справа № 759/4880/22
провадження № 22-ц/824/9712/2022
04 жовтня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
при секретарі Полянчук І. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про продовження обмежувального припису, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Плискань Ірини Олегівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року в складі судді Журибеди О.М.,
встановив:
10.05.2022 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про продовження дії обмежувального припису.
Посилалась на ті підстави, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року (справа №759/880/22) видано стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис строком на три місяці, яким останньому заборонено: наближатись на відстань ближчу ніж 100 метрів до місця, де знаходитиметься ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі, але не обмежуючись, до місця їх проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до місця розташування дошкільного закладу освіти, який відвідує малолітній ОСОБА_3 , до місця роботи ОСОБА_1 та особисто контактувати з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.
ОСОБА_2 , знаючи про наявність обмежувального припису, умисно ухилявся від його виконання, продовжував спроби спілкування з нею та їх спільним сином, що є продовженням вчинення домашнього насильства.
ОСОБА_2 намагався телефоном зв'язатися з нею 13.02.2022, 14.02.2022, 16.02.2022, 17.02.2022, 20.02.2022, 21.02.2022.
Після початку військової агресії проти України ОСОБА_2 в черговий раз зателефонував. В процесі розмови сторони погодили, що вона буде повідомляти інформацію про стан сина. Проте, через декілька днів ОСОБА_2 почав постійно телефонувати, писати, фактично почав переслідувати їх, вимагаючи влаштувати йому зустріч з сином по відео. Систематичні дзвінки відбувалися 12.03.2022, 13.03.2022, 16.03.2022, 20.03.2022, 30.03.2022, 31.03.2022, ІНФОРМАЦІЯ_3, 20.04.2022, 22.04.2022.
У зв'язку з цим вона звернулась до поліції з заявою про вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених ст. 182, 3901 КК України.
01.05.2022 ОСОБА_2 написав заяву про відмову від батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що суперечить його бажанню спілкуватися з сином, яке він висловлював під час дії обмежувального припису. Це може свідчити про його недобросовісну поведінку і можливий умисел знову самовільно змінити місце проживання дитини.
Крім цього, ОСОБА_2 продовжує морально тиснути на неї, принижуючи її честь та гідність, ображаючи її близьких людей через соціальну мережу «Фейсбук» та у приватних повідомленнях.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , описуючи нібито її протиправну поведінку щодо нього, написав: «ОСОБА_4 з міста Ватутіно дуже підлі коварні людинки». ОСОБА_4 - це її дівоче прізвище. Крім цього, пише: «феміда, поліція, управління державою дуже давно прогнило, дерибаняться бюджети, корупція і кришування».
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 опублікував її фото та написав: «Представляю вашему вниманию горе ?яжмать ОСОБА_1 (ОСОБА_4) 17.06.1990 из г.Ватутино Черкасская область».
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 знову опублікував фото ОСОБА_1 та фото її близьких людей та написав: « Людинки намагаються поламати життя синові неадекватними вчинками, забороняють нам спілкуватися, створюють перешкоди та перекручують факти».
09.05.2022 ОСОБА_2 написав їй приватне повідомлення зі словесними образами в її адресу: «С*учка что ты делаешь? Какого беня лезешь к нам с сыном в отношения? Кто такая такое чудить?».
Після 08.05.2022 ОСОБА_2 почав телефонувати в дуже пізній час, після 22:00 год., а також посеред ночі (близько 01:00 год.).
Зазначала, що між нею та ОСОБА_2 в судовому порядку не вирішено питання про місце проживання їх сина. Судове засідання по справі № 369/5961/21 про визначення місця його проживання, призначене на 28.04.2022, не відбулося, тому існує загроза, що ОСОБА_2 знову самовільно може змінити місце проживання малолітнього сина і не понести за це покарання.
На період дії в Україні воєнного стану існує ризик того, що ОСОБА_2 може вивезти дитину за межі України без її нотаріально посвідченої згоди, тому продовження дії обмежувального припису необхідне як підстава стримування від вчинення подібних дій.
Посилаючись на вказані обставини та положення ч. 5 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ч.1 ст. 350-7 ЦПК України, просила суд продовжити строком на шість місяців дію обмежувального припису, виданого рішенням Святошинського районного суду міста Києва по справі № 759/880/22 від 08.02.2022, стосовно ОСОБА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про продовження обмежувального припису відмовлено.
29.07.2022 представник ОСОБА_1 - адвокат Плискань І. О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким заяву про продовження обмежувального припису задовольнити в повному обсязі.
Свої доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.
Фактично суд дійшов висновку, що образи та приниження на відстані - це не психологічне насильство і вони не можуть викликати у постраждалої особи емоційну невпевненість.
Сам ОСОБА_2 долучив до матеріалів справи інформацію про те, що він систематично звертається до органів державної влади зі скаргами, що ОСОБА_1 з сином зникли безвісти, остання не дає йому спілкуватися з сином та просить, щоб компетентні органи обстежили умови проживання сина. У зв'язку з цим, до ОСОБА_1 постійно телефонують з поліції, служби у справах дітей і просять надавати пояснення, з'являтися на бесіди тощо. ОСОБА_2 , у свою чергу, перебуває за кордоном і не приїздить в Україну.
