18 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 620/747/22
адміністративне провадження № К/990/27196/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року у справі № 620/747/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Чернігівської обласної прокуратури (далі - відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення п'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року № 416 про неуспішне проходження прокурором Борзнянського відділу Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
- визнати протиправним та скасувати накази керівника Чернігівської обласної прокуратури № 524к від 22 жовтня 2021 року та № 613к від 15 грудня 2021 року про звільнення позивача з посади прокурора Борзнянського відділу Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури;
- поновити позивача на посаді прокурора Борзнянського відділу Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області або рівнозначній посаді в органах прокуратури, з 16 грудня 2021 року;
- стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 16 грудня 2021 року по дату винесення судового рішення;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді прокурора Борзнянського відділу Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року № 416. Визнано протиправним та скасовано накази керівника Чернігівської обласної прокуратури № 524к від 22 жовтня 2021 року та № 613к від 15 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 посади прокурора Борзнянського відділу Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Борзнянського відділу Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури з 16 грудня 2021 року. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 16 грудня 2021 року по 31 травня 2022 року у розмірі 46535,90 грн (сума без відрахувань обов'язкових платежів). Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Борзнянського відділу Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури та присудження виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, звернуто до негайного виконання.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Ця касаційна скарга подана скаржником на підставі пунктів 1 та 3 статті 328 КАС України.
Так, в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справі № 140/3790/19, від 24 вересня 2021 року у справі № 160/6596/20, від 24 вересня 2021 року у справі № 280/4314/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 280/3705/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 440/2700/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 580/1859/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 520/5000/2020, від 28 грудня 2021 року у справі № 640/25573/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 640/1218/21, 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 520/5064/2020, від 20 жовтня 2021 року у справах № 420/4196/20 та № 380/5462/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 340/1673/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 420/4572/20, від 12 липня 2022 року у справі № 440/2694/20, від 21 вересня 2021 року у справі № 640/6204/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 280/25298/19.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд зауважує, що у справах № 200/5038/20-а, № 160/6204/20, № 280/4314/20, №640/25573/19, №380/5462/20 спірні правовідносини стосувались звільнення прокурорів у зв'язку із ненабранням необхідної кількості балів на першому етапі атестації; у справах № 440/2682/20, № 520/5000/2020, № 580/1859/20, №160/6596/20 - прокурори не набрали необхідну кількість балів на другому етапі атестації, у зв'язку з чим були звільнені; у справах №420/4196/20, №280/3705/20, №440/2700/20, №340/1673/20, № 420/4572/20, №520/5064/2020, №440/2694/20 - прокурори не набрали необхідну кількість балів на другому етапі атестації після чого звернулись до кадрових комісій із заявами, у яких просили надати можливість повторно скласти іспит, посилаючись на те, що у ході складання тесту комп'ютер працював некоректно, із затримками та/або у зв'язку із незадовільним самопочуттям; у справі № 140/3790/19 прокурора звільнено із займаної посади у зв'язку із неподанням заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Натомість, у цій справі наявне рішення Першої кадрової комісії про задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та в подальшому П'ятнадцятою кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації прокурором без фактичного повторного допуску до такого тестування, згідно рішення Першої кадрової комісії.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 200/5038/20-а, № 160/6204/20, № 140/3790/19, № 160/6596/20, № 280/4314/20, № 280/3705/20, № 440/2700/20, № 580/1859/20, № 520/5000/2020, № 640/25573/19, № 440/2682/20, № 520/5064/2020, № 420/4196/20 та № 380/5462/20, № 340/1673/20, № 420/4572/20, № 440/2694/20, № 640/6204/20, про які зазначає заявник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Крім того, перевіряючи доводи скаржника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, судом касаційної інстанції установлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні судові рішення Верховного Суду у справах № 640/1218/21, №640/6204/20 та № 280/25298/19.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. п. 9, 16, 17, розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ) та пункту 7 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року за №221 (далі - Порядок № 221).
Проте, всупереч вимогам пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявником лише процитовано норми права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах та не указано у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який висновок, на його думку, слід сформувати.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року у справі № 620/747/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько