м. Вінниця
17 жовтня 2022 р. Справа № 120/6279/22
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Жмеринської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 через свого представника звернулись в суд з адміністративним позовом до Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обгрунтованні протиправною бездіяльністю, яка полягає у неналежному розгляді клопотань позивачів, оскільки відповідач за результатом розгляду таких, листами повідомив позивачів, що на бажані для них земельні ділянки їм же надано дозволи на розробку проектів землеустрою управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, та ними ж було розроблено проекти землеустрою.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 16.08.2022 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, згідно з яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Крім іншого зазначає, що на початку розгляду клопотань радою встановлено, що у них заявниками виявлено бажання отримати дозвіл на відведення у їх власність земельних ділянок із земель державної власності. У зв'язку з чим міська рада позбавлена можливості належно розглядати клопотання позивачів про надання дозволів. Також зауважує, що до клопотань позивачів були долучені викопіювання із кадастрового плану за межами с. Браїлів, які не містили даних про заявників.
Представником позивачів надано відповідь на відзив, якою заперечує висловлену позицію міської ради та наголошує, що остання є належним органом, який наділений правом розгляду клопотань позивачів. Окремо наголошує, що відповідно наданих листів позивачам, міською радою фактично було ідентифіковано бажанні кожним із позивачів земельні ділянки. У зв'язку з чим просить позовні вимоги задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у січня 2022 року позивачами подано клопотання до Жмеринської міської ради про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 1,20 га на території Брацлавської селищної ради Жмеринського району у власність для ведення особистого селянського господарства сільськогосподарського призначення, рілля.
За результатом розгляду клопотань позивачів, міською радою листами від 14.02.2022 року повідомлено, що на бажані земельні ділянки позивачам вже надано дозволи на розробку проектів землеустрою управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та розроблено проекти землеустрою.
В подальшому на запит адвоката відповідачем 01.07.2022 року надано лист № 02-5/10-1344, яким повідомлено про відсутність запитуваних документів, оскільки до його повноважень не входило надання дозволів на розроблення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Крім того адвокатом здійснено запит до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якому просив повідомити чи надавались управлінням позивачам дозволи на виготовлення проектів землеустрою.
01.07.2022 року управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області надано відомості щодо запитуваної адвокатом інформації, а саме повідомлено, що надати дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність бажаних земельних ділянок не є можливим, оскільки розпорядження даними землями не відноситься до повноважень головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Також повідомлено, що у 2020 році головним управлінням не було надано позивачам дозволи на виготовлення проектів землеустрою.
Таким чином, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивачі звернулись в суд з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Стосовно посилань Жмеринської міської ради, що така позбавлена законної можливості розглядати клопотання позивачів, оскільки заявники виявили бажання отримати земельні ділянки із земель державної власності, суд зазначає про таке.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 року, який набув чинності 27.05.2021 року, було доповнено розділ Х Земельного кодексу України "Перехідні положення" п. 24, згідно якого з дня набрання чинності цим пунктом, землями комунальної власності територіальних громад вважаються усі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад та переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
На підставі перспективного плану формування територій громад Вінницької області, затвердженого розпорядженням КМУ від 06.05.2020 року № 512, на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020 року, прийнято рішенням 2 сесії Жмеринської міської ради 8 скликання "Про початок реорганізації Браїлівської селищної ради та Лисогірської, Почапенецької сільських рад" № 57 від 09.12.2020 року, яким розпочато процедуру реорганізації сільських рад.
У день набуття повноважень Жмеринською міською радою, повноваження сільських, селищних рад території яких включенні до території сформованої територіальної громади, припиняються.
Отже, Жмеринська міська рада Вінницької області стала правонаступником прав та обов'язків реорганізованої Браїлівської селищної ради.
У зв'язку з чим, відповідач є належним органом, який мав розглядати клопотання позивачів та прийняти вмотивовану відповідь у формі рішення за результатом розгляду таких клопотань.
Надаючи оцінку листам від 14.02.2022 року, якими позивачам відмовлено у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст.116 ЗК України).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст.116 ЗК України).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст.116 ЗК України).
Згідно із ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 7 ст. 118 ЗК України).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачі звернулись до Жмеринської міської ради з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,20 га на території Браїлівської селищної ради, для ведення особистого селянського господарства.
У силу положень ст. 118 ЗК України, відповідач був зобов'язаний розглянути зазначені клопотань у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, системний аналіз ст. 118 ЗК України дає підстави для висновку, що за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 року у справі № 140/1992/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Водночас, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 року у справі № 509/4156/15-а відступив від висновку, викладеного в постанові від 31.01.2018 року у справі № 814/741/16 та від 14.03.2018 року у справі № 804/3703/16, згідно з яким ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою за відсутності мотивованої відмови у його наданні не є для особи перешкодою для виготовлення такого проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.
Верховний Суд у справі № 509/4156/15-а дійшов висновку, що згідно з абзацом 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу. Проте, цією нормою закріплено виключно право, а не обов'язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 806/3095/17).
Судом встановлено, що листами від 14.02.2022 року міська рада повідомила позивачів про те, що їм управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області вже надано дозволи на виготовлення проектів землеустрою та більше того, повідомлено про те, що позивачами вже було розроблено проекти землеустрою.
