вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" жовтня 2022 р. Справа№ 910/21583/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Кропивної Л.В.
розглянувши в порядку ст. 247 ГПК України апеляційні скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України та ТОВ «Маркс. Капітал»
на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022
у справі №910/21583/21 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 24 113,75 грн., -
У грудні 2021 ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 24 113,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем отримано право вимоги страхового відшкодування внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) до ПрАТ «СК Україна», що є страховиком цивільно-правової відповідальності згідно договору АІ/0709358, та оскільки щодо такої страхової компанії було порушено справу про банкрутство, обов'язок з відшкодування як завданої шкоди, так і 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання покладений на відповідача у справі, що становить 3 191,44 грн. 3% річних та 20 922,42 грн. інфляційних втрат.
Також позивач просять стягнути з відповідача понесені судові витрати (судовий збір - 2 270,00 грн. та 4 600,00 грн. - витрат на професійну правову допомогу, і можливо додаткові витрати в розмірі 5 000,00 грн).
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2022 позов задоволено повністю. Стягнуто з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" 3 191 (три тисячі сто дев'яносто одна) грн. 44 (сорок чотири) коп. 3% річних, 20 922 (двадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві) грн. 42 (сорок дві) коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. Витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 4 600,00 грн. покладено на товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ".
Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язаннями 3% річних, інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у даній справі, що в силу положень ст. 75 ГПК України має преюдиційне значення і не потребує повторного доказування.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача в частині того, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме, пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних, інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону про банкрутство, з огляду на те, що:
- за змістом правових норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі;
- оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду;
- у спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а на переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього закону;
- отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням строків позовної давності щодо звернення до суду з позовом саме до відповідача, суд першої інстанції вказав, що:
- початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, а відтак, у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика у МТСБУ;
- аналіз положень п.п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ, а відтак, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута;
- тобто, враховуючи, що факт ліквідації приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлений ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі та встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, подання позивачем до суду цього позову до МТСБУ (19.07.2021) відбулось в межах строку позовної давності.
Відмовляючи в задоволенні заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4600,00 грн., суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, дійшов висновку, що позивачем не подано належних доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу, як зазначено в договірної, що свідчить про невиконання позивачем обов'язку подання всіх наявних в нього доказів, і не може вважатись такими, що сторона має сплатити в майбутньому, оскільки обов'язок оплати гонорару адвокатському об'єднанню настав до завершення розгляду справи, і сторона (позивач в даному випадку) могли та була зобов'язана подати такі докази суду. Проте, свого обов'язку, щодо подання доказів фактичної оплати гонорару адвокату, строк якого настав, не виконала, що тягне за собою відповідні процесуальні наслідки.
Не погоджуючись з судовим рішенням, ТОВ "Маркс.Капітал" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022 по справі №910/21583/21 в частині відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нове рішення, яким стягнути на користь позивача, понесені витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги позицію Верховного суду, в якому зазначено, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Отже, докази оплати послуг адвокати подавати не потрібно.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
В зв'язку з тим, що апеляційна скарга була подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, то супровідним листом №910/21583/21/09.1-14/396/22 від 13.06.2022 судом було витребувано матеріали справи №910/21583/21.
14.06.2022 також не погоджуючись з судовим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022 по справі №910/21583/21 та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.
У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на пропуск позивачем строків позовної давності та відсутність у відповідача обов'язку щодо виплати 3% річних та інфляційних втрат.
14.06.2022 протоколом передачі судової справи, зазначена апеляційна скарга, була передана раніше визначеному складу суду: головуючий суддя Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
Оскільки на момент подачі другої апеляційної скарги (14.06.2022) матеріали справи №910/21583/21, що не були направлені до апеляційного суду, до 20.06.2022 суд апеляційної інстанції повторно направив супровідний лист №910/21583/21/09.1-14/397/22 до суду першої інстанції з проханням направити матеріали справи №910/21583/21 для розгляду апеляційних скарг.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Маркс.Капітал", ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Окрім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022 у справі №910/21583/21 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору та надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами позивачу, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. Роз'яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
06.07.2022 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали суд про залишення апеляційної скарги без руху було подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2021 у справі №910/21583/21, ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Станом на момент винесення постанови, через канцелярію суду відзивів та письмових пояснень на адресу суду не надходило, як свідчать матеріали справи, при відкриття апеляційного провадження та прийняття апеляційних скарг до розгляду, всі сторони повідомлялись належним чином. Шляхом направлення ухвал на електронні адреси сторін (а.с. 136-138, 141-145, 154-158).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення), яким визначено порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистеми відеоконференцзв'язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).
