Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 жовтня 2022 року Справа№200/2624/22
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року та періоду навчання з 1 вересня 1975 року по 4 лютого 1976 року та до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 14 липня 1977 року по 1 березня 1979 року та періоду навчання з 1 вересня 1975 року по 13 липня 1977 року,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 14 липня 1977 року по 1 березня 1979 року та періоду навчання з 1 вересня 1975 року по 13 липня 1977 року; до страхового стажу - періоду роботи з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року та періоду навчання з 1 вересня 1975 року по 4 лютого 1976 року та здійснити перерахунок пенсії та виплату перерахованої пенсії з урахуванням фактично виплачених сум, з 22 листопада 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 7 листопада 2011 року є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. З листа відповідача від 6 жовтня 2021 року № 14493-13739/С-15/8-0500/21 та розрахунку стажу йому стало відомо, що при призначенні пенсії відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.03.2010 по 31.12.2010 та при перерахунку пенсії з 01.04.2020 не зараховано період роботи з 01.06.2018 року. Також не зараховано до пільгового стажу за списком №2 період роботи з 14.07.1977 по 01.03.1979 електрозварником у Селидівському ШБУ «Красноармійськвуглебуд». Окрім того, до страхового стажу зараховано не весь період навчання в ПТУ №78. 22 листопада 2021 року він звернувся до відповідача з заявою про зарахування спірних періодів, проте листом від 14 грудня 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було відмовлено у здійсненні перерахунку.
Позивач вважає протиправною таку бездіяльність відповідача, у зв'язку з чим, змушений був звернутися до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 3 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/2624/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем, засобами електронного зв'язку, надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначив, що з 01.01.2004 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. На час здійснення перерахунку в управлінні були відсутні відомості щодо сплати страхових внесків за спірний період, у зв'язку з чим, управління не мало права врахувати період роботи позивача з 01.03.2010 року по 31.10.2010 року та з 31.05.2018 року, оскільки це прямо суперечило положенням ст. 24 Закону № 1058. Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 1 вересня 1975 року по 4 лютого 1976 року повідомив, що згідно архівної довідки навчального закладу № 06/273 від 12.10.2011 позивач проходив навчання у професійно-технічному училище № 78 в період з 05.02.1976 по 15.07.1977, у зв'язку з чим зарахувати до страхового стажу інший період навчання немає можливості.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Селидівським МВ УМВС України у Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_2 ), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком (пенсійне посвідчення серія НОМЕР_3 ) з 7 листопада 2011 року.
22 листопада 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 червня 2018 року по 31 жовтня 2021 року; зарахування до страхового стажу періоду навчання у ПТУ №78, а саме з 1 вересня 1975 року по 13 липня 1977 року, та здійснення відповідного перерахунку.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 грудня 2021 року №20610-19868/С-15/8-0500/21 за результатом розгляду звернення позивача, повідомлено про неможливість у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01 березня 2010 по 31 жовтня 2010, оскільки з 01 січня 2004 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Також зазначено, що з 1 квітня 2020 року автоматично проведено перерахунок пенсії по стажу. Страховий стаж враховано по 31 травня 2018 року (згідно сплати страхових внесків). Водночас повідомлено, що в архівній довідці навчального закладу № 06/273 від 12.10.2011 зазначено період його навчання у професійно-технічному училищі № 78 в період з 5 лютого 1976 по 15 липня 1977, у зв'язку з чим зарахувати до страхового стажу інший період навчання немає можливості.
Як вбачається з розрахунку стажу, наданого позивачем до матеріалів справи, відповідачем зараховано до страхового стажу період навчання позивача з 5 лютого 1976 року по 13 липня 1977 року, не зараховано до страхового стажу спірні періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 червня 2018 року. Також, з розрахунку стажу, судом встановлено, що період навчання позивача з 1 вересня 1975 року по 13 липня 1977 року та період роботи з 14 липня 1977 року по 01 березня 1979 не зараховано до пільгового стажу.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV).
Частина 1 статті 9 Закону № 1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
За змістом статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі за текстом Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року за заявою позивача від 22 листопада 2021 року, слугувала відсутність сплати страхових внесків в системі персоніфікованого обліку, на що суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до частини 1 - 3 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058, сплачуються їх роботодавцями.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону № 1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 16 Закону №1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, № 2464-VI ( далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема частиною 1 статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно з частиною 2 статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку ( п. 171.1 ст. 171).
Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
На підставі викладеного, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків під час призначення пенсії позивачу та під час її перерахунку за спірні періоди не є підставою для позбавлення позивача права на включення спірних періодів до його страхового стажу.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
За результатом огляду реєстру застрахованих осіб форми ОК-5, судом встановлено, що в ньому міститься інформація щодо сплати страхових внесків підприємствами за періоди роботи позивача з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року.
Водночас, з розрахунку стажу станом на березень 2021 року, судом встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди: з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 червня 2018 року.
Як вбачається з рішення відповідача №914280163996 про перерахунок пенсії, 22 травня 2022 року відповідачем проведено масовий перерахунок пенсії по стажу, абз.3 ч.4 ст.42 ЗУ №1058 з 01.04.2022 року.
При цьому, з наданого відповідачем розрахунку стажу станом на квітень 2022 року судом встановлено, що до страхового стажу не зараховано період з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, між тим частково зараховано період з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року, а саме: з 1 червня 2018 року по 30 червня 2018 року -1 місяць 0 днів, з 01 липня 2018 року по 31 липня 2020 року - 2 роки 1 місяць 0 днів, період з 1 серпня 2018 року по 21 листопада 2021 року не зараховано до страхового стажу.
Між тим, матеріали справи не містять доказів того, що період з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року, а саме: з 1 червня 2018 року по 30 червня 2018 року -1 місяць 0 днів, з 01 липня 2018 року по 31 липня 2020 року - 2 роки 1 місяць 0 днів був зарахований відповідачем до страхового стажу станом на дату звернення останнім за перерахунком пенсії.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи позивача з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року до страхового стажу з підстав відсутності сплати страхових внесків.
Щодо наявності підстав для зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 14 липня 1977 року по 1 березня 1979 року, суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 від 18 листопада 2005 року №383 (далі по тексту - Порядок), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
За змістом пункту 8 Порядку при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються «Список №1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах» та «Список №2 виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах» затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173.
Атестація робочих місць робіт за Списком №2 передбачена пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому, до набраннями ним чинності, вимоги атестації робочих місць за Списком №2 були відсутні.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Відповідно підпункту 4.2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінилися докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Підпунктом 4.3 Порядку передбачено, що у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Відповідно до підпункту 4.5 Порядку передбачено, якщо ж атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, право не підтвердилося, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто, до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць.
У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилося.
Аналізуючи наведені законодавчі норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку, суд приходить до висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці (після 21.08.1992 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку).
У трудовій книжці НОМЕР_4 позивача містяться наступні записи щодо спірного періоду праці:
- 14 липня 1977 року позивач прийнятий арматурником-електрозварником 2 розряду на будівельну дільницю у Селидовське ШБУ треста «Красноармійськвуглебуд»,
- 17 вересня 1977 року переведений електрозварником 2 розряду дільниці №4,
- 01 березня 1979 року присвоєно 4 розряд електрозварника,
- 01 березня 1979 року звільнений у зв'язку з навчанням.
Записи в трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162.
Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Крім того, доказів, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які підтверджували б не виконання позивачем роботи за зазначеними професіями у спірні періоди до суду не надано.
Розділом XXXII «Загальні професії» Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, робота в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, передбачалися газозварювальними та їх підручні, електрозварники та їх підручні.
Проаналізувавши записи трудової книжки позивача, якими посвідчено спірний період роботи позивача, суд встановив, що вони містять відомості щодо назви професії, що належить до Списку №2, а тому записів, наявних в трудовій книжці достатньо для зарахування такого спірного стажу позивача до пільгового за списком №2.
Таким чином, період роботи позивача з 14 липня 1977 року по 1 березня 1979 року на посаді «арматурника-електрозварника» та «електрозварника» 4 розряду у Селидовському ШБУ треста «Красноармійськвуглебуд» має бути зарахований до пільгового стажу за Списком № 2.
Щодо вимоги позивача про зарахування до страхового та пільгового стажу періоду навчання з 1 вересня 1975 року по 13 липня 1977 року в ПТУ №78, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV зарахування періодів трудової діяльності та інших періодів, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, можливе в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом № 1058-IV.
Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено статтею 56 Закону № 1788-XII.
Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 38 Закону України, від 10.02.1998, №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту" (в редакції, чинній на день звернення із заявою про призначення пенсії) якою визначено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Конституційний суд України в своєму рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 року зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Таким чином, суд звертає увагу, що до спірних правовідносин має застосовуватись законодавство чинне на момент їх виникнення.
Так, відповідно до п.п. "з" п. 109 розд. VIII Постанови Ради Міністрів СРСР "Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій" від 03 серпня 1972 року № 590 крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.
Приписами частини 3 п. 109 розділу VIII постанови Ради міністрів СРСР № 590 від 03 серпня 1972 року передбачено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (Підпункти "а" і "б" пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах "до" і "л", прирівнюються за вибору яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даного періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті "з", прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що для зарахування даного періоду навчання до пільгового стажу, встановлено, що особа після завершення навчання має працевлаштуватись за професією, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, при цьому не встановлюючи обмежень щодо часу працевлаштування особи або конкретної професії.
Відповідно до копії атестату №3721 від 15 липня 1977 року, ОСОБА_1 закінчив міське професійно-технічне училище №78 м.Селідова, с.Острий, за строком навчання два роки по професії арматурник-електрозварник та Рішенням екзаменаційної комісії йому присвоєно кваліфікацію - арматурника-електрозварника другого розряду.
Листок успішності до атестату містить інформацію про час навчання позивача у навчальному закладі, а саме: з 1 вересня 1975 року по 15 липня 1977 року.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 міститься запис про період навчання позивача у професійно-технічному училищі №78 м.Селідова, с.Острий з 1 вересня 1975 року по 15 липня 1977 року.
В той же час, згідно розрахунку стажу позивача, відповідачем зараховано до страхового стажу період навчання з 05 лютого 1976 року по 13 липня 1977 року.
Підставою для не зарахування до страхового стажу періоду навчання позивача з 01 вересня 1975 року по 04 лютого 1976 року та з 14 липня 1977 року по 15 липня 1977 року слугувало те, що в архівній довідці навчального закладу № 06/273 від 12.10.2011 зазначено період навчання позивача у професійно-технічному училищі № 78 в період з 05 лютого 1976 року по 15 липня 1977 року.
Між тим, суд вважає необхідним відмітити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, та це не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставним не зарахування відповідачем до страхового стажу весь період навчання позивача у професійно-технічному училищі №78 м.Селідова, с.Острий з 1 вересня 1975 року по 15 липня 1977 року.
Разом з тим, враховуючи, що відповідачем під час призначення позивачу пенсії вже було зараховано до страхового стажу період навчання з 05 лютого 1976 року по 13 липня 1977 року, тому суд дійшов висновку, що відповідач повинен зарахувати до страхового стажу період навчання з 01 вересня 1975 року по 04 лютого 1976 року та з 14 липня 1977 року по 15 липня 1977 року.
Окрім того, судовим розглядом встановлено, що позивач після закінчення навчання працював на роботі, яка передбачена Списком №2, а тому суд доходить висновку, що період навчання позивача у професійно-технічному училищі №78 м.Селідова, с.Острий з з 1 вересня 1975 року по 15 липня 1977 року, має бути зарахований також і до пільгового стажу, за Списком №2.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Змістом зобов'язань за ст. 13 Конвенції вимагається щоб захист був "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
У рішенні «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73), Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinс v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinс v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним): визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року та періоду навчання з 1 вересня 1975 року по 4 лютого 1976 року та з 14 липня 1977 року по 15 липня 1977 року, та до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 14 липня 1977 року по 1 березня 1979 року та періоду навчання з 1 вересня 1975 року по 15 липня 1977 року, та зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до страхового сажу період роботи з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року, період навчання з 1 вересня 1975 року по 4 лютого 1976 року та з 14 липня 1977 року по 15 липня 1977 року, та до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 14 липня 1977 року по 1 березня 1979 року та період навчання з 1 вересня 1975 року по 15 липня 1977 року, та здійснити перерахунок пенсії та виплату перерахованої пенсії з урахуванням фактично виплачених сум.
Що стосується дати, з якої необхідно зробити перерахунок, суд зазначає, що оскільки звернення позивача було розглянуто відповідачем по суті, то датою з якої необхідно зробити перерахунок є 22 листопада 2021 року, саме дата заяви, з якою позивач звернувся до відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року та період навчання з 1 вересня 1975 року по 4 лютого 1976 року та з 14 липня 1977 року по 15 липня 1977 року, та до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 14 липня 1977 року по 1 березня 1979 року та період навчання з 1 вересня 1975 року по 15 липня 1977 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до страхового сажу період роботи з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 1 червня 2018 року по 21 листопада 2021 року, період навчання з 1 вересня 1975 року по 4 лютого 1976 року та з 14 липня 1977 року по 15 липня 1977 року, та до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 14 липня 1977 року по 1 березня 1979 року та період навчання з 1 вересня 1975 року по 15 липня 1977 року, та здійснити перерахунок пенсії та виплату перерахованої пенсії з урахуванням фактично виплачених сум, з 22 листопада 2021 року.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві гривні) 40 копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Рішення складено у повному обсязі та підписано 17 жовтня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.В. Кочанова