Разом з тим, суд звертає увагу, що листи відповідача не є рішенням органу місцевого самоврядування, яке приймається суб'єктом владних повноважень за результатами розгляду заяв про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відтак, відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі № 804/6698/17, від 30.08.2019 року у справі № 420/5288/18 та від 25.10.2019 року у справі № 803/1071/17.
Суд констатує, що за результатами розгляду заяв позивачів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, міська рада не прийняла рішення, а ні про надання такого дозволу, а ні про відмову у його наданні, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо розгляду клопотань позивачів.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотань позивачів від 25.01.2022 року про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Браїлівського старостинського округу Жмеринської міської територіальної громади Вінницької області.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання надати дозволи на розроблення проектів землеустрою, згідно клопотання від 25.01.2022 року, слід зазначити наступне.
Згідно з ч. 1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Згідно правової позиції Верховного Суду України у постанові від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15, суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 року у справі № 825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За результатом розгляду даної справи судом встановлено, що в листах від 14.02.2022 року не визначено підстав для відмови позивачам у наданні дозволів позивачам на розробку проектів землеустрою.
За таких обставин, зобов'язання за рішенням суду відповідача надати позивачам дозволи на розробку проектів відведення спірних земельних ділянок, набуде ознак втручання суду у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин, що є неприпустимим і суперечить завданням адміністративного судочинства.
На переконання суду ефективним та належним (щодо даних правовідносин) способом захисту прав позивачів наразі є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачів про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Крім того, у зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 року, який продовжено до 21.11.2022 року.
Отже на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24.03.2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Вказаним Законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Оскільки повторний розгляд міською радою клопотання позивачів про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою за своєю суттю передує рішенню про передачу або відмовою у передачі земельної ділянки у власність, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду у зобов'язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану, але не пізніше ніж до 17.10.2023 року, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 378 КАС України, відповідно до якої відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Розподіл судових витрат у цій справі здійснюється відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України.
Щодо клопотання позивачів про стягнення з відповідача на їх користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 33000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020 року, № 640/15803/19 від 05.08.2020 року.
До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивачів подано:
- договір про надання правової допомоги від 13.12.2021 року зі строком дії такого до 31.12.2026 року;
- акт № 2 б/н приймання-передачі наданих юридичних послуг від 09.08.2022 року, згідно якого адвокатом було надано юридичні послуги із відповідними витратами часу: аналіз відповідей Жмеринської міської ради від 25.01.2022 року викладених у листах від 14.02.2022 року - витрачено на 11 клієнтів 33 год; аналіз листа № 02-5/10-1344 від 01.07.2022 року, яким надано відповідачем відповідь на адвокатський запит, втрачено на 11 клієнтів - 22 год; складання запиту б/н від 27.06.2022 року до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, витрачено на 11 клієнтів - 11 год; складання позовної заяви та формування додатків, витрачено на 11 клієнтів - 27,5 год. Загальна кількість витраченого адвокатом часу становить - 82,5 год, при цьому вартість 1 год юридичних послуг, які наданні адвокатом становить 400 грн. Загальна вартість наданих послуг кожному з клієнтів розраховувалась наступним чином: 400 грн/1 год х 7,5 год = 3000 грн. х 11 клієнтів = 33000 грн;
- детальний опис наданих адвокатом послуг, який дублює казану інформацію у акті приймання-передачі послуг;
- ордери, підписані 27.06.2022 року серії АВ №№ 1038941, 1038946, 1038947, 1038948, 1038949, 1038950, 1038951, 1038953, 1038954, 1038955, 1038956.
Отже, витрати позивачів в розмірі 33000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.
Однак, з аналізу матеріалів справи, суд вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, є неспівмірними з розміром понесених позивачами витрат на правничу допомогу.
Крім того, належним буде наголосити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на викладене, враховуючи документи, надані представником позивачів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також на сталу судову практику у даній категорії справ, суд дійшов висновку, що виходячи з реальності витрат на професійну правничу допомогу, обставин справи, складності справи, часу, затраченого на послуги адвоката, витати на правничу допомогу слід зменшити до 1000 грн. за кожного з позивачів, що в загальній сумі буде становити 11000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_13 ( АДРЕСА_3 , ідент. номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , ідент. номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , ідент. номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , ідент. номер НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , ідент. номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 , ідент. номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_6 , ідент. номер НОМЕР_9 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_5 , ідент.номер НОМЕР_10 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_4 , ідент.номер НОМЕР_11 ) до Жмеринської міської ради Вінницької області (вул. Центральна, 4, м. Жмеринка, Вінницька область, ЄДРПОУ 03084233) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Жмеринської міської ради Вінницької області щодо неналежного розгляду клопотань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 від 25.01.2022 року про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Браїлівського старостинського округу Жмеринської міської територіальної громади Вінницької області.
Зобов'язати Жмеринську міську раду Вінницької області розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 від 25.01.2022 року про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Браїлівського старостинського округу Жмеринської міської територіальної громади Вінницької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відстрочити виконання рішення суду до припинення (скасування) в Україні воєнного стану, але не пізніше ніж до 17.10.2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_2 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_13 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_9 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_3 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_4 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_5 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_6 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_7 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_8 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
ОСОБА_10 понесенні витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Жмеринської міської ради Вінницької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович