14 жовтня 2022 року
м. Чернівці
справа № 727/6380/17
провадження 822/650/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О.,
за участю секретаря Скулеби І.І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Чернівецька міська рада, виконавчий комітет Чернівецької міської ради, Департамент економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації, Міське комунальне бюро технічної інвентаризації, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Олійник Ірина Миколаївна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 ,
позивач: ОСОБА_5 ,
відповідачі: Чернівецька міська рада, виконавчий комітет Чернівецької міської ради, Департамент економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації, Міське комунальне бюро технічної інвентаризації,
треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, приватний, нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Олійник Ірина Миколаївна, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_38 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 ОСОБА_33 , ОСОБА_39 , ОСОБА_32 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 ,
апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 квітня 2022 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2022 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Слободян Г.М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Чернівецької міської ради, виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третіх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_38 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_40 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_33 , ОСОБА_39 , ОСОБА_32 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, Міського комунального бюро технічної інвентаризації, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, про скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що є власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 та на підставі частини другої статті 382 ЦК України є власниками допоміжних підвальних приміщень цього будинку, загальною площею 121,80 кв. м., що складаються з приміщень 42-1 - 42-11.
У підвальних приміщеннях знаходиться технічне обладнання, інженерні комунікації, які раніше використовувалися, як котельня ОДКА «Чернівцітепломережа».
Вказане підвальне приміщення, без згоди співвласників багатоквартирного будинку, було включено до переліку об'єктів комунальної власності, на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», а також передано у приватну власність фізичній особі ОСОБА_3 .
Вважають, що спірні приміщення вибули з їх власності незаконно.
Просили суд:
визнати протиправним та скасувати п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м., у тому числі приміщення 42-1 42-11;
визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, видане виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м., в тому числі приміщення 42-1 42-11, та скасувати його державну реєстрацію;
визнати протиправним перелік об'єктів комунальної власності міста Чернівці, які підлягають приватизації в 2012 році, затверджений рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011 року № 363, в частині приватизації, шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень на АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку);
визнати недійсним укладений між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року № 1111 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м., що складаються з приміщень 42-1 42-11, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М., та скасувати його державну реєстрацію;
витребувати з володіння ОСОБА_4 нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11.
Під час розгляду справи спірні нежитлові приміщення підвалу були відчужені ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року.
16 січня 2018 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій змінила заявлену раніше позовну вимогу про витребування спірного майна від ОСОБА_4 на позовну вимогу про визнання за нею прав спільної сумісної власності на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м., у тому числі приміщення 42-1 42-11. Крім зазначених вище вимог, просила:
визнати приміщення підвалу 42-1 42-11 у житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме його опалення (вбудована котельня);
визнати недійсним укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року № 5649 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м., що складаються з приміщень 42-1 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І. М., та скасувати його державну реєстрацію;
Короткий зміст позову ОСОБА_5 .
У вересні 2020 року ОСОБА_5 подав до суду позовну заяву до Чернівецької міської ради, виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, Міського комунального бюро технічної інвентаризації, третіх осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_38 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_33 , ОСОБА_39 , ОСОБА_32 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , Управління державної реєстрації Головного територіального управлінні у Чернівецькій області, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, договорів купівлі-продажу нерухомого майна.
Вказував на те, що він є власником вбудованих нежитлових приміщень, загальною площею 95,40 кв.м., розташованих в житловому будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2013 року.
Спірні приміщення 42-1, 42-11 є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, які виконували функцію вбудованої котельні будинку. Стверджує, що спірні приміщення, в підвалі 42-1, 42-11, без згоди співвласників багатоквартирного будинку було включено до переліку об'єктів комунальної власності, на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», а також передано у приватну власність ОСОБА_3 , яка у подальшому віджучила їх ОСОБА_4
ОСОБА_4 перешкоджає співвласникам будинку забезпечувати технічне обслуговування мереж, періодично технологічно оглядати підземні кабелі та здійснювати замір на безпеку контуру заземлення підземних мереж, а відсутність захисного заземлення може викликати загрозу життю і здоров'ю мешканців.
