18 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №140/2804/22
адміністративне провадження №К/990/26640/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 140/2804/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови комісії з ліквідації - начальника Управління Держпраці у Волинській області Козлюка Олександра Євгенійовича, Комісії з ліквідації Управління Держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Голови комісії з ліквідації - начальника Управління Держпраці у Волинській області Козлюка О.Є. (далі - відповідач 1), Комісії з ліквідації Управління Держпраці у Волинській області (далі - відповідач 2), Управління Держпраці у Волинській області (далі - відповідач 3), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Голови комісії з ліквідації - начальника Управління Держпраці у Волинській області від 21 лютого 2022 року № 43-к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »; поновити на посаді завідувача сектору юридичною забезпечення Управління Держпраці у Волинській області з 01 березня 2022 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді відповідно до кваліфікації та професійної компетентності позивача в Управління Держпраці у Волинській області або іншому державному органі - його правонаступнику, або ж утвореному на базі Управління Держпраці у Волинській області; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення, тобто з 01 березня 2022 року до дня поновлення на роботі (дня винесення судового рішення).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, суспільного інтересу та виняткового значення для позивача не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини 4 статті 328 КАС України.
Так, скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі № 810/1783/13-а, від 16 червня 2021 року у справі № 440/1964/20, від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20.
При цьому, скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас посилання скаржника на правову позицію, викладену у справах Верховного Суду України № 21-237а11, № 21-8а14, № 21-108а14, № 21-484а14, № 810/1783/13-а є безпідставним, адже у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами по справі на які посилається позивач, осіб було звільнено з посад на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій вирішували питання щодо правомірності наказу Голови комісії з ліквідації - начальником Управління Держпраці у Волинській області Козлюком О.Є. від 21 лютого 2022 року №43-к «Про припинення державної служби ОСОБА_1», яким звільнено позивача із займаної посади позивача з посади завідувача сектору юридичного забезпечення Управління Держпраці у Волинській області 28 лютого 2022 року відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з ліквідацією Управління Держпраці у Волинській області.
Так суди попередніх інстанцій зазначили, що частиною третьою статті 87 вищезазначеного Закону України «Про державну службу» передбачає, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
При цьому, суди попередніх інстанцій зауважили, що у зв'язку з ліквідацією Управління Держпраці у Волинській області та відповідно звільнення позивача на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у суб'єкта призначення або керівника державної служби не виникало обов'язку щодо надання позивачу пропозицій щодо зайняття іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду викладених у справах № 21-237а11, № 21-8а14, № 21-108а14, № 21-484а14, № 810/1783/13-а необхідним є наголосити, що у порівнювальних справах різним є суб'єктний склад учасників спірних правовідносин, а також нормативне регулювання правовідносин та їх часові проміжки.
Варто зауважити, що у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 440/1964/20, від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20, на які посилається автор касаційної скарги, застосована інша редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, ніж у цій справі.
Узагальнюючи викладене, колегія суддів констатує, що висновки Верховного Суду у справах №440/1964/20 та № 140/6353/20 ґрунтувалися на фактичних обставинах і відповідних їм правовідносинам, які сутнісно відрізняються від тих, які маємо у цій справі, а також на іншому (відмінному) правовому регулюванні.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку суду апеляційної інстанції у цій справі та наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, у касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання можливості чи необхідності подання державним службовцем заяви на звільнення з ініціативи суб'єкта призначення у зв'язку із ліквідацією (реорганізацією) державного органу відповідно до підпункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог було, на думку позивача, протиправне його звільнення з посади завідувача сектору юридичного забезпечення Управління Держпраці у Волинській області 28 лютого 2022 року відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з ліквідацією Управління Держпраці у Волинській області.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час звільнення позивача з посади відповідачі не порушили вимоги чинного законодавства України та вчинили усіх необхідних дій стосовно попередження про майбутнє звільнення, а звільнення позивача з посади здійснено 28 лютого 2022 року, тобто через 30 календарних днів після попередження. Крім того судами попередніх інстанцій було враховано, що відкликання попередньої заяви про звільнення, роботодавець отримав вже після видання наказу про звільнення.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Водночас скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судами попередніх інстанцій положень пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у контексті наданої судами оцінки відповідності тендерної пропозиції переможця умовам технічної специфікації.
Касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі, оскільки вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій надали оцінку спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Також, у касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України.
Так, частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини другої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 140/2804/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови комісії з ліквідації - начальника Управління Держпраці у Волинській області Козлюка Олександра Євгенійовича, Комісії з ліквідації Управління Держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду