пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
18 жовтня 2022 року Справа № 903/472/22
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Кошовий Владислав Анатолійович
за участю представників сторін:
від позивача: н/з
від відповідача: Гаврилюк Д.Ю. - довіреність від 15.01.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/472/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЙЕ Енергія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньгаз збут” про стягнення 83890062,01 грн,
01.07.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю “ЙЕ Енергія” надіслало на адресу суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньгаз збут” про стягнення 83890062,01 грн. штрафу.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №ВЛЗ-Н-02-2019-27012 від 19.03.2019.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 07.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.72).
28.07.2022 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю (а.с.78-90).
Протокольною ухвалою від 01.08.2022 в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 30.08.2022 о 12:00 год. Розгляд справи в підготовчому судовому засіданні 30.08.2022 о 12:00 год проводити в режимі відеоконференції (а.с.93-95).
01.08.2022 представник позивача надіслав на електронну адресу відповідь на відзив, в якому просить суд відхилити заперечення наведені у відзиві, а позов зодовольнити (а.с.96-98).
17.08.2022 представник позивача подав до суду заперечення на відповідь на відзив (а.с.99-101).
У відповідності до акта від 30.08.2022 при розгляді 30 серпня 2022 року справи №903/472/22 було виявлено: (непрацездатність (несправність) системи, неможливість налагодження коректної роботи системи відеоконференцзв'язку, а.с.104).
Викладення обставин та причин несправності (неналежного функціонування): до початку проведення судового засідання виявлено несправність програмно-апаратного комплексу відеоконференцзв'язку.
З врахуванням викладено, засідання в режимі відеоконференції не здійснювалось.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, 30.08.2022 подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника (а.с.103).
Ухвалою суду від 30.08.2022 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 20.09.2022 о 10:15 год. (а.с.106)
Протокольною ухвалою від 20.09.2022 суд відклав розгляд справи по суті на 11.10.2022 о 10:15 год. Розгляд справи по суті проводити в режимі відеоконференції (а.с.117-118).
Ухвалою суду від 11.10.2022 розгляд справи по суті відкладено на 18.10.2022 о 11:15 год. (а.с.124-125).
Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання.
Представник відповідача просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РГК ТРЕЙДІНГ» (перейменовано на ТОВ «ЙЕ Енергія»; докази зміни назви Позивача - а.с.62-63) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньгаз збут” укладено Договір купівлі-продажу природного газу №ВЛЗ-Н-02-2019-27012 (а.с.5-9), за яким Позивач (надалі - Продавець) зобов'язувався передати Відповідачу (надалі - Покупець) природний газ, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити його на умовах Договору (п. 1.1. Договору).
Згодом до Договору вносилися зміни додатковими угодами №№1-38 (а.с.10-50). Відповідно наступні посилання на положення Договору здійснюються з урахуванням внесених змін.
Відповідно до пункту 2.1. Договору, сторони дійшли згоди, що в період з 01 травня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно, Продавець зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі не менше 140000000 (сто сорок мільйонів) куб.метрів (надалі - Мінімальний договірний обсяг).
Сторони визначили планові обсяги, які в сукупності становлять не менше Мінімального договірного обсягу, у періодах, визначених пунктом 2.1. Договору. Покупець зобов'язується замовити, прийняти природний газ в обсязі, не менше Мінімального договірного обсягу за цим Договором. У разі дострокового припинення Сторонами дії даного Договору Покупець зобов'язаний у будь-якому випадку прийняти і оплатити Мінімальний договірний обсяг до дати припинення дії даного Договору.
Пункт 7.7. Договору встановлює, що припинення дії або розірвання Договору до 30 квітня 2022 року не є підставою для звільнення сторін від відповідальності встановленої Розділом 7 цього Договору.
Згідно з пунктом 7.6. Договору у випадку, якщо Покупець в період з 01 травня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно або до дати припинення дії Договору замовив та/або прийняв обсяг природного газу менше Мінімального договірного обсягу природного газу визначеного в абз. 23 п. 2.1. Договору, Покупець зобов'язаний сплатити на користь Продавця штраф у розмірі 10% від договірної вартості неприйнятої частини Мінімального договірного обсягу природного газу за вказаний період поставки.