Просив суд визнати: приміщення підвалу котельні (42-1 - 42-9) в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , відповідно до складеної на будинок інвентарної справи (№9113 від 1958 року), допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням, яких на момент здачі будинку в експлуатацію, було забезпечення експлуатації будинку, а саме, його опалення (вбудована котельня);
протиправним та скасувати п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., в тому числі приміщення 42-1 - 42-11;
недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, видане виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., в тому числі приміщення 42-1 - 42-11 та скасувати його державну реєстрацію;
протиправним перелік об'єктів комунальної власності міста Чернівців, які підлягають приватизації в 2012 році, затверджений рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011 року №363, в частині приватизації, шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень по АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку);
недійсним укладений між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу №1111 від 12 квітня 2012 року нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загально площею 121,80 кв.м., що складаються з приміщень 42-1 - 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М.М. та скасувати його державну реєстрацію;
недійсним укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу №5649 від 08 вересня 2017 року нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загально площею 121,80 кв.м., що складаються з приміщень 42-1 - 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М., та скасувати його державної реєстрації;
незаконними та протиправними дії службових осіб Чернівецького обласного бюро технічної інвентаризації та Міського комунального бюро технічної інвентаризації вчинені, відповідно - 06 квітня 12 року та 06 грудня 2011року щодо перейменування та виключення приміщень котельної із числа допоміжних, шляхом закреслення в «Журналі внутрішніх замірів» первинної інвентарної справи № 9113 на житловий будинок АДРЕСА_1 приміщення котельні № 42 (1-12) назви «котельня» та назви «угольная», що засвідчено штампом бюро інвентаризації від 06 квітня 2012 року і заведеними паралельними інвентарними справами на вказане майно житлового будинку;
вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , треті особи: Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації, Міське комунальне бюро технічної інвентаризації, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 про визнання:
приміщення підвалу котельні (42-1 - 42-9) в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , згідно інвентарної справи 42-1; 42-11 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням, яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме, його опалення (вбудована котельня);
протиправним та скасування п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівців», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівців на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., в тому числі приміщення 42-1 - 42-11;
недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., в тому числі приміщення 42-1 - 42-11, та скасуванні його державної реєстрації;
протиправним переліку об'єктів комунальної власності міста Чернівці, які підлягають приватизації в 2012 році, затверджений рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011року №363, в частині приватизації шляхом продажу з аукціону нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку);
недійсним укладеного між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу №1111 від 12 квітня 2012 року нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., що складаються з приміщень 42-1 - 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М.М., та скасування його державної реєстрації;
недійсним укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу №5649 від 08.09.2017р. нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., що складаються з приміщень 42-1 - 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. і скасуванні його державної реєстрації та про визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., що складаються з приміщень 42-1 - 42-11 та стягненні судових витрат відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до Чернівецької міської ради, виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, Міського комунального бюро технічної інвентаризації, третіх осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_38 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_40 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_33 , ОСОБА_39 , ОСОБА_32 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління у Чернівецькій області, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. про визнання:
приміщення підвалу 42-1, 42-11 у житловому будинку літ А по АДРЕСА_1 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме, його опалення (вбудована котельня);
протиправним та скасування п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівців», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівців на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., в тому числі приміщення 42-1 - 42-11;
недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., в тому числі приміщення 42-1 - 42-11, та скасування його державної реєстрації;
протиправним переліку об'єктів комунальної власності міста Чернівці, які підлягають приватизації в 2012 році, затвердженого рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011року №363, в частині приватизації шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень по АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку);
недійсним укладеного між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу №1111 від 12 квітня 2012 року нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., що складаються з приміщень 42-1 - 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М.М., та скасування його державної реєстрації;
недійсним укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу №5649 від 08 вересня 2017року нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м., що складаються з приміщень 42-1 - 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. та скасування його державної реєстрації;
незаконними та протиправними дій службових осіб Чернівецького обласного бюро технічної інвентаризації та Міського комунального бюро технічної інвентаризації, які вчинені 06 квітня 2012 року та 06 грудня 2011року щодо перейменування та виключення приміщень котельної із числа допоміжних, шляхом закреслення в «Журналі внутрішніх замірів» первинної інвентарної справи № 9113 на житловий будинок АДРЕСА_1 приміщення котельні № 42(1-12) назви «котельня» та назви «угольная», що засвідчено штампом бюро інвентаризації від 06 квітня 2012 року і заведеними інвентарними справами на вказане майно житлового будинку.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2022 року заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 гривень.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 гривень.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що приміщення №42-1 - 42-11, загальною площею 121,80 кв.м., що розташовані в підвалі будинку АДРЕСА_1 , не відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку та не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Згідно експлікації та поверхового плану підвалу будівлі літ. А по АДРЕСА_1 , протягом періоду вересень 1958 року - по даний час, приміщення загальною площею 121,80 кв.м., позначені арабською літерою №42-1 - 42-11, як вбудовані нежитлові приміщення.
