вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" жовтня 2022 р. Справа№ 910/18931/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Барсук М.А.
розглянувши в порядку ст. 247 ГПК України апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2022
у справі №910/18931/21 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 10093, 23 грн., -
Позов заявлено про стягнення з відповідача 10 093,23 грн. за неналежне виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодовування шкоди за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/4455276 в частині сплати на користь позивача 3% річних у сумі 1 084, 81 грн., інфляційних втрат у розмірі 4444, 63 грн. та 4 563, 79 грн. пені.
Крім того, у позовній заяві позивач зазначив про те, що у зв'язку з розглядом справи він очікує понести витрати на правову допомогу 5000, 00 грн. та просив стягнути їх з відповідача.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що після ліквідації приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та затвердження ліквідаційного балансу до МТСБУ перейшли зобов'язання лише по відшкодуванню шкоди за договорами обов'язкового страхування ПрАТ «СК «Україна», яка і була відшкодована позивачу, а тому жодних грошових зобов'язань ним перед позивачем не порушено, і відсутні правові підставі для їх стягнення з відповідача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.05.2022 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних у розмірі 1084, 81 грн., інфляційні втрати у розмірі 4444, 63 коп., судовий збір у розмірі 1243, 59 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1369, 59 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції встановив, що ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язаннями 3% річних, інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі, що в силу положень ст. 75 ГПК України має преюдиційне значення і не потребує повторного доказування.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача в частині того, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме, пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних, інфляційні втрати та пеня), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону про банкрутство, з огляду на те, що:
- за змістом правових норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі;
- оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду;
- у спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а на переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього закону;
- отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням строків позовної давності щодо звернення до суду з позовом саме до відповідача, суд першої інстанції вказав, що:
- початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, а відтак, у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика у МТСБУ;
- аналіз положень п.п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ;
- тобто, враховуючи, що факт ліквідації приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлений ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі та встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, подання позивачем до суду цього позову до МТСБУ (19.07.2021) в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат відбулось в межах строку позовної давності;
- враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (17.07.2019), дату звернення до суду з даним позовом - 19.11.2021, суд дійшов до висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині.
Крім того, встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог частково та недоведеність відповідачем неспівмірності витрат, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 1369, 59 грн., що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись з судовим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2022 по справі №910/18931/21. Відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розподілити судові витрати.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.
У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на пропуск позивачем строків позовної давності та відсутність у відповідача обов'язку щодо виплати 3% річних та інфляційних втрат
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2022 у справі №910/18931/21, ухвалено розглядати справу у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100, 00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Станом на момент винесення постанови, через канцелярію суду відзивів та письмових пояснень на адресу суду не надходило, як свідчать матеріали справи, при відкриття апеляційного провадження та прийняття апеляційних скарг до розгляду, всі сторони повідомлялись належним чином. Шляхом направлення ухвал на електронні адреси сторін (а.с. 155-157, 165-168).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення), яким визначено порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистеми відеоконференцзв'язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).
Відповідно до п. 5.8 Положення офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України.
Згідно п. 59 Положення до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду в електронній формі з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає документи у справах або на офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом.
Як слідує з матеріалів справи, ухвали Північного апеляційного господарського суду були направлені представникам сторін на офіційні електронні адреси та доставлені до скриньки, про що свідчать роздруківки з сервісу направлення електронних листів. (а.с. 155-157, 165-168)
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Окрім того, як свідчать матеріали справи, ухвала про залишена апеляційної скарги без руху від 13.06.2022, була оприлюднена на сайті ЄДРСР 14.06.2022. Ухвала про відкриття провадження у справі від 29.06.2022 оприлюднена на сайті ЄДРСР 01.07.2022.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 "Пономарьов проти України" зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також, слід врахувати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 лютого 2018 року у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи наведені положення, колегія суддів зазначає, що відповідачі не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою про виклик у судове засідання від 13.09.2022, яка є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що сторонам було надано достатньо часу для подання до суду письмових пояснень, заперечень та відзивів, тому колегіє суддів вважає за можливе розглянути апеляційні скарги на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2022.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.09.2015 о 22 год. 40 хв. в місті Києві по вул. Вишгородська, 45, сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), а саме: ОСОБА_1 , керуючи в стані алкогольного сп'яніння автомобілем Opel, державний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ, державний номер НОМЕР_2 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 п. 2.9 (а) та п. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, що підтверджується постановою Подільського районного суду м.Києва від 09.10.2015 у справі №758/11041/15-п (а.с. 8,9), відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 09.10.2015 у справі №758/11041/15-п водія автомобіля Opel, державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею ч. 1 ст. 130, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу. (а.с. 8)
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).
Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
За правилами ст. 22 Закону, обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.
Згідно з договором (полісом) серії АІ/4455276 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 10-11), цивільна правова відповідальність водія автомобіля Opel державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50 000, 00 грн.
Відповідно до Висновку про вартість матеріального збитку №767/11-15, складеного 30.11.2015 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем Баранковим Олегом Олександровичем, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП становить 19611, 21 грн. (а.с. 13-30)
Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.
В подальшому 09.12.2015 власник пошкодженого автомобіля ВАЗ д.н.з НОМЕР_2 ОСОБА_2 , подав до приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування.
Водночас 24.02.2016 між ОСОБА_2 (цедент) та фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання ДТП за участю автомобіля Opel, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31.01.2015, номер полісу АІ/4455276, в страховій компанії ПрАТ «СК «Україна». (а.с. 33-34)
Пунктом 1.2 договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування понесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках.
29.02.2016 фізична особа-підприємець Шиян Д.С. як клієнт та позивач як фактор уклали договір про надання фінансових послуг факторингу №5/29-02/2016 (Договір факторингу) (а.с. 35-38), за умовами якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього договору.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2).
Пунктом 1.4 Договору факторингу передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є страхова компанія - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «України», відповідач у порядку, передбаченому Законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За приписами ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
За таких обставин, з 29.02.2016 кредитором у зобов'язанні щодо виплати спірного страхового відшкодування за Полісом АІ/4455276 є позивач.
19.09.2018 ТОВ «Маркс.Капітал» було подано заяву про грошові вимоги до ПрАТ СК «Україна» в тому числі за зобов'язаннями яке виникло на підставі договору №АІ/4455276. (а.с.48-51)
12.10.2018 ТОВ «Маркс.Капітал» було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у справі №910/842/18, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору №АІ/4455276. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору №АІ/4455276. Розмір заборгованості приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», у зобов'язанні яке виникло на підставі договору №АІ/4455276, становив: 18255, 17 грн. - сума відшкодування, 1084, 81 грн. - 3% річних, 4444, 63 грн. - інфляційні втрати, 4563, 79 грн. - пеня. Грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зобов'язанні були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18. (а.с. 56)
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами. (а.с. 64)
Враховуючи ліквідацію приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», 10.09.2019 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу, зокрема, за полісом №АІ/4455276 у сумі 28348, 40 грн., з яких: 18255, 17 грн. - сума відшкодування, 1084, 81 грн. - 3% річних, 4444, 63 грн. - інфляційні втрати, 4563, 79 грн. - пеня.
01.10.2019 відповідач виплатив позивачу 18255,17 грн. як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 05.09.2015 за участю транспортного засобу ВАЗ, державний номер НОМЕР_2 .
Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 3% річних у розмірі 1084, 81 грн., інфляційних втрат у розмірі 4444, 63 грн. та пені у розмірі 4563, 79 грн., зважаючи на часткове задоволення відповідачем вимог позивача, та сплату останнім лише основної суми страхового відшкодування.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги лише в частині стягнення 3% річних та інфляційних , що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вже зазначалось, ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 в справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 28348, 40 грн., з яких: 18255, 17 грн. - розмір завданого збитку, 4563, 79 грн. - пеня, 1084, 81 грн. - 3% річних, 4444, 63 грн. - інфляційні втрати. Проте, під час провадження у справі про банкрутство у приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені означені вимоги позивача.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому, п. 20.3 ст. 20 Закону визначає, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом.
Отже, саме відповідач, з огляду на положення Закону має обов'язок з відшкодування шкоди на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Спір у цій справі виник з огляду на відмову відповідача виплатити нараховані на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання з виплати страхового відшкодування за Полісом, суми 3% річних та інфляційних втрат та пені.
За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Так як обов'язок щодо виплати страхового відшкодування виражений в грошових одиницях України та передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку, вказане зобов'язання є грошовим.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі №303/2147/14-ц (провадження №6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі №910/17993/15, від 28.02.2018 у справі №149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі №758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі №760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі №280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі №452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).
Отже, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язаннями щодо виплати 3% річних та інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі, а відтак, в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, наявність вказаного обов'язку не потребує доведення.
Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних та інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону про банкрутство.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом та Законом «Про банкрутство».
За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Згідно з п. 20.3 ст. 20 Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону передбачено, що відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до відповідача обов'язків за договором страхування, відповідач виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула ст. 41 Закону - щодо відшкодування відповідачем шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується відповідачем у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а на переході до відповідача обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону.
Отже, відповідач не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 Договору факторингу - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Дійшовши вищевказаного висновку, для вирішення спору про покладення на відповідача (відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону та пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика, окрім суми страхового відшкодування, також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення відповідачем виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19 предметом розгляду у якій також були вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього сум пені, 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на суму несвоєчасно виплаченого приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» страхового відшкодування.
Колегія суддів зауважує, що обставини правильності розрахунків спірних сум 3% річних, інфляційних втрат та пені, які були визнані як кредиторські вимоги у справі №910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», встановлені ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 і в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доведення.
За таких обставин колегія суддів вважає вірною позицію суду першої інстанції, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування сум компенсаційних виплат у загальному розмірі 10093, 23 грн., з яких: 1084, 81 грн. - 3 % річних, 4444, 63 грн. - інфляційні втрати, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Щодо заяви відповідача до застосування до спірних правовідносин строку позовної давності слід зазначити про наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Отже, за грошовими зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Враховуючи те, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі Полісу, є грошовим зобов'язанням, право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика саме у відповідача
Відтак право вимоги позивача до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як зазначає у відзиві на позовну заяву відповідач.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Ліквідація приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» відбулась за постановленою ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» з позовом у даній справі.
Відтак, початком перебігу строку позовної давності у даній справі є постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», а саме 17.07.2019, тому звернення позивача щодо стягнення компенсаційних втрат, які складаються із 3% річних та інфляційних втрат здійснено в межах строку загальної позовної давності.
В той же час, частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (17.07.2019), дату звернення до суду з даним позовом - 19.11.2021, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 3% річних в сумі 1084, 81 грн. та інфляційних втрат в сумі 4444, 63 грн., а в частині позову щодо стягнення пені в розмірі 4563, 79 грн. судом правомірно відмовлено, у зв'язка із пропуском позивачем строку позовної давності на звернення до суду з вимогами в цій частині.
Стосовно рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Отже, предметом апеляційного оскарження є рішення суд першої інстанції в частині позовних вимог, щодо стягнення 3% річних, інфляційних та пені, а в частині стягнення витрат на послуги адвоката, апелянт не оскаржує, тому у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, колегія судів не переглядає рішення в зазначеній частині.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 03.05.2022 у справі №910/18931/21, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2022 у справі №910/18931/21 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2022 у справі №910/18931/21 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).
Матеріали справи №910/18931/21 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Барсук