06 жовтня 2022 року м. Харків Справа № 905/1982/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Плахов О.В.
за участі секретаря судового засідання Фурсової А.М.
за участі представників учасників справи:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вх. №401 Д/2 )
на ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 у справі №905/1982/21 (суддя Величко Н.В., повний текст ухвали підписано 27.01.2022)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, м. Покровськ
про стягнення 386 271,36 грн,
У жовтні 2021 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області збитків за пільгові перевезення громадян в сумі 386.271,36 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що відповідачем не відшкодовано компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом в період з січня 2019 - грудень 2019 року, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 у справі №905/1982/21 подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив №01-10/2988 від 28.12.2021 (вх.№01-35/550 від 27.01.2022) залишено без розгляду. Закрито провадження у справі № 905/1982/21 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815; адреса: 03680, м. Київ, вул. Є.Гедройця, 5а) в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40150216; адреса: 84400, м. Лиман, вул. Привокзальна, 22) про стягнення з Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 25953161; адреса: 85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. Поштова 22) збитків за пільгові перевезення громадян в сумі 386 271,36 грн.
Роз'яснено позивачу, що даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. Роз'яснено сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" із вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 у справі №905/1982/21 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначав, що відповідно до частини шостої статті 9 Закону України від 04 липня 1996 року №273/96-ВР «Про залізничний транспорт» для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом, а позивач, своєю чергою, не має права відмовити таким громадянам в обслуговуванні з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізниці таких витрат.
Виникнення спірних правовідносин у даній справі обумовлено невиконанням відповідачем обов'язку щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні. Правовідносини сторін з приводу відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, врегульовані сторонами на підставі договору №47 від 01.08.2019 про надання та фінансування послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування у приміському сполученні. У встановлені терміни до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області (далі УСЗН Покровської міської ради) позивачем, у відповідності до Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359, надавалась облікова форма про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів. Згідно облікових форм за січень-грудень (окрім вересня ) 2019 року сума наданих позивачем послуг склала 386 271,36 грн, що виходить за розмір суми договору, яка, відповідно до п. 1.1. становить 10 000,00 грн.
Апелянт вважає, що у спірному випадку заборгованість про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні виникла як в межах, так і поза межами п. 2.3. договору, що не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
Наведені доводи, на думку скаржника, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19, в якій зазначено, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах. Отже, правовідносини у цій справі не є публічно-правовими, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
За таких підстав, апелянт вважає, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду, в той час як суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі з тих підстав, що даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновлено апелянту строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження на ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 у справі №905/1982/21 та призначено справу до розгляду на 06.10.2022. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань 10 днів з дня вручення ухвали. Явку представників учасників справи визнано необов'язковою.
У наданому до суду апеляційної інстанції відзиві, відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 у справі №905/1982/21 залишити без змін.
Відповідач наголошує на тому, що за визначеннями термінів, наведених у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції після 15.12.2017, далі КАС України), публічно-правовий спір, це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п.2 ч.1 цієї статті); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 цієї статті).
Посилаючись на п.16 ч.1 ст.4 КАС України, відповідач зазначає, що адміністративний договір - спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Відповідач вважає, що договір №47 від 01.08.2019 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, з виконання якого виник даний спір, є адміністративним в розумінні п. 16 ч. 1 ст. 4 КАС України. Підтвердженням віднесення даного договору до адміністративних, свідчить також мета його укладення. Вступаючи у договірні правовідносини, Управління діяло з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання програми, спрямованої на ефективну підтримку соціально незахищених верств населення та інших малозабезпечених категорій громадян та не мало на меті отримання майнового блага, що є метою укладення цивільно-правового договору. Обов'язок відшкодування збитків залізниці за перевезення на пільгових тарифах відповідних категорій громадян, Управління може виконати лише через реалізацію своїх владних управлінських функцій як розпорядник бюджетних коштів, що діє в межах бюджетної програми та бюджетного асигнування. Отже, договору №47 від 01.08.2019 притаманні ознаки адміністративного договору. Враховуючи, що згідно п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, відповідач вважає, що спір у даній справі не підлягає розгляду господарським судом.
Також відповідач вважає, що суд першої інстанції правомірно врахував позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19 та дійшов обґрунтованого висновку про належність спірних правовідносин до юрисдикції адміністративного суду.
В судове засідання 06.10.2022 представники сторін не з'явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені судом належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові відправлення Східного апеляційного господарського суду.
Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, правова позиція сторін викладена ними в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи без участі сторін за наявними у справі документами в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 01.08.2019 між Покровською міською радою Донецької області в особі міського голови, що діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з однієї сторони, Управлінням соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, іменоване надалі «Розпорядник коштів» в особі начальника Управління, з другої сторони, Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі начальника структурного підрозділу «Служба приміських пасажирських перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця" , надалі Перевізник, з третьої сторони, відповідно до рішення Покровської міської ради Донецької області №7167-1 від 26.06.2019 «Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 20.12.2018 №7162-1 «Про міський бюджет на 2019 рік», укладено договір №47.
Відповідно до п. 1.1., предметом договору являється відшкодування за рахунок коштів місцевого бюджету «Розпорядником коштів» перевізнику витрат за безкоштовне перевезення пільгових категорій населення м. Покровська, м. Родинське та селище Шевченко залізничним транспортом приміського сполучення у звичайному режимі руху в 2019 році, згідно існуючих графіків. Сума договору складає 10000,00 грн.
Згідно п.2.1.3 договору перевізник щомісяця, не пізніше 17 числа наступного за звітним місяцем надає «Розпоряднику коштів» в паперовому та електронному вигляді звіт про здійснення перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення в звичайному режимі руху.
До 5 числа місяця наступного за звітним, надає розпоряднику коштів акти звірки за пільгові перевезення за звітний місяць (п.2.1.4 договору).
За умовами п.2.1.7 договору «Розпорядник коштів» здійснює перевізникові компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів місцевого бюджету на здійснення заходів соціально-економічного розвитку в межах планових призначень на рік.
Відповідно до п. 2.1.8. договору компенсація проводиться виключно в межах, передбачених у відповідному місцевому бюджеті коштів на зазначену мету , але не більше за максимальну суму компенсації, яка визначається на приміських перевезеннях у звичайному режимі руху- виходячи з розрахунків, що їх надають перевізники.
Сплачує перевізникам кошти по відшкодуванню витрат за перевезення пільгових категорій населення в 5-ти денний термін при надходженні на зазначені цілі із місцевого бюджету, відповідно та в межах затверджених асигнувань (п.2.1.9 договору).
У пункті п. 5.1 договору сторонами обумовлено, що даний договір набуває чинності з 01.01.2019 і діє до 31.12.2019 або до повного виконання сторонами фінансових зобов'язань.
В подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 25.11.2019 до договору №47 від 01.08.2019, додаткову угоду №2 від 17.12.2019, додаткову угоду №3 від 26.12.2019.
Зокрема, додатковою угодою №3 від 26.12.2019 сторони дійшли згоди про внесення змін до п. 1.1. договору та встановили, що сума договору складає 35 987,47 грн.
Усі інші умови договору залишаються без змін і сторони підтверджують по ним свої зобов'язання. (п. 2 додаткової угоди №3 від 26.12.2019).
Звертаючись до Господарського суду Донецької області позивач зазначав, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не виконав свої зобов'язання щодо компенсації пільгового проїзду за 12 місяців 2019 року та не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян на загальну суму 386 271,36 грн.
У зв'язку з цим, посилаючись на п.п. 2, 3, 5, 6, 7, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, «Порядок розрахунків обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян», №1359 від 16.12.2009, договір №47 від 01.08.2019, позивач вважав про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків за пільгове перевезення пасажирів з січня по грудень 2019 року.