Щодо позовних вимог позивачів (за первинним позовом) ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , та ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними суд прийшов до висновку, що правомірним та ефективним способом захисту порушених прав позивачів є подання віндикаційного (речово-правового) позову.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 суд прийшов до висновку, що дії працівників Чернівецького обласного бюро технічної інвентаризації та Міського комунального бюро технічної інвентаризації щодо проведення поточної інвентаризації та внесення поточних змін в інвентарні справи відповідають вимогам Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна та є правомірними.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_5 просять рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
Апелянти посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Зазначають, що суд першої інстанції незаконно та необґрунтовано відніс спірні приміщення до нежитлових, не зважаючи на те, що рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради щодо оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу (спірні приміщення) було прийнято, на підставі технічного паспорта від 06 листопада 2011 року, підробленого міським БТІ, без наявності правовстановлюючих документів та всупереч первинної технічної документації 1958 року.
Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради незаконно було прийнято рішення щодо розпорядження спільним майном мешканців будинку, а комунальне міське БТІ-виготовило технічний паспорт, на підставі зміни відомостей цільового призначення «котельні» та зміненої нумерації, а також площ «котельні».
На думку апелянтів, висновок суду про те, що технічне приміщення вбудованої котельні є нежитловим, суперечить дослідженим доказам у справі.
Також судом при ухваленні рішення не враховано правові позиції, викладені Верховним Судом України в рішенні від 14 жовтня 2008 року та в інших аналогічних справах, відповідно до яких доказами передачі об'єкта у комунальну власність є акт приймання-передачі конкретно визначеного об'єкта нерухомого майна.
Висновок судової будівельно - технічної експертизи №ЕС-1704-1-1533.20 від 04 вересня 2020 року, на думку апелянтів, є завідомо неправдивим, необґрунтованим, таким, що суперечить іншим матеріалам справи, що викликає сумніви в його правильності. Експерт дійшов помилкового висновку про те, що спірне приміщення не належить до допоміжних приміщень.
Також вказують на те, що адвокатом Бартусевич В. М. не надано детального опису робіт під час надання професійної правничої допомоги.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє ОСОБА_43 , подали до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_41 .. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін.
Посилаються на те, що аргументи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Зокрема, вказують на те, що загальні правові висновки щодо критеріїв розмежування правового статусу окремих нежитлових приміщень та допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та висловлені в численних постановах, зокрема Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі №522/7636/14-ц,Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 753/20293/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі №914/554/19, від 15 травня 2019 року у справі №906/1169/17, від 22 січня 2020 року у справі №461/4181/18, від 23 червня 2020 року у справі №906/150/19, від 18 травня 2021 року у справі №918/917/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 904/663/19.
В матеріалах справи знаходяться документи, які підтверджують, що спірні підвальні приміщення 42-1 - 42-11 житлового будинку АДРЕСА_1 були побудовані як нежитлові приміщення, які мають окремий вхід з вулиці, завжди обліковувались окремо від допоміжних приміщень спільного загальнобудинкового користування і не використовувались мешканцями, які не мали до них доступу, а підприємствами житлово-комунального та побутового обслуговування населення.
Зазначають, що позивачами не надано доказів на підтвердження не співмірності витрат на професійну правничу допомогу.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 серпня 1997 року.
ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 у вказаному житловому будинку, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2017 року.
Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради депутатів трудящих від 09 березня 1967 року № 110/6 організовано Дирекцію об'єднаних котелень та теплових мереж на госпрозрахунковому розрахунку з підпорядкуванням міськжитлоуправлінню.
До складу Дирекції об'єднаних котелень та теплових мереж входила газова котельня «Ватутіна» на АДРЕСА_1 (сьогодні - АДРЕСА_1 ), що вбачається з відповіді міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» від 17 жовтня 2017 року.
Зазначене підприємство змінювало свою назву й наказом МКП «Чернівцітеплокомуненерго» від 25 грудня 2008 року № 271-в з балансу підприємства була списана котельня «Ватутіна».
З відповіді Департаменту економіки Чернівецької міської ради від 04 липня 2017 року також убачається, що у нежитлових приміщеннях підвалу, загальною площею 121,80 кв. м. на АДРЕСА_1 розміщувалася котельня міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго», яка була ліквідована.
У зв'язку з ліквідацією обласного державного комунального підприємства «Чернівціоблтепломережа» та згідно з рішенням 41 сесії Чернівецької міської ради IV скликання від 16 лютого 2006 року № 944 були прийняті у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці об'єкти нерухомості та мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання, які розташовані на території міста, від ОДКП «Чернівціоблтепломережа».
Рішенням 41 сесії Чернівецької міської ради IV скликання від 16 лютого 2006 року № 944 надано згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади м. Чернівці об'єктів нерухомості та мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, які розташовані на території міста Чернівці, від обласного державного комунального підприємства «Чернівціоблтепломережа».
Відповідно до акту приймання-передачі, затвердженого рішенням 7 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 28 вересня 2006 року № 114, були передані у комунальну власність територіальної громади міста Чернівці нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , в яких розміщувалася котельня ОДКП «Чернівціоблтепломережа».
Рішенням 18 сесії VI скликання Чернівецької міської ради від 29 грудня 2011 року № 363 затверджено перелік об'єктів комунальної власності міста Чернівці, які підлягають приватизації в 2012 році, до якого було включено за порядковим № 15 нежитлове приміщення підвалу літ. «А» на АДРЕСА_1 .
14 лютого 2012 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради прийняв рішення № 89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, у тому числі приміщення 42-1 42-11.
17 лютого 2012 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради отримав свідоцтво про право власності на спірні приміщення.
Відповідно до договору купівлі-продажу № 1111 від 12 квітня 2012 року, укладеного між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_3 , нежитлові приміщення підвалу на АДРЕСА_1 були відчужені у власність останньої.
У подальшому, ОСОБА_3 продала спірні приміщення ОСОБА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року.
Судом установлено, що спірне приміщення ще з 1967 року використовувалося як нежитлове приміщення спеціального призначення.
З інвентарних справ на будинок станом з 17 лютого 1958 року до 20 грудня 1966 року, 24 листопада 1997 року встановлено, що на приміщення котельні була заведена окрема інвентарна справа.
Згідно відповіді Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 15 грудня 2014 року електрозабезпечення будинку АДРЕСА_1 проводиться згідно лінійної схеми, яка виконана інспектором Чернівецького РЕМ. Електричний щиток у підвальному приміщенні був установлений працівниками котельні, яку ліквідували. На балансі КЖРЕП № 6 вказаний електрощит та рубильник не перебуває.
З відповіді міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» від 05 жовтня 2017 року вбачається, що за обліковими даними регістрів бухгалтерського обліку підприємства в 2008 році все обладнання для котельні в будинку АДРЕСА_1 було демонтовано, ліквідовано та списано з балансу підприємства.
Спірні приміщення не входять до переліку захисних споруд цивільної оборони міста та не мають відповідного сполучення із захисною спорудою. В спірних підвальних приміщеннях електрощитових рубильників не числиться, що стверджується відповідями виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 квітня 2015 року, 05 грудня 2014 року, від 19 листопада 2014 року, від 15 грудня 2014 року, від 12 грудня 2014 року.
