18 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №280/4176/19
адміністративне провадження № К/9901/20320/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу 280/4176/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В., суддів: Кругового О.О., Баранник Н.П.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУПФУ в Запорізькій області, відповідач) в якому просила:
- зобов'язати ГУПФУ в Запорізькій області призначити та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 пенсію за віком з 08 лютого 2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
2. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка 21 вересня 1992 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Досягнувши 65 річного віку та при наявності трудового стажу 20 років через свого представника звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії на яку отримала відмову.
Позивач вважає, що ГУПФУ в Запорізькій області не мало законних підстав не призначити їй пенсію, оскільки вона досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком та надала необхідний пакет документів.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 25 листопада 2019 року Запорізький окружний адміністративний суд позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 лютого 2019 про призначення/перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині даного рішення.
В іншій частині позовних вимог, відмовив.
Присудив на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
4. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність реєстрації місця проживання позивача на території України не може бути підставою для позбавлення права на призначення пенсії.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 31 березня 2020 року Третій апеляційний адміністративний суд вирішив апеляційну скаргу ГУПФУ в Запорізькій області - задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року в адміністративній справі № 280/4176/19 - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУПФУ в Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що позивачка всупереч положень пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (далі - Порядок № 22-1), разом з заявою про призначення пенсії не подала паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Також суд зазначив, що відомостей про наявність документів на підтвердження статусу ОСОБА_1 , як громадянки України, яка постійно проживає за межами території України, матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 13 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, оскільки в супереч статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалене судом з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Позивачка зазначає, що вона є громадянкою України, що у свою чергу не спростовано відповідачем та підтверджується доказами наявними у матеріалах справи. Також ОСОБА_1 наполягає, що її право на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та бути обмеженим у зв'язку з не поданням до пенсійного органу саме паспорту громадянина України, а не іншого документа, який засвідчує особу.
8. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 серпня 2020 року визначено склад колегії суддів: Железний І.В. (головуючий суддя), Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за цією скаргою.
9. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 08.12.2021 № 2228/0/78-21, у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І.В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Мороз Л.Л., Тацій Л.В.
08 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ГУПФУ в Запорізькій області просило залишити без змін постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року, оскільки вона ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відповіді на відзив на касаційну скаргу, яка надійшла до Верховного Суду 19 квітня 2021 року, позивач підтримує доводи касаційної скарги.
Верховний Суд ухвалою від 17 жовтня 2022 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 18 жовтня 2022 року.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем проживання якої є держава Ізраїль, 12 лютого 2019 року звернулась через представника до Пенсійного фонду України із нотаріально завіреною заявою про призначення пенсії. До заяви додано довіреність (оригінал), посвідчення особи видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль (оригінал та копія), трудову книжку (оригінал та копія).
Листом від 26 лютого 2019 року за вих. № 128/К-10 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя повідомлено позивачку про необхідність подання документу, що посвідчує особу та проживання (реєстрацію) на території Вознесенівського району м. Запоріжжя.
Заявою від 26 березня 2019 року за вих. №4320 представником позивача надано додаткові документи, а саме: нотаріально завірену копію ІПН, оригінал довідки №78 від 04 березня 2019 року про підтвердження стажу, оригінал довідки №02-32/0441 від 01 березня 2019 року про заробітну плату для обчислення пенсії, оригінал довідки №04-23/90 від 26 лютого 2019 року про заробітну плату для обчислення пенсії, оригінал довідки №04-23/91 від 26 лютого 2019 року про підтвердження прийому та звільнення позивача. Просить призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком.
Листом від 14 березня 2019 року №184/К-2 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя повідомлено позивачку про необхідність подання документу, що посвідчує особу та проживання (реєстрацію) на території Вознесенівського району м. Запоріжжя.
Листом від 09 квітня 2019 року за вих. №245/К-10 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя повідомлено позивача про необхідність подання документу, що посвідчує особу та проживання (реєстрацію) на території Вознесенівського району м. Запоріжжя.
Листом від 18 квітня 2019 року №280/К-10 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя повідомлено позивача про необхідність подання документу, що посвідчує особу та проживання (реєстрацію) на території Вознесенівського району м. Запоріжжя та повернуто додаткові документи без розгляду.
Позивач не погодившись з такими діями відповідача звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
12. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Спірним у цій справі є питанням правомірності не призначення позивачці пенсії через не надання нею документу, що посвідчує особу та проживання (реєстрацію) на території Вознесенівського району м. Запоріжжя.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 25 Основного Закону Держави Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В пункті 3.3. рішення № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зробив висновок, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) та отримання пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Враховуючи викладене колегія суддів Верховного Суду вважає, що вимога відповідача про необхідність надання позивачем документу, який посвідчує його проживання (реєстрацію) саме на території Вознесенського району м. Запоріжжя є такою, що не відповідає нормам діючого законодавства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20 та від 11 травня 2022 року у справі № 540/1429/21.
13. Стосовно доводів відповідача, що позивачем не надано разом із заявою про призначення пенсії документу, що посвідчує особу, суд зазначає наступне.
Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою, зокрема, передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком №22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.1 Порядку №22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
У пункті 2.1 Порядку №22-1 міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії за віком.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З огляду на наведені норми вбачається, що особа яка звертається до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії повинна пред'явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, до заяви про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії було додано, зокрема, копію посвідчення особи з перекладом на ім'я позивачки, виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 26 березня 1996 року.
Таким чином, спірним у межах даної справи є питання, чи є копія посвідчення особи з перекладом на ім'я ОСОБА_1 , документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку №22-1.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
Пунктом 2.22 Порядку №22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
14. З аналізу вищевказаних приписів Порядку №22-1 слідує, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, заявник подає відповідну заяву разом із переліком документів, який передбачений Порядком №22-1. Особа, яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Судом апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не було дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки заява була подана без дотримання вимог статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 щодо необхідного пакету документів, а саме: не надано документ, що посвідчує особу та місце її проживання (реєстрацію). Відтак територіальний орган Пенсійного фонду України не мав підстав для задоволення її заяви про призначення пенсії.
15. Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначає. що посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль посвідчує особу виключно на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI.
Крім того, Положення Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року №113, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1.4 зазначеної Інструкції, легалізації не підлягають оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз'яснення щодо їх застосування.
Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що подане представником позивачки посвідчення, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль, відповідно до законодавства України не є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулася за призначенням пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку №22-1.
Аналогічна правова позиція щодо тлумачення норм Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 викладена у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 540/1588/19 від 5 травня 2022 року у справі №520/9776/19.
Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що представник ОСОБА_1 не додав до заяви усіх необхідних документів для призначення пенсії за віком. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
16. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 280/4176/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді А. Ю. Бучик
Л. В. Тацій