На підтвердження вимог позивач надавав суду договір № 47 від 01.08.2019 та додаткові угоди № 1 від 25.11.2019, № 2 від 17.12.2019, № 3 від 26.12.2019 до нього, облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян за період січень-грудень 2019 року, загальні зведені відомості по типах пільг та квитків у приміському сполученні за 2019 рік, листування між сторонами: від 10.06.19р. №-в.о.НЗ-1ДоНФілія-02/1, від 19.06.19р. № 01/345, від 24.10.19р. № 2021/5399, від 04.02.2019 № 01-3-3789, від 04.02.19р. № 01/3-3864, від 06.03.2019 №01-3/0591, від 09.07.2019 №вх01-30-2686, від 26.11.2019 № вх.01-30-3526, від 20.12.2019 №вх.01-30-5141, претензію на суму 380121,32 грн. від 22.09.2020 №-2021/4386 та лист відповідь на претензію № 01-10-3333 від 08.10.2020.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що видатки місцевих бюджетів повинні витрачатись саме на мешканців конкретної громади та незаконно покладати на громаду обов'язок щодо компенсування виплат за пільговий проїзд громадян, які не зареєстровані на території відповідної громади. Вважав, що позивачем не доведена заявлена до стягнення сума компенсації за пільговий проїзд громадян, оскільки надані облікові форми не містять інформації щодо громадян, які скористалися пільгами на безкоштовне перевезення, що унеможливлювало ідентифікувати їх з допомогою ЄДАРП в управлінні соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області; відшкодування коштів за перевезення пільгової категорії населення здійснюються розпорядником коштів після перевірки списків пільговиків та до розрахунку приймаються суми лише тих громадян, які перебувають на обліку. Отже, заявлена у позові сума заборгованості у розмірі 386 271,36 грн є необґрунтованою. Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області виконує свої зобов'язання в частині відшкодування за рахунок коштів місцевого бюджету витрат за безкоштовне перевезення пільгових категорій населення м. Покровська, м. Родинське та селища Шевченко залізничним транспортом приміського сполучення у звичайному режимі руху в 2019 році, що підтверджується договором № 47 від 01.08.2019.
Позивач, відхиляючи аргументи відповідача, зазначав, що перевезення пасажирів на пільгових умовах здійснено залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок. Як наслідок, відповідач, як розпорядник державних коштів, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу. Позивач наголошував, що чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів та здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету
Таким чином, предметом спірних правовідносин у даній справі є вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення з відповідача збитків за пільгове перевезення залізничним транспортом приміського сполучення окремих категорій громадян за 12 місяців 2019 року.
Суд першої інстанції, надавши оцінку характеру позовних вимог, підставу та предмету позову, встановив, що спірні правовідносини сторін виникли на підставі договору № 47 від 01.08.2019 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, за умовами якого позивач є перевізником, а відповідач є розпорядником коштів. Надавши правову оцінку щодо суб'єктного складу договору та меті його укладення, суд дійшов висновку, що договір №47 від 01.08.2019, з виконання якого виник даний спір, є адміністративним в розумінні п. 16 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що складовими ознаками адміністративного договору є: суб'єктна, оскільки в ньому обов'язково бере участь суб'єкт владних повноважень (іншою стороною чи сторонами можуть бути як суб'єкти владних повноважень, так і приватні особи); предметна, оскільки його змістом є права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Суд вважав, що укладаючи спірний договір, відповідач не мав на меті набуття майнового блага в розумінні цивільно-правового договору, отже, мета укладення договору підтверджує його віднесення до категорії адміністративних. До того ж, вступаючи у договірні правовідносини, відповідач діяв з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання програми, спрямованої на ефективну підтримку соціально незахищених верств населення та інших малозабезпечених категорій громадян. Суд дійшов до висновку, що обов'язок відшкодування позивачу збитків за перевезення на пільгових тарифах відповідних категорій громадян, відповідач може виконати лише через реалізацію своїх владних управлінських функцій як розпорядник бюджетних коштів, що діє в межах бюджетної програми та бюджетного асигнування, що також є характерною ознакою належності договору № 47 від 01.08.2019 до адміністративного.
Суд першої інстанції виходив з того, що уклавши договір незалежно від його правової природи, сторони зв'язані умовами його виконання, а право сторони на отримання виконання згідно договору підлягає захисту судом відповідної юрисдикції. Згідно з п. 4 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
У зв'язку з цим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спір у даній справі не підлягає розгляду господарським судом.
Висновки про те, що даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, суд підтверджував також з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2020 у справі № 904/94/19. Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що у пункті 6.42 вказаної постанови Судом зазначено, що висловлюючи намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду помилково не врахував того, що правовідносини у справі № 804/7864/15 виникли на підставі укладеного між сторонами справи договору від 30 січня 2014 року №3/14 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, який за оцінкою судів у цій справі є адміністративним.
Судом першої інстанції також враховано, що у пункті 6.43 постанови Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що у справі № 904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені залізницею не на підставі договору, який між сторонами укладено не було, а в силу прямої норми закону, а отже, з урахуванням положень статті 21 КАС України та статті 20 ГПК України, розгляд такого спору відноситься до юрисдикції господарського суду, а підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, не вбачається.
Пославшись на вказані висновки постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/94/19, суд першої інстанції вважав, що вимоги позивача про відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, заявлені у тому числі й на підставі договору №47 від 01.08.2019. Отже, з урахуванням положень статті 19 КАС України та статті 20 ГПК України, даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі має публічно - правовий характер, оскільки виник при виконанні адміністративного договору, в якому відповідач як розпорядник коштів місцевого бюджету при проведенні розрахунків з позивачем здійснює публічно - владні управлінські функції.
Оскільки вимоги позивача про відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, заявлені у тому числі й на підставі договору №47 від 01.08.2019, то, з урахуванням положень статті 19 КАС України та статті 20 ГПК України, даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком, виходячи з наступного.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Таким чином, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Правова позиція з цього питання висловлена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/2455/17, у постанові № 910/872/21 від 06.07.2021.
Вирішуючи питання щодо предметної юрисдикції спору у даній справі, що розглядається, суд першої інстанції виходив з того, що договір від 01.08.2019 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, з виконання якого виник даний спір, є адміністративним в розумінні пункту 16 частини першої статті 4 КАС України.
При цьому, суд послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 904/94/19, у пункті 6.42 якої наголошено на тому, що висловлюючи намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду помилково не врахував того, що правовідносини у справі № 804/7864/15 виникли на підставі укладеного між сторонами справи договору від 30 січня 2014 року № 3/14 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, який за оцінкою судів у цій справі є адміністративним.
Також суд першої інстанції виходив з того, що у пункті 6.43 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі № 904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені залізницею не на підставі договору, який між сторонами укладено не було, а в силу прямої норми закону, а отже, з урахуванням положень статті 21 КАС України та статті 20 ГПК України, розгляд такого спору відноситься до юрисдикції господарського суду, а підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, не вбачається.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки вимоги позивача про відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, заявлені у тому числі й на підставі договору № 47, який було укладено між сторонами 01.08.2019, то з урахуванням положень статті 19 КАС України та статті 20 ГПК України, даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що виникнення спірних правовідносин у даній справі обумовлено невиконанням відповідачем обов'язку щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні.
Правовідносини сторін з приводу відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян, також врегульовані сторонами на підставі договору №47 від 01.08.2019 про надання та фінансування послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування у приміському сполученні.
Так, у договорі № 47 від 01.08.2019 Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області виступало стороною, яка є розпорядником коштів та як особа, яка відповідно до п. 1.1. договору зобов'язалась відшкодувати перевізнику за рахунок коштів місцевого бюджету за безкоштовне перевезення пільгових категорій населення м. Покровська, м. Родинське та селище Шевченко залізничним транспортом приміського сполучення у звичайному режимі руху в 2019 році, згідно існуючих графіків та на умовах, визначених у договорі. Тобто відповідач, уклавши договір, прийняв на себе зобов'язання щодо його виконання.
Позивачем до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, у відповідності до Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359, надавалась облікова форма про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів.
Як зазначає апелянт, згідно облікових форм за січень-грудень (окрім вересня ) 2019 року сума наданих позивачем послуг склала 386 271,36 грн, що виходить за розмір суми договору, яка, відповідно до п. 1.1. становить 10 000,00 грн.
Як слідує із змісту позовної заяви, відповіді на відзив та апеляційної скарги у даній справі, пільгові категорії громадян було перевезено на суму більшу, ніж відповідачем прийнято до сплати згідно із укладеним сторонами договором. Отже, позовні вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені як на підставі договору (в межах суми якого відповідач зобов'язувався здійснити відшкодування), так і в силу прямої норми закону. Сума збитків за наданні позивачем послуги перевезення залізничним транспортом заявлена позивачем до стягнення у відповідності до фактичної кількості окремих категорій громадян згідно до облікових форм.
Тобто, в даному випадку зобов'язання сторін щодо надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян та за відшкодування витрат виникли не лише на підставі договору, а також безпосередньо в силу закону і не залежить від волевиявлення сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 березня 2020 року у справі №904/94/19 зазначила, що за змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України.
Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Частиною шостою статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256, в редакції на час укладення договору № 47 від 01.08.2019).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 256 головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком № 1359, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.
Як вже зазначалось, у даній справі заборгованість про відшкодування компенсаційних виплат за наданий позивачем пільговий проїзд у приміському сполученні як в межах, так і поза межами п. 2.3. договору №47 від 01.08.2019.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
У пунктах 6.32, 6.39, 6.40 вказаної постанови Великої Палати зазначено, що законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Відповідно до приписів статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. Відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
У зв'язку з цим, Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що у справі №904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені Залізницею не на підставі договору, а в силу прямої норми закону, а отже, з урахуванням положень статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 20 ГПК України, розгляд такого спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
В той же час, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції наведених у постанові Великої Палати висновків не врахував, пославшись лише на висновки, викладені в пунктах 6.42, 6.43 вказаної постанови. Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору № 47 від 01.08.2019 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян та не врахував, що спірні правовідносини сторін виникли також і в силу прямої норми закону поза межами договору про відшкодування компенсаційних виплат. В той же час, відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
У п. 6.41 постанови, Велика Палата також зазначила, що у відносинах щодо розрахунку із Залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах.
Враховуючи наведені висновки, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та, як наслідок, не повинен вирішуватися адміністративним судом.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №540/1138/19.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені тим, що позивач вважає про наявність підстав для стягнення з відповідача суми збитків за пільгове перевезення пасажирів, компенсувати які зобов'язався відповідач, як особа, яка є розпорядником коштів за умовами укладеного договору та в силу вимог законодавства.
Тобто, у спірних правовідносинах відповідач не здійснює владних управлінських функцій щодо позивача, а тому пред'явлений позов жодним чином не пов'язаний з захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача.
Спір у даній справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, здійснюючі відповідні владні управлінські функції не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.
Крім того, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що договір № 47 від 01.08.2019 про відшкодування витрат про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за умовами якого позивач здійснює перевезення пільгової категорії громадян, а відповідач згідно п. 2.1.7. здійснює компенсацію за пільговий проїзд, має ознаки адміністративного договору.
Так, згідно з пунктом 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - це спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.
Отже, не всі угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. Із змісту адміністративного договору вбачається наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від господарських угод.
Укладаючи вищезазначений договір № 47 від 01.08.2019 про відшкодування витрат про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення відповідач не здійснював жодних управлінських функцій, а лише зобов'язався відшкодовувати такі витрати як розпорядник коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність у вищезазначеному договорі ознак адміністративного договору, не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до законодавчого визначення адміністративного договору його ознаками є: 1) суб'єктна - обов'язковою стороною в ньому є суб'єкт владних повноважень (іншою стороною чи іншими сторонами можуть бути як суб'єкти владних повноважень, так і інші учасники правовідносин); 2) предметна - його змістом (предметом) є права й обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами пункту 1 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З урахуванням змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, обставин справи та враховуючи суб'єктний склад учасників спору, колегія суддів приходить до висновку, що спір у даній справі не є публічно-правовим та не має ознак адміністративного договору. Також, колегія суддів враховує, що вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені позивачем не лише на підставі договору, а в силу прямої норми закону. До того ж, приймаючи до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати у справі №904/94/19 про те, що головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах, з урахуванням положень ст. 20 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд даного спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
Оскільки позивач заявив вимоги, які не належать до юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, дійшовши помилкового висновку про розгляд спору в порядку адміністративного судочинства.
У зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Ухвала Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 про закриття провадження у справі №905/1982/21 підлягає скасуванню.
За приписами ст.280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України).
Відповідно до ч.3 ст.271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 у справі №905/1982/21 підлягає скасуванню згідно з п.4 ч.1 ст. 280 ГПК України, отже, з урахуванням вимог ч.3 ст.271 ГПК України справа підлягає направленню до Господарського суду Донецької області для продовження її розгляду.
У зв'язку з направленням справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.129, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 у справі №905/1982/21 скасувати.
Справу №905/1982/21 направити до Господарського суду Донецької області для продовження її розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 17.10.2022
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя О.В. Плахов