12.10.22
22-ц/812/570/22
Справа № 487/221/21
Провадження № 22-ц/812/570/22
12 жовтня 2022 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого Темнікової В.І.,
суддів: Бондарнко Т.З., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання Стрілець К.О.,
за участю позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Кузьменка В.В., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Миколаївська обласна клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради про визнання незаконними та скасування наказів, -
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати наказ комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради № 647-Л від 30.12.2020 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідуючої Центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 », а також наказ № 648-Л від 30.12.2020 «Про притягнення до дисциплінарної лікаря нефролога Центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 ». Стягнути з відповідача на її користь 25 000 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом від 30 грудня 2020 року № 647-Л завідувачу центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 оголошено догану за самовільну зміну режиму робочого дня для працівників центру нефрології та діалізу без наказу головного лікаря.
Наступним наказом КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» від 30 грудня 2020 року № 648-Л ОСОБА_1 , як лікарю-нефрологу центру нефрології та діалізу, оголошено догану за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні.
З даними наказами позивачка не погоджується, так як вони на її думку винесені з порушенням чинного законодавства.
В наказах від 30.12.2020 № 647-Л та № 648-Л зазначено, що ОСОБА_1 , самовільно змінила режим робочого дня для працівників центру нефрології та діалізу без наказу головного лікаря, самовільно залишила робоче місце та була відсутня на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні чим допустила порушення дисципліни.
Однак, в даних наказах не конкретизовано, коли саме ці випадки мали місце, не зазначено часу відсутності на робочому місці, що має суттєве значення, відсутнє нормативне посилання, не зазначено назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до Розділу 3 «Правил внутрішнього розпорядку для працівників комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради встановлено в режимі роботи підприємства термін «робочий час». Догану оголошено за «самовільну зміну режиму робочого дня для працівників». Проте юридичного визначення «робочий день» Правила не містять.
До повноважень завідувача центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 не входить «зміна режиму робочого дня». Відповідно до наказу Головного лікаря від 01.12.2020 № 616-Л «Тимчасово змінено цілодобовий режим роботи відділення діалізу на режим роботи з 07:00 до 20:00».
Вказаним наказом зобов'язано завідувача «Центру нефрології та діалізу» ОСОБА_1 підготувати графік роботи працівників та розробити графік діалізних змін. Зазначені графіки, відповідно до наказу, затверджуються заступником головного лікаря з економічних питань Цибко В.А. Контроль за виконанням зазначеного наказу покладено на заступника головного лікаря з медичної частини Ткаченко Н.Ю.
Відповідно до Розділу 3 «Правил внутрішнього розпорядку для працівників комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради, тривалість щоденної роботи, в тому числі час початку і закінчення щоденної роботи, перерви для відпочинку та прийняття їжі, визначається графіками змінності, що затверджуються головним лікарем лікарні...
Відповідно до підпункту 2.1.16 пункту 2.1 Розділу 2 Колективного договору Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради на 2020 - 2021 року роботодавець зобов'язується «Визначати трудовий розпорядок в лікарні Правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими трудовим колективом за поданням Роботодавця і Профкому на основі Галузевих правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників лікарень системи охорони здоров'я України, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 грудня 2000 р. № 204-О.».
Посилання на порушення пунктів Посадової інструкції не може братися до уваги, так як вона належним чином не затверджена та не доведена безпосередньо до працівника.
Ситуація, що склалась в даному випадку є критичною абсолютно з вини Головного лікаря у зв'язку із забезпеченням життєво необхідної медичної допомоги пацієнтам центру. Внаслідок того, що існуючі умови праці не дають можливості забезпечити окремі маршрути і зонування для пацієнтів із захворюванням на Covid, неякісні ЗІЗ, що використовуються, призвело до того, що станом на день складення Акту «перевірки відпрацювання робочого часу» із чотирьох лікарів-нефрологів діалізного відділення 2 лікаря захворіли на Covid і перебували на лікарняному, із середнього медичного персоналу чотири медичних сестри на лікарняному, серед пацієнтів, що лікуються або лікувались методом гемодіалізу підтверджено захворювання на Covid різного ступеня важкості у 26.
Крім того зазначає, що у ст. 139, ст. 147 КЗпП України, ст. 43 Конституції України, Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо.
У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов'язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.
В порушення вимог ст. 149 КЗпП України, відповідачем не зазначено і не встановлено розміру заподіяної шкоди вчиненими діями позивачки, що призвели до застосування до неї дисциплінарного стягнення.
Трудовим законодавством висуваються вимоги до строків накладання дисциплінарного стягнення. Так, згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Разом із тим дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Отже, при перебуванні працівника у відпустці та на лікарняному дисциплінарне стягнення до нього не застосовується.
Вказана норма трудового законодавства грубо порушена керівництвом КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» при винесенні наказів про застосування дисциплінарного стягнення, так як дисциплінарне стягнення застосовано під час перебування позивачки на лікарняному.
Крім того, посилаючись на вимоги п. п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України вважає, що внаслідок таких дій відповідача, їй завдано моральну шкоду яку вона оцінює у 25 000 грн. При цьому зазначає, що звернення до суду забирає багато часу, негативно впливає на стан її здоров'я, самопочуття, що відповідно викликає занепокоєння її родини та близьких. Наслідки даної події призвели до проблематизації її життя, погіршили гармонійні адаптовані умови життєдіяльності, виникла необхідність нераціональних витрат часу, залучення душевних зусиль на розв'язання даної проблеми. Окрім того, вона втратила душевний спокій, відчуває постійні переживання, порушено звичний уклад її життя та життя сім'ї.
Враховуючи зазначені факти, позивач вважає розумним і справедливим визначити розмір відшкодування завданої їй моральної шкоди у 25 000 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до КНП "Миколаївська обласна клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що порушує норми матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про те, що оскільки наказом №493-Л від 28.09.2021 року достроково знято дисциплінарне стягнення у вигляді оголошеної догани завідувачу Центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 , оголошене останній наказом КНП "МОКЛ" "МОР" №647-Л від 30.12.2020 року, а наказом від 28.09.2021 року №495-Л від 28.09.2021 року достроково знято дисциплінарне стягнення у вигляді оголошеної наказом КНП "МОКЛ" МОР №648-Л від 30.12.2020 року догани лікарю нефрологу Центру нефрології та діалізу ОСОБА_3 , то у задоволенні позовних вимог про скасування