Пункт 7.6. Договору також визначає, що договірна вартість неприйнятої частини Мінімального договірного обсягу природного газу за вказаний період поставки розраховується як добуток такої неприйнятої частини Мінімального договірного обсягу природного газу за період з 01 травня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно та ціни газу за цей період визначеної відповідно до Розділу 5 Договору.
Звертаючись до Розділу 5 Договору, ціна за 1 куб. м. природного газу з 1 травня 2021 року становила 7,604256 гривень.
Пункт 7.6. Договору встановлює, що у разі неприйняття Покупцем договірних обсягів природного газу за окремі Періоди поставки (Місяці), що призводить до неможливості відбору Мінімального договірного обсягу природного газу до 30 квітня 2022 року або до дати припинення дії Договору, Продавець має право в будь-який момент вимагати сплати штрафу в розмірі, зазначеному в цьому пункті Договору.
Пунктом 11.1 договору, цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 квітня 2019 року, і діє в частині продажу природного газу до 30 квітня 2022 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору купівлі-продажу природного газу від 19.03.2019, ТОВ „Йе енергія було поставлено, а ТОВ «Волиньгаз збут» прийнято природний газ, загальним обсягом 29680118,590 куб.метрів, що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання передачі природного газу (а.с.51-59).
Так, неприйнята частина Мінімального договірного обсягу природного газу є різницею між Мінімальним договірним обсягом та фактично прийнятим обсягом газу та в даному випадку становить 110319 881,410 куб. м.
Вказаний прийнятий обсяг є меншим за Мінімальний договірний обсяг природного газу, визначений в абз.23 п.2.1. Договору.
Водночас 30 вересня 2021 року Відповідач надіслав Позивачу лист, в якому зазначив про відсутність потреби в подальшому приймати від Позивача обсяги газу (а.с.60), визначені Договором, що в свою чергу є порушенням умов Договору, зокрема зазначеного вище пункту 2.1.
01.11.2021 між Позивачем та Відповідачем укладено додаткову угоду про дострокове припинення дії Договору купівлі-продажу приходного газу. Решта умов договору залишаються незмінними і обов'язковими для виконання сторонами. (а.с.50).
17.11.2021 ТОВ «Йе енергія» звернулось до ТОВ «Волиньгаз збут» із претензією (а.с.61), відповідно до якої позивач посилаючись на споживання протягом періоду з 01.05.2021 по 30.04.2022 обсягу природного газу, який є меншим мінімального обсягу споживання за договором, просив сплатити штраф у розмірі 83890062,01 грн., нарахований згідно п. 7.6 договору.
Отже, відповідачем прийнято газ в обсязі 29680118,590 куб.м., водночас мінімальний договірний обсяг сторонами визначено в обсязі 140000000,00 куб.м. Різниця між мінімальним договірним обсягом та фактично прийнятим складає 110319881,410 куб.м. загальною вартістю 838900620,13 грн.
Таким чином, судом встановлено, що хоча сторонами укладено договір про припинення його дії з моменту підписання (01.11.2021 року), проте припинення дії договору не є підставою для звільнення сторін від відповідальності за порушення умов договору (Додаткова угода №33 від 23.04.2021 (а.с.44-45)).
Звертаючись до господарського суду із даними позовними вимогами позивачем було наголошено, що станом на момент укладення додаткової угоди №38 від 01.11.2021 про розірвання договору купівлі-продажу природного газу від 19.03.2019 відповідачем не було спожито мінімального договірного обсягу природного газу, тобто 140000000,00 куб. метрів, а, отже, наявні підстави для нарахування ТОВ "Волиньгаз збут" штрафу, право на нарахування якого було передбачено п.7.6 договору (додаткова угода №33 від 23.04.2021)
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604- 609 ЦК України.
Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Таких правових висновків дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року по справі №910/9167/19.
Одним з основоположних принципів цивільного права є правова максима pacta sunt servanda (договори мають виконуватись). Цей принцип знайшов відображення в цивільному законодавстві: договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Також pacta sunt servanda, як один з основоположних цивільно-правових принципів, становить основу норм, що регулюють виконання господарських зобов'язань.