Такими діями ОСОБА_2 ображає ОСОБА_1 , принижує її перед органами державної влади, змушуючи її виправдовуватися за те, що вони з сином перебувають в нормальних умовах.
Судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: неправильно встановив, що не притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства чи накладення на нього адміністративного стягнення, доказів винесення поліцією термінових приписів є підставою для відмови у продовженні обмежувального припису.
Суд першої інстанції неправильно оцінив ризики продовження вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства, оскільки після відмови у видачі обмежувального припису останній почав писати погрози на адресу заявниці, продовжує дистанційно тиснути на неї шляхом подачі заяв до правоохоронних органів.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Плискань І. О. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 червня 2018 року.
Сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року шлюб між сторонами розірвано.
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини (справа №369/5961/21), судове рішення по якій до цього часу не прийнято.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року (справа №759/20543/21), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 відмовлено.
В січні 2021 року ОСОБА_1 повторно звернулась з заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року (справ №759/880/22), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково.
Видано стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис строком на три місяці.
ОСОБА_2 заборонено: наближатись на відстань ближчу ніж 100 метрів до місця, де знаходитиметься ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі, але не обмежуючись, до місця їх проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до місця розташування дошкільного закладу освіти, який відвідує малолітній ОСОБА_3 , до місця роботи ОСОБА_1 та особисто контактувати з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.
По закінченню строку дії обмежувального припису ОСОБА_1 звернулась до суду з даною заявою.
Відповідно до даних закордонного паспорту та світлокопії трудового договору, наданих ОСОБА_2 , останній з 01 лютого 2022 перебуває за межами України, уклав трудовий договір на строк з 03.02.2022 до 02.02.2023.
Відмовляючи у задоволення заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що заявниця не довела наявність обґрунтованих підстав для продовження обмежувального припису.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
За заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті (частина п'ята статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до ч.1 ст. 350-7 ЦПК України за заявою осіб, визначених статтею 350-2 цього Кодексу, обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого рішенням суду згідно з частиною другою статті 350-6 цього Кодексу.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 січня 2020 року (справа №754/6995/19), суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність продовження дії обмежувального припису, виданого рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року строком на три місяці, заявниця аргументує вчиненням щодо неї та малолітнього сина психологічного насильства, яке полягало у намаганні телефоном зв'язатись з нею, не зважаючи на існуючу заборону спілкування, створення у соціальній мережі «Фейсбук» сторінки з назвою « Мій дорогий син, Свят ОСОБА_1 », в якій він періодично розміщує образливі текстові повідомлення щодо неї та її близьких людей, а також ту обставину, що судовий спір з приводу визначення місця проживання дитини ще триває, а тому існує загроза, що ОСОБА_2 може самовільно змінити місце проживання дитини.
В обґрунтування вказаних обставин заявниця надала: роздруківку пропущених дзвінків за лютий 2022; роздруківку повідомлень ОСОБА_1 про стан сина; роздруківку пропущених дзвінків ОСОБА_2 за квітень-березень 2022; дописи від ІНФОРМАЦІЯ_3 та від ІНФОРМАЦІЯ_4 ( з фото) у соціальній мережі; копію заяви ОСОБА_2 від 01.05.2022 до суду про відмову від батьківських прав щодо ОСОБА_3 та прохання до ОСОБА_1 якнайшвидше вивезти дитину в більш безпечне місце за межами України.
Надані заявницею докази не підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 психічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що потребує продовження дії обмежувального припису, встановленого рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року (справа №759/880/22).
Вказані обставини, а також систематичне звернення ОСОБА_2 до органів державної влади зі скаргами з приводу відсутності у нього можливості спілкування з сином, свідчать про існування між сторонами спору щодо визначення місця проживання дитини, який вирішується судом.
Звернення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 до Святошинського УП ГУНП України в м. Києві з заявою про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України (невиконання рішення Святошинського районного суду м. Києва по справі №759/880/22 від 08.02.2022), ч.1 ст. 182 КК України (незаконне поширення конфіденційної інформації про ОСОБА_1 у соціальній мережі «Фейсбук») не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Допис ОСОБА_2 у соціальній мережі від 28.07.2022 не був предметом розгляду суду першої інстанції, а тому не може бути підставою для його оцінки судом апеляційної інстанції.
Зазначення в оскаржуваному рішенні на відсутність доказів притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства чи накладення на нього адміністративного стягнення, а також доказів винесення поліцією термінових приписів зроблено у зв'язку з оцінкою судом тверджень заявниці щодо продовження кривдником вчинення домашнього насильства психологічного характеру, а не як обов'язкову умову для продовження дії обмежувального припису.
Встановивши, що у порушення вимог статті 81 ЦПК України заявниця не надала належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї та дитини, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку з відмовою у продовженні обмежувального припису, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви.
Зазначені заявником заходи обмежувального припису - це по суті вирішення спору щодо способу та порядку участі батька у спілкуванні з дитиною, який має вирішуватися у загальному позовного провадженні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плискань Ірини Олегівни залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2022 року.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк