вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" жовтня 2022 р. Справа№ 910/20009/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду м. Києва від 16.06.2022 р.
у справі № 910/20009/21 (суддя - Лиськов М.О)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 4526,75 грн
У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості в розмірі 4526,75 грн, з яких: 565,39 грн - 3% річних, 3961,36 грн - інфляційні втрати.
Вимоги позивача обґрунтувані тим, що відповідач у зв'язку із визнанням банкрутом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", на підставі ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, право вимоги якої у останнього виникло на підставі укладення договору про надання фінансових послуг факторингу.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.12.2021 р. відкрито провадження у справі № 910/20009/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.06.2022 р. у справі № 910/20009/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Моторно (транспортне) страхове бюро України подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що у даній справі підлягають застосуванню наслідки спливу строку позовної давності, оскільки вказаний строк слід обраховувати з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, а не з моменту визнання ПрАТ "СК "Україна" банкрутом. Разом з цим, на переконання скаржника, у МТСБУ не виник обов'язок з відшкодування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такий обов'язок покладається на страховика-банкрута. Така відповідальність не входить до зобов'язань МТСБУ, передбачених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та має індивідуальний характер.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 р. апеляційну скаргу у справі № 910/20009/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 р. витребувано з Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/20009/21 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду м. Києва від 16.06.2022 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/20009/21.
До суду 13.07.2022 р. надійшли матеріали справи № 910/20009/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 р. у справі № 910/20009/21 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) та встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
24.11.2014 р. у м. Києві по вул. Лісостеповій - провул. Приозерному, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Субару Легасі, д.н.з. НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з транспортним засобом Дайхатсу, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , чим завдав майнової шкоди власнику вказаного автомобіля.
Вина ОСОБА_1 встановлена постановою Дарницького районного суду м. Києва від 17.12.2014 р. у справі № 753/21872/14.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/3760375.
Відповідно до висновку про вартість матеріального збитку від 27.11.2014 р. вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки Дайхатсу, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП складає 8400,93 грн.
25.11.2014 р. ОСОБА_2 звернулась до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" із заявою на виплату страхового відшкодуваня.
13.10.2015 р. між ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого Фізична особа-підприємець Шиян Д.С. набув право вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди у розмірі 6242,26 грн від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
31.10.2015 р. між Фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С. (далі - клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу 5/31-10/2015, за умовами якого, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 13.10.2015 р. на суму 6242,26 грн.
За умовами вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.4 договору зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (додаток № 1 до договору); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Приватне акціонерне товариство "СК "Україна" в порушення умов договору (полісу) № АІ/3760375 не здійснило виплату грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.03.2018 р. у справі № 910/842/18 було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна"; визнано розмір безспірних вимог ініціюючих кредиторів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на суму 1232899,85 грн.
23.04.2018 р. позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у справі № 910/842/18. Уточнення стосувалося детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед позивачем, в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору (полісу) № АІ/3760375.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2018 р. у справі № 910/842/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "СК "Україна", в тому числі за договором № 5/31-10/2015 від 31.10.2015 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2019 р. у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "СК "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
У зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" 30.08.2019 р. позивач звернувся до Моторно (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування у сумі 12329,58 грн, з яких: 6242,26 грн завданих збитків, 3961,36 грн інфляційних втрат, 565,39 грн 3% річних та 1560,57 грн пені.
20.09.2019 р. Моторно (транспортне) страхове бюро України виплатило позивачу 4057,95 грн відшкодування шкоди.
Посилаючись на часткове виконання Моторно (транспортним) страховим бюро України зобов'язання за договором № АІ/3760375 та невиконання вимог перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на суму 4526,75 грн, з яких: 565,39 грн - 3% річних, 3961,36 грн - інфляційні втрати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір у справі стосується питання стягнення з МТСБУ грошових коштів (3% річних, інфляційних втрат), як відповідальності ліквідованого страховика за порушення грошового зобов'язання, а саме страхового відшкодування (регламентної виплати).
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За визначенням ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
За визначенням п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Заперечуючи проти позовних вимог, скаржник зазначив, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом, та не може бути покладена на МТСБУ, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Однак суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами з огляду на таке.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Відтак, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема: від 30.01.2018 р. у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 р. у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 р. у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 р. у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 р. у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 р. у справі № 452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 р. у справі № 910/22034/15 здійснений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17.
Отже, у разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2018 р. у справі № 910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язаннями, що є предметом спору у цій справі.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, встановлені у справі № 910/842/18 грошові вимоги (що включають спірні нарахування) та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "СК "Україна" мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
Водночас доводи скаржника у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних, інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані.
Крім цього, правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство, наразі Кодекс України з процедур банкрутства).
За п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми ст. 87 Закону про банкрутство (відповідно до положень якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 07.09.2021 р. у справі № 910/14293/19.
Обставини правильності розрахунків спірних сум 3% річних та інфляційних втрат за заявлені періоди, які були визнані як кредиторські вимоги у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна", встановлені ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2018 р. в справі № 910/842/18.
Таким чином, зважаючи на перехід до позивача прав вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування, а також враховуючи оплату МТСБУ лише частини цього відшкодування, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача 565,39 грн 3% річних та 3961,36 грн інфляційних втрат.
Щодо заявленого МТСБУ клопотання про застосування строку позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тому у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язано, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Правовий аналіз положень п. п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" свідчить про те, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
За наведеного, враховуючи положення пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", слід відмітити, що обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
А тому право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково зазначає скаржник.
Вказана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка викладена у постанові від 07.09.2021 р. у справі № 910/14293/19.
Таким чином спростовуються зазначені МТСБУ в обґрунтування апеляційної скарги доводи, зокрема про те, що суд першої інстанції належним чином не встановив, коли позивач дізнався про своє порушене право та дійшов помилкового висновку, що строк позовної давності обраховується не з моменту ДТП, а з моменту ліквідації Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" ухвалою господарського суду у справі про банкрутство.
Як було вказано раніше, факт ліквідації Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлено ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2019 р. у справі № 910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами. Саме із вказаною дати слід відраховувати початок перебігу строку позовної давності. При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось з позовом до МТСБУ у даній справі 02.12.2021 р.
Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розумінні ст. 625 ЦК України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, а тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
Таким чином, враховуючи дату звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, про що заявив відповідач у справі.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з позицією місцевого господарського суду з приводу задоволення у повному обсязі позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Крім цього, під час розгляду справи місцевим судом, позивач просив стягнути з відповідача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Як передбачено ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат позивач надав суду:
- договір про надання професійної правничої допомоги № 11/2020, від 26.10.2020 р, укладений між позивачем (клієнт) та адвокатом Терзі О.С.;
- додаткову угоду № 1 до договору №11/2020 від 26.10.2020 р.;
- акт наданих послуг від 04.08.2021 р. на загальну суму 5000,00 грн;
- детальний опис робіт (наданих послуг) від 26.11.2021 р.
Згідно з ч. ч. 2, 4, 5 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст. 129 ГПК України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Вбачається, що відповідач не скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами у даній справі, та відповідного клопотання суду не подав.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 від 20.11.2020 р.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також відсутність заперечень відповідача стосовно розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу, судова колегія дійшла погоджується з висновком місцевого суду про задоволення вимоги позивача та стягнення з відповідача вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 р. у справі № 910/20009/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильності висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги Моторно (транспортного) страхового бюро України не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.06.2022 р. у справі № 910/20009/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Моторно (транспортне) страхове бюро України.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
В.В. Шапран