Згідно з інформацією, наданою управлінням надзвичайних ситуацій та мобілізаційної роботи від 14 листопада 2014 року, спірне приміщення від інших приміщень будинку відділене глухою стіною, сполучення між ними не має.
З відповіді КЖРЕП № 6 від 09 грудня 2014 року вбачається, що електрощит та рубильник був облаштований працівниками котельні, в подальшому був демонтований.
Встановлено, що у спірних приміщеннях підвалу багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 не знаходяться будь-які інженерні комунікації, технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир будинку, приміщення має окремий вхід й обліковувалося в інвентарних справах окремо від допоміжних приміщень будинку.
На час будівництва та визначення правового статусу спірних приміщень опалення та гаряче водопостачання багатоквартирних житлових будинків здійснювалося виключно централізовано, котельні м. Чернівці, у тому числі й спірна, обслуговували мікрорайон, а не окремий будинок.
Як нежитлові приміщення котельні, спірні приміщення були обладнані насосною, електрощитовою, які були допоміжними приміщеннями котельні, а не житлового будинку. Згідно відповідей ЖРЕПу № 9, ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» та виконавчого комітету Чернівецької міської ради електрощиток та рубильник у спірних приміщеннях був облаштований працівниками котельні та при ліквідації котельні в 2008 році був демонтований.
Згідно висновку №ЕС-1704-1-1533.20 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 04 вересня 2020 року судовим експертом ТОВ "Судова незалежна експертиза України" Гайда Б.Я., встановлено наступне: нежитлові приміщення №№42-1 - 42-11 мають окремий вхід ізольованим самостійним об'єктом цивільно-правових відносин; в нежитлових приміщеннях №№42-1 - 42-11 не виявлено технічного обладнання інженерних мереж електропостачання, водопостачання, каналізації, газопостачання та опалення, передбаченого для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців; в нежитлових приміщеннях №№42-1 - 42-11 не виявлено загальнобудинкових мереж, на яких в межах даних приміщень розташовані прилади обліку, запірна арматура тощо; технічне обладнання, запірна арматура загальнобудинкових мереж, тощо, необхідні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, знаходяться за межами нежитлових приміщеннях №№42-1 - 42-11; нежитлові приміщення №№42-1 - 42-11, розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1 не відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку та не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (т.19 а.с.122-149; 169-197).
Відповідно до листа КЖРЕП №6 від 27 серпня 2020 року №279/01-08 «Про повідомлення інформації щодо всіх інженерних комунікацій та мереж (електрика, вода, газ, центральне опалення, димовентканали) житлового будинку АДРЕСА_1 » вбачається наступне: електропостачання житлового будинку АДРЕСА_1 (в тому числі квартир та нежитлових приміщень) здійснюється від трансформаторної підстанції ТП 131 через розподільчі шафи, які встановлені в коридорах кожного з 3-х під'їздів на першому поверсі; водопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 підключено до міської мережі водопостачання. Загальнобудинковий водомірний вузол в будинку відсутній, облік водопостачання здійснюється через квартирні лічильники. Запірна арматура для перекриття водопостачання будинку знаходиться в оглядовому колоязі перед аркою будинку в рівні 1-го поверху та в приміщеннях підвального поверху № Х та № 41-11; водовідведення (каналізація) житлового будинку АДРЕСА_1 підключено до міської мережі каналізації. Водовідведення здійснюється в 5 каналізаційних колодязях, розташованих у дворі будинку; газопостачання будинку АДРЕСА_1 підключено до мережі газопостачання. Запірна арматура загальнобудинкових газових мереж, розташована в арці будинку в рівні 1-го поверху; опалення будинку АДРЕСА_1 - центральне опалення відсутнє.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суд першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява N 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004у справі N 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі N 310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі 274/4841/17.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Щодо способу захисту цивільного права, обраного позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_41 та ОСОБА_2 , з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту їхніх порушених прав.
У справі, що розглядається, суть позовних вимог зводиться до оскарження рішення Чернівецької міської ради, яким вирішувалося питання оформлення права комунальної власності на підвальне приміщення, та на підставі якого видано оспорюване свідоцтво про право власності на майно, проведено державну реєстрацію права власності та здійснено відчуження на користь третьої особи, чим, на думку позивачів, порушено їхні права, як співвласників спільного майна багатоквартирного будинку.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України).
Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).
Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)).
У розумінні статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав).
З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію.
Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).
У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку у власній постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.
Під час розгляду справи за вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема, у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред'явлені, не допускається.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Обрання позивачами неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку аргументам апеляційної скарги ОСОБА_41 по суті даного спору.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 3 листопада 2021 року у справі № 755/6927/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 495/5713/15-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 521/16558/18.
Разом з тим, враховуючи те, що позивачами обрано неефективний спосіб захисту, суд першої інстанції помилково зробив висновок щодо безпідставності позову.
Суд може зробити висновок щодо обґрунтованості та доведеності позову лише у разі звернення позивача до суду зі позовом щодо застосування ефективного способу захисту.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Велика Палата Верховного Суду виклала у пункті 86 постанови від 4 червня 2019 року у справі N 916/3156/17.
Щодо способу захисту цивільного права, обраного позивачем ОСОБА_5 .
Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 , з підстав обрання неефективного способу захисту його порушеного права, виходячи з наступного.
Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_5 просить визнати незаконними та скасувати рішення міської ради, свідоцтво про право власності на нерухоме майно та договори купівлі-продажу нерухомого майна з тих підстав, що є власником вбудованих нежитлових приміщень, загальною площею 95,40 кв.м., розташованих в житловому будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2013 року.
Зазначає, що спірні приміщення, без згоди співвласників багатоквартирного будинку, було включено до переліку об'єктів комунальної власності, на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», а також передано у приватну власність ОСОБА_3 , яка у подальшому відчужила їх ОСОБА_4 , а остання перешкоджає співвласникам будинку забезпечувати технічне обслуговування мереж, періодично технологічно оглядати підземні кабелі та здійснювати замір на безпеку контуру заземлення підземних мереж.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідку.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження
№ 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року
у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення прав ОСОБА_5 оспорюваними: рішеннями органу місцевого самоврядування, свідоцтвом про право власності на майно, державною реєстрацією права власності, договорами купівлі-продажу нерухомого майна.
Судом встановлено, що рішенням 18 сесії VI скликання Чернівецької міської ради від 29 грудня 2011 року № 363 затверджено перелік об'єктів комунальної власності міста Чернівці, які підлягають приватизації в 2012 році, до якого було включено за порядковим № 15 нежитлове приміщення підвалу літ. «А» на АДРЕСА_1 .
14 лютого 2012 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради прийняв рішення № 89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м., у тому числі приміщення 42-1 42-11.
17 лютого 2012 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради отримав свідоцтво про право власності на спірні приміщення.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року, укладеного між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_3 , нежитлові приміщення підвалу на АДРЕСА_1 були відчужені у власність останньої.
У подальшому, ОСОБА_3 продала спірні приміщення ОСОБА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року.
ОСОБА_5 не є ні власником, ні користувачем спірних нежитлових приміщень, а тому його право оспорюваними: рішеннями органу місцевого самоврядування, видачею свідоцтва про право власності на майно, державною реєстрацією права власності та укладеними договорами купівлі-продажу нерухомого майна не порушено.
Враховуючи наведене, колегія суддів не може погодитись із мотивами відмови судом першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_5 , а саме, обрання неефективного способу захисту його порушеного права. Апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_5 , є необґрунтованими, оскільки порушення прав позивача не встановлено, тому у задоволенні позову не може бути відмовлено із підстав обрання неефективного способу захисту порушеного права.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 17 липня 2019 року у справі № 756/3363/16-ц.
Оскільки, суд прийшов до висновку, що в результаті прийняття рішень Чернівецькою міською радою від 29 грудня 2011 року, 14 лютого 2012 року та укладених договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 2012 року та від 08 вересня 2017 року права та законні інтереси ОСОБА_5 не порушено, а тому немає необхідності давати оцінку доводам його апеляційної скарги.
