаковою базою для нарахування неустойки з огляду на правову природу негрошового зобов'язання, суперечить положенням статті 61 Конституції України.
Однак стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 1 календарний день, штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 2-6 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 7 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання, оскільки, як уже зазначалося вище, з установлених судом обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов'язання з оплати орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги за Договором на строк понад 7 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов'язання на строк понад 1 та 2-6 календарних дні.
Оскільки, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі, за висновками суду одночасне стягнення штрафу у розмірі 10%, 20% та 30% від простроченої суми грошового зобов'язання в залежності від тривалості періоду та кількості днів прострочення виконання зобов'язання є потрійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України.
Таким чином, з урахуванням періоду прострочення оплати відповідачем орендних та комунальних платежів, який становить більше 7 календарних днів, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача штраф, передбачений пунктом 7.2.1.3 Договору, у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов'язання, тобто у сумі 42 361,99 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу за Договором оренди підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом.
Також за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат судом встановлено, розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, розрахованих за Договором, становить 5 397,37 грн. пені, 1 071,00 грн. процентів річних та 771,74 грн. втрат від інфляції, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 397,37 грн. пені, 1 071,00 грн. процентів річних та 771,74 грн. втрат від інфляції, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем основної суми боргу в розмірі 141 206,60 грн., у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 17 000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об'єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.
Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.ст. 16, 126 ГПК України).
Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За приписами п. 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону).
В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За приписами частиною 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Як встановлено судом за результатами розгляду позовної заяви та заяви позивача про розподіл судових витрат останнім долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.
Так, як свідчать матеріали справи, між Приватним акціонерним товариством «Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва» (позивач у справі, клієнт) та адвокатом Гнидка Мирослав Васильович (адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги № 07/09 від 02.09.2019 року, згідно з умовами пункту 1.1 якого Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу за окремими письмовими та/або усними дорученнями останнього в усіх правовідносинах, що склалися між Клієнтом та будь-якими юридичними та фізичними особами, установами, організаціями, органами, міністерствами, та будь-якими судами будь-якої інстанції.
Бажаний результат надання Адвокатом правової допомоги полягає: у представництві прав та інтересів Клієнта в юридичних та з фізичними особами, установами, організаціями, органами, міністерствами, та будь-якими судами будь-якої інстанції. Клієнт відповідно до цього Договору має право давати Адвокату окремі доручення на вчинення конкретних дій, складення процесуальних та інших документів. Окремі доручення можуть узгоджувати сторонами в письмовій або усній формі (пункт 1.2, 1.3 договору).
В матеріалах справи наявні копії Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 05.10.2021 року, Звіту про надану професійну правничу допомогу та розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу від 05.10.2021 року, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №005768 на ім'я Гнидка Мирослава Васильовича, а також Ордер на надання правничої допомоги №1134743 від 21.09.2021 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги №07/09 від 02.09.2021 року.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В свою чергу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19, згідно яких витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Так, відповідно до умов пункту 4.1 Договору розмір гонорару Адвоката сторони вирішили погодити у Попередніх розрахунках витрат на професійну правничу допомогу, що складається Адвокатом щодо кожного доручення Клієнта.
Згідно наявного в матеріалах справи попереднього розрахунку витрат на професійну правничу допомогу від 21.09.2021 року орієнтовна сума гонорару складає 50 000,00 грн.
За змістом пункту 4.4 Договору оплата гонорару адвоката здійснюється на підставі акту приймання-передачі наданих правових послуг у строк не пізніше 2 (двох) місяців з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих правових послуг Адвокатом та Клієнтом.
Наразі, в матеріалах справи наявна копія підписаного позивачем та адвокатом та скріпленого печатками сторін Акту № 1 приймання - передачі наданих послуг від 05.10.2021 року, згідно якого адвокат надав, а клієнт прийняв професійну правничу допомогу (правову допомогу) по стягненню заборгованості зі сплати оренди та витрат на комунальні послуги за Договором оренди нежитлового приміщення №1УИЗ0190013 від 23.12.2019 року. Вартість послуг становить 17 000,00 грн., сторони зауважень та претензій одна до одної не мають.
До вказаного Акту позивачем додано Звіт про надану професійну правничу допомогу та розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу від 05.10.2021 року, згідно якого сторони дійшли взаємної згоди щодо переліку, обсягу та вартості послуг, виконаних по даній справі, а саме: правовий аналіз справи та розробка концепції захисту - 10 000,00 грн., складання та подання до Господарського суду м. Києва позовної заяви з додатками - 7 000,00 грн. Всього вартість наданих послуг правничої допомоги адвокатом визначена в сумі 17 000,00 грн.
В свою чергу суд констатує, що послуги з розробки концепції захисту та правовому аналізу справи по стягненню заборгованості за Договором розцінюються як невід'ємна частина підготовки позовної заяви, що передує такому виду професійної правничої допомоги, а відтак з урахуванням наведених положень процесуального законодавства та висновків Верхового Суду, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Гнидкою М.В. професійної правничої допомоги в частині складання позовної заяви і розрахунку штрафних санкцій, зміст яких саме відповідає концепції захисту, суд доходить висновку про доведеність розміру витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
Суд також додатково враховує правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Отже, враховуючи вищекладене, дослідивши надані представником позивача докази, в т.ч. акт приймання - передачі наданих послуг та звіт про надану правничу допомогу, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат позивача до 10000,00 грн. від попередньо заявленої суми (17000,00 грн.) відповідає критерію пропорційності та розумності.
Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, приймаючи до уваги часткове задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення суми штрафу у зв'язку з невірно здійсненим адвокатом розрахунком його розміру та порядку нарахування, з урахуванням вищенаведених висновків суду про зменшення витрат та сплату частини боргу відповідачем після звернення позивача до суду, заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 8183,22 грн.
Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Отже, відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.
Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Провадження у справі № 910/15720/21 в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЗОН ІНВЕСТМЕНТ» про стягнення основного боргу в сумі 141 206,60 грн. закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЗОН ІНВЕСТМЕНТ» (03056, м. Київ, вул. Польова, 24; код ЄДРПОУ 35378830) на користь Приватного акціонерного товариства «Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва» (03065, м. Київ, вул. Польова, 24; код ЄДРПОУ 22883891) 5 397 (п'ять тисяч триста дев'яносто сім) грн. 37 коп. пені, 42 361 (сорок дві тисячі триста шістдесят одну) грн. 99 коп. штрафу, 1 071 (одну тисячу сімдесят одну) грн. 00 коп. процентів річних, 771 (сімсот сімдесят одну) грн. 74 коп. втрат від інфляції, 8183 (вісім тисяч сто вісімдесят три) грн. 22 коп. витрат на правову допомогу та 2 862 (дві тисячі вісімсот шістдесят дві) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 18 жовтня 2022 року.
Суддя А.М. Селівон