Згідно з нормами статті 604 ЦК України, зобов'язання припиняється зокрема за домовленістю сторін.
Разом з тим, відповідно до умов пункту 2 додаткової угоди № 38 сторони погодили, що решта умов договору залишаються незмінними та обов'язковими для виконання сторонами. Зокрема, це стосується забезпечення невиконаного під час дії договору зобов'язання щодо прийняття покупцем мінімального договірного обсягу газу та обов'язку покупця сплатити продавцю штрафні санкції у розмірі визначеному умовами договору.
Таким чином у даному випадку відсутні підстави для висновку про те, що усі договірні зобов'язання були припинені за домовленістю сторін.
Положеннями статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач у своєму відзиві посилається на те, що договір було розірвано, а отже усі договірні зобов'язання між сторонами припинено. Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача.
Згідно з правилами статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (аналогічні положення містить норма статті 188 ГК України).
За змістом положень статті 651 ЦК України, розірванням договору є двостороння відмова від договору у повному обсязі за згодою сторін. Натомість часткова відмова від договору (наприклад в частині продовження строку дії договору) за згодою сторін є зміною договору. А отже в даному випадку має місце зміна умов договору щодо строку його дії.
З урахуванням вищенаведеного, суд робить висновок, що хоча сторонами укладено угоду про дострокове припинення дії договору, водночас сторона правочину не позбавлена можливості на підставі умов договору здійснити нарахування штрафних санкцій за порушення його умов.
У частинах 1 і 4 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
До правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.
Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто в розумінні статей 173, 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Предметом цього спору є вимога про стягнення 83890062,01 грн. штрафу.
Судом встановлено, що відповідач не виконав своє зобов'язання з отримання мінімального обсягу газу, однак виконання цього зобов'язання забезпечувалося передбаченою умовами договору неустойкою. У зв'язку з цим позивач, відповідно до умов договору нарахував штраф у розмірі 83890062,01 грн.
Суд, здійснивши перерахунок штрафу робить висновок, що вказаний розрахунок є законним та обґрунтованим.
Крім того, суд зазначає, що досудове врегулювання спору може мати місце за бажанням позивача. Таким чином, право ТОВ «Йе Енергія» на звернення із позовною заявою безпосередньо до суду не залежить від дотримання позивачем певної процедури досудового врегулювання спору.
При наданні оцінки доводам ТОВ “Волиньгаз збут” про відсутність у нього фінансової можливості сплатити штраф з посиланням на складний фінансовий стан, господарський суд виходить з наступного.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Господарський суд зауважує, що приписами чинного законодавства не встановлено переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких суд може зменшити неустойку, а, отже, вирішення вказаного питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. (Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 904/2542/19).
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У даному випадку жодного клопотання від відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій із обґрунтовуючими доказами до суду не надійшло. Відповідач взагалі не ініціював питання зменшення штрафних санкцій. Навпаки, у відзиві на поданий позов він просив відмовити у його задоволенні (тобто не визнавав ні предмету позову, ні підстав його заявлення).
Господарський суд зауважує, що ТОВ “Волиньгаз збут” на підтвердження перебування у складному фінансовому становищі було надано суду лише баланс (звіт про фінансовий стан), складений станом на 30.09.2021 та звіт про фінансові результати за 9 місяців 2021. Проте, лише наданий відповідачем звіт не може бути достатнім та єдиним доказом для встановлення судом обставин, які можуть свідчити про наявність передбачених законом підстав для зменшення штрафних санкцій.
Таким чином, підстави для зменшення присудженого до стягнення із ТОВ “Волиньгаз збут” на користь ТОВ «Йе Енергія» штрафу у розмірі 83890062,01 грн. відсутні.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 868350,00 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньгаз збут” (проспект Молоді,14А, м.Луцьк, 45000, код ЄДРПОУ 39589216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЙЕ Енергія” (вулиця Московська,32/2, місто Київ, 01010, код ЄДРПОУ 38863790) 83890062,01 грн. (вісімдесят три мільйони вісімсот дев'яносто тисяч шістдесят дві гривні одна копійка) штрафу, а також 868350,00 грн. (вісімсот шістдесят вісім тисяч триста п'ятдесят гривень) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.10.2022.
Суддя І. О. Гарбар