Відповідно до п. 5.8 Положення офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України.
Згідно п. 59 Положення до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду в електронній формі з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає документи у справах або на офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом.
Як слідує з матеріалів справи, ухвали Північного апеляційного господарського суду були направлені представникам сторін на офіційні електронні адреси та доставлені до скриньки, про що свідчать роздруківки з сервісу направлення електронних листів. (а.с. 136-138, 141-145, 154-158)
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Окрім того, як свідчать матеріали справи, ухвала про відкриття провадження у справі від 22.06.2022, була оприлюднена на сайті ЄДРСР 23.06.2022. Ухвала про залишення без руху від 22.06.2022 оприлюднена на сайті ЄДРСР 23.06.2022. Ухвала від 11.07.2022 оприлюднена на сайті ЄДРСР 13.07.2022.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також, слід врахувати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 лютого 2018 року у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що сторонам було надано достатньо часу для подання до суду письмових пояснень, заперечень та відзивів, тому колегіє суддів вважає за можливе розглянути апеляційні скарги на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 09.09.2014 у справі №760/18379/14-п (а.с. 5) встановлено, що 24.08.2014 о 19 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Фольксваген", д.н.з. НОМЕР_1 по проспекту Червонозоряний в м. Києві, не вибрав безпечної швидкості та не дотримався безпечної дистанції руху, що призвело до зіткнення з автомобілем "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого заподіяв матеріальні збитки, чим порушив п. 12.1 та 13.1 ПДР України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).
Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
За правилами ст. 22 Закону, обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.
З наявної в матеріалах справи копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0709358 (далі Поліс), вбачається, що станом на дату спірної ДТП цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна». (а.с. 7)
Зі змісту Полісу слідує, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну складає 50 000,00 грн., франшиза - 500,00 грн. (а.с. 7)
Зазначений факт відповідачем не заперечується.
Так, за замовленням ОСОБА_2 проведено огляд пошкодженого автомобіля та визначено вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП, що підтверджується Звітом №2431 від 04.02.2016 (а.с. 9-16 ), згідно з яким матеріальний збиток завданий власнику Автомобіля 1 (Хюндай д.н.з. НОМЕР_2 ) внаслідок спірної ДТП складає 45 444,50 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами. Отже, в даному випадку саме приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» як страховик цивільно-правової відповідальності особи, яка правомірно володіла Автомобілем (Фольксваген д.н.з. НОМЕР_1 ), тобто і ОСОБА_1 (особа, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
В подальшому, 27.01.2015 ОСОБА_3 подав до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування. (а.с. 18)
Водночас, 01.03.2016 ОСОБА_3 як цедент (первісний кредитор) та фізична особа-підприємець Шиян Д.С. як цесіонарій (новий кредитор) уклали договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування (а.с. 19-22 ) в якому погодили, що:
- в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі ст.ст. 512 - 519 ЦК України, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання спірної ДТП за участю автомобіля під керуванням ОСОБА_1 відповідальність якого застрахована згідно Полісу в страховій компанії приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» (п. 1.1);
- внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із спірної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від відповідача, в передбачених законом випадках (п. 1.2);
- характеристика права вимоги, що передасться цесіонарію цедентом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передасться цедентом, складає 37 370,42 грн. (п. 1.3).
31.03.2016 фізична особа-підприємець Шиян Д.С. як клієнт та відповідач як фактор уклали договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-03/2016 (далі Договір факторингу) (а.с. 21-22), за умовами якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору. (а.с. 22)
В силу договору про надання фінансових послуг факторингу№5/31-03/2016, фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. Характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 346 657,86 грн. (п.п. 1.2, 1.3). (а.с. 21)
Пунктом 1.4 Договору факторингу передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є страхова компанія - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «України», відповідач у порядку, передбаченому Законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За приписами ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
За таких обставин, з 31.03.2016 кредитором у зобов'язанні щодо виплати спірного страхового відшкодування за Полісом є позивач.
Водночас приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «України» спірне страхове відшкодування позивачу не виплатило.
При цьому, як слідує з матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (а.с. 23-25) під час розгляду якої позивачем подано заяву про грошові вимоги до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі полісу, з урахуванням уточнень до якої (а.с. 28), за зобов'язанням, яке виникло на підставі полісу, загальна сума вимог становить 14 268 524,30 грн., з яких: 8 510 680,57 грн. - сума страхового відшкодування, 572 482,56 грн. - 3% річних; 3 343 716,22 грн. - інфляційні втрати; 1 835 120,95 грн. - пеня (а.с. 28). До боржника (ПрАТ «СК Україна») було заявлено вимоги і за полісом №АІ 0709358, а саме 37 370,42 грн. - страхового відшкодування, 3 191,33 грн. - 3% річних, 20 922,42 грн. - інфляційних втрат та 9 342,62 грн. - пені. (а.с. 33)
Вказані грошові вимоги визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18. (а.с. 34-36)
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами. (а.с. 42-45)
Затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс банкрута станом на 17 липня 2019 року, у відповідності до положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визнано погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" першої черги на суму 9 555 040,57 грн., четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн., шостої черги на суму 6 868 953,48 грн., загальна сума 20 340 192,80 грн.
05.09.2019 позивач, у зв'язку з ліквідацією ухвалою суду від 17.07.2019 приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу, проте 28.10.2019 відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 37 370,42 грн., проте не здійснив виплату 3% річних, інфляційних втрат та пені.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 191,33 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20 922,42 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як встановлено вище, приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють автомобілем, тобто і ОСОБА_1 (особа, яка визнана винною у спірній ДТП), мало відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, проте вказану юридичну особу було ліквідовано.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому п. 20.3 ст. 20 Закону визначає, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом.
Отже, саме відповідач, з огляду на положення Закону має обов'язок з відшкодування шкоди на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Спір у цій справі виник з огляду на відмову відповідача виплатити нараховані на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання з виплати страхового відшкодування за полісом, суми 3% річних та інфляційних втрат.
За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Так як обов'язок щодо виплати страхового відшкодування виражений в грошових одиницях України та передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку, вказане зобов'язання є грошовим.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі №303/2147/14-ц (провадження №6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі №910/17993/15, від 28.02.2018 у справі №149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі №758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі №760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі №280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі №452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).
Як встановлено вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язаннями щодо виплати 3% річних та інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі, а відтак, в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, наявність вказаного обов'язку не потребує доведення.
Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних та інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону про банкрутство.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України «Про страхування» та Законом Про банкрутство.
За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини сьома статті 64 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Так, згідно з п. 20.3 ст. 20 вказаного Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону передбачено, що відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до відповідача обов'язків за договором страхування, відповідач виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула ст. 41 Закону - щодо відшкодування відповідачем шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується відповідачем у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а на переході до відповідача обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону.
Отже, відповідач не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 Договору факторингу - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Дійшовши вищевказаного висновку, для вирішення спору про покладення на відповідача (відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону та пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика, окрім суми страхового відшкодування, також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення відповідачем виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19 предметом розгляду у якій також були вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього сум пені, 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на суму несвоєчасно виплаченого приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» страхового відшкодування.
За таких обставин колегія суддів вважає вірною позицію суду першої інстанції про те, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Щодо заяви відповідача до застосування до спірних правовідносин строку позовної давності слід зазначити про таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Отже, за грошовими зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Враховуючи те, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі Полісу, є грошовим зобов'язанням, право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика саме у відповідача.
При цьому, аналіз положень пунктів 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на відповідача.
Отже, з урахуванням положень підпункту «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону, обов'язок відповідача з відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, яким, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Вказана правова позиція викладена у вищезгаданій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, так як право вимоги потерпілого до відповідача за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика, тобто у цій справі з 17.09.2019 (дата поставлення господарським судом міста Києва ухвали у справі №910/842/18 про ліквідацію приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами - примітка суду), звернення позивача до суду з цим позовом в грудні 2021 року свідчить про те, що з вказаним позовом позивач звернувся в межах трирічного строку позовної давності.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі та стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 191,33 грн. (28.04.2015 по 02.03.2018) та інфляційних втрат в сумі 20 922,42 грн. (28.04.2015 по 02.03.2018).
Стосовно доводів апеляційної скарги ТОВ «Маркс. Капітал» що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні заяви, щодо стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 4 600,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як свідчать матеріали справи, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано копії:
- договору про надання правничої допомоги №96 від 01.06.2020 (а.с. 50, 51), укладеного між адвокатським об'єднанням "ДЕФЕНДЕРС" та товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал";
- додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №96 від 01.06.2020 (а.с. 52);
- додатку №1 до додаткової угоди №1 (а.с. 53);
- акту надання послуг №365 від 24.12.2021 на суму 4 600,00 грн. (а.с. 54)
Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції, зазначив, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги (з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.06.2020), оплата гонорару, узгодженого на підставі акту приймання-передачі наданої правової допомоги оплачується протягом трьох робочих днів з моменту підписання або узгодження такого акту. Отже, оплата наданих правничих послуг у відповідності до умов договору, без його порушень, мала відбутись до 27.12.2021 включно, проте відповідних доказів позивачем протягом строку розгляду спору з 28.12.2021 по день винесення рішення (20.05.2022) так і не подано.
При цьому, не подання таких доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу свідчить про не виконання позивачем обов'язку подання всіх наявних в нього доказів, і не може вважатися такими, що сторона має сплатити в майбутньому, оскільки обов'язок оплати гонорару адвокатському об'єднанню настав до завершення розгляду справи, і сторона (позивач в даному випадку) могла та була зобов'язана подати такі докази суду. Проте, свого обов'язку щодо подання доказів фактичної оплати гонорару адвокату, строк якого настав, не виконала, що тягне за собою відповідні процесуальні наслідки.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Як вже зазначалось, на підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені:
- ордер на надання правничої допомоги серія АІ №1059663 від 05.10.2020 (а.с. 49);
- договір про надання правничої допомоги №96 від 01.06.2020 (а.с. 50, 51);
- додаткова угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №96 від 01.06.2020 (а.с. 52);
- додаток №1 до додаткової угоди №1 (а.с. 53);
- акт надання послуг №365 від 24.12.2021 на суму 4 600,00 грн. (а.с. 54)
За умовами п.1.1. договору, клієнт доручає, без обмеження повноважень, а адвокатське об'єднання зобов'язане надати клієнту правову допомогу спрямовану на захист , забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнтів, недопущення їх порушень, а також їх відновлення у разі порушення.
Пунктом 3.1. договору, визначено, що гонорар є формою винагороди адвокатського об'єднання за надання правової допомоги клієнту.
24.12.2021 між АО «Дефендерс» та ТОВ «Маркс.Капітал» погоджено розмір витрат на професійну правничу допомогу поданій справі, про що був підписаний Акт наганних послуг у якому наведений детальний опис виконаних робіт (надання послуг) (а.с. 54).
З наданого позивачем акту наданих послуг №365 від 24.12.2021 з описом робіт (надання послуг) до вищевказаного акту слідує, що загалом позивачу було надано такі послуги:
- ознайомлення з матеріалами справи витрачено 0,5 години - вартість 600,00 грн.;
- підготовка та подання позовної заяви до суду - 1 година - вартість 4000,00 грн.
Вартість виконаних робіт (наданих послуг) складає 4600,00 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатським об'єднанням послуг.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні заяви щодо стягнення витрат на послуги адвоката з підстав неподання платіжного доручення, дійшов помилкового висновку, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.
Окрім того, в постанові Великої Палати у справі №910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до суду першої інстанції не подавалось.
Отже, надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а відтак, колегія суддів дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, дійшла висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат, у сумі 4600,00 грн., а також, прийнявши до уваги те, що відповідач не довів відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат, не надавши обґрунтованої заяви про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу, в іншій частині рішення залишити без змін.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апелянт - Моторне (транспортне) страхове бюро України не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2022 у справі №910/21583/21 в частині стягнення 24 113,75 грн., отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
В свою чергу, доводи апеляційної скарги ТОВ «Маркс. Капітал» в частині оскарження рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022 у справі №910/21583/21, щодо відмовив в задоволення стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 4600,00 грн., є доведеними та обґрунтованими, тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022 у справі №910/21583/21 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс. Капітал» на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022 у справі №910/21583/21 задовольнити.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2022 у справі №910/121583/21 скасувати в частині відмови в задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу, прийняти в цій частині нове рішення яким:
«Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код: 21647131) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (36023, м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код: 27686922) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 600,00 грн.»
В іншій частині рішення залишити без змін.
4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України покласти на відповідача.
5. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/21583/21 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
Л.В. Кропивна