ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 жовтня 2022 року м. Київ № 640/32406/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільнені, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» з урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час проходження служби позивач щомісячно отримував додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889, що підтверджується довідкою про фактично виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 . Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою №889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер. Оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода, на підставі Постанови №889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав того, що на виконання вимог Постанови від 22.09.2010 № 889, в Міністерстві оборони України видано Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 24.10.2016 N 550, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2016 за N 1470/29600. Пунктом 5 Інструкції від 24.10.2016 N 550, винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Також пунктом 8 Інструкції від 24.10.2016 N 550, визначено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідач наголошує, що додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою від 22.09.2010 № 889 при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільнені, згідно Інструкції не включається.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №325 від 18.09.2017 року майора ОСОБА_1 звільнено у запас за станом здоров'я.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) №184 від 28.09.2017 року майор ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до Печерського РВК м.Києва.
Також наказом №184 від 28.09.2017 визначено здійснити виплату одноразової грошової допомоги по звільненню, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 за 15 календарних років.
29 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити виплату грошової допомоги з врахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2020 № 107/830 відмовлено в перерахунку вихідної допомоги з посиланням на те, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» розділу XXXII п.5 щомісячна грошова винагорода не повинна враховуватись до вихідної допомоги.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин, надалі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин, надалі - Закон №2011-XII).
Згідно статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4).
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної на час проходження позивачем військової служби), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 року №889 (чинною на час виникнення між сторонами спірних відносин, надалі - Постанова №889) встановлювалась щомісячна додаткова грошова винагорода, зокрема, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил і, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
В матеріалах справи наявна довідка про фактично виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з серпня 2015 року по 28 вересня 2017 року, згідно якої у період з за вказаний період до складу грошового забезпечення позивача входила щомісячна додаткова грошова винагорода.
Отже, враховуючи що зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода була передбачена Постановою №889, виплачувалась позивачу до дня звільнення його з військової служби, тобто мала постійний характер, суд дійшов висновку, що в силу положень статті 9 Закону №2011-ХІІ така щомісячна додаткова грошова винагорода повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Факт невключення до складу грошового забезпечення, з якого розраховано виплачену позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, відповідачем не заперечувався.
Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України №260 від 11.06.2008, суд зазначає, що пунктом четвертим статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України, керівникам центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення, законом не віднесено до його компетенції та може бути змінено лише законодавцем.
Суд акцентує, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону в цій частині.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26.02.2021 року по справі №620/3346/19, від 28.04.2021 року по справі №810/488/18, від 19 травня 2022 року по справі № 420/5512/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Також, суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків:
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 року по справі № 825/997/17.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача, як учасника бойових дій, звільнено від сплати судового збору, останній не підлягає розподілу між сторонами.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу у разі звільнення.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільнені, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.К. Каракашьян