Щодо ухвалення додаткового рішення
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Додаткове рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до положень вказаної вище статті, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В силу частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу й передбачених законом критеріїв є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання. Кодексом не передбачено можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 20 травня 2020 року у справі N 154/1435/18-ц та від 17 березня 2021 року у справі N 712/1720/19.
Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі N 160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі N 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
При визначенні суми компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, суті виконаних послуг та витраченого адвокатом часу.
Як вбачається із матеріалів справи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання юридичної (правничої) допомоги ОСОБА_4 від 14 грудня 2017 року (т.25 а.с. 220-221), додаткову угоду №1 до вказаного договору від 27 серпня 2020 року (т.25 а.с. 222), акт приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги та по додатковій угоді від 27 січня 2022 року (т.25 а.с. 223), договір про надання юридичної (правничої) допомоги ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року (т.25 а.с. 224-225), додаткову угоду №1 до вказаного договору від 27 серпня 2020 року (т.25 а.с. 227), акт приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги та по додатковій угоді від 27 січня 2022 року (т.25 а.с. 226). Відповідно до копій квитанцій до прибуткового касового ордеру №б/н від 28 січня 2022 року відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 понесли витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги адвоката в розмірі по 25 000 гривень, кожний (т.25 а.с.219).
Апеляційний суд вважає, що сума заявлених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям співмірності та підлягає стягненню із позивачів.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні підстави для відшкодування відповідачам витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони є фактично понесеними.
Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду про солідарне стягнення із позивачів на користь відповідачів судових витрат в розмірі 25000 гривень, оскільки чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено солідарне стягнення судових витрат, а тому додаткове рішення суду слід змінити.
Стягнути з ОСОБА_41 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 по 8333 гривень 33 коп., з кожного, в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції .
Стягнути з ОСОБА_41 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по 8333 гривень 33 коп., з кожного, в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.
Безпідставними є доводи апелянтів про неподання до суду ОСОБА_43 детального опису робіт під час надання професійної правничої допомоги, виходячи з наступного.
Як вбачається з додаткових угод №1 до договорів про надання юридичної (правничої) допомоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 27 серпня 2020 року, встановлено фіксований розмір гонорару адвокату.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки, розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору про надання юридичної (правничої) допомоги у фіксованому розмірі та не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником відповідачів, а отже є визначеним.
У разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару, детальний опис робіт під час надання професійної правничої допомоги не є обов'язковим.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
За таких обставин, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
Підлягає зміні також резолютивна частина додаткового рішення.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При визначенні суми компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, суті виконаних послуг та витраченого адвокатом часу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції адвокат Бартусевич В.М. надала суду договір про надання юридичної (правничої) допомоги ОСОБА_4 від 14 грудня 2017 року (т.27 а.с. 192), додаткову угоду №2 до вказаного договору від 16 серпня 2022 року (т.27 а.с. 193), акт приймання-передачі наданих послуг від 19 серпня 2022 року (т.27 а.с. 193 зворот), договір про надання юридичної (правничої) допомоги ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року (т.27 а.с. 190), додаткову угоду №2 до вказаного договору від 16 серпня 2022 року (т.27 а.с. 191), акт приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової від 19 серпня 2022 року (т.27 а.с. 191 зворот).
Отже, понесені відповідачами витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі по 5000 гривень кожним, є документально підтверджені, їх розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, з часом, витраченим адвокатом на виконання зазначених робіт.
Апеляційний суд вважає, що наявні підстави для відшкодування відповідачам витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони є фактично понесеними.
Отже, підлягає стягненню з ОСОБА_41 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 по 2500 гривень, з кожного, в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції та з ОСОБА_41 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по 2500 гривень, з кожного, в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст.374, 376,381,382,383,384ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_41 та ОСОБА_5 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 квітня 2022 року, виклавши його в редакції цієї постанови.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2022 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_41 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 по 8333 гривень 33 коп., з кожного, в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_41 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по 8333 гривень 33 коп., з кожного, в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_41 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 по 2500 гривень, з кожного, в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_41 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по 2500 гривень, з кожного, в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови -21 жовтня 2022 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: І.М. Литвинюк
О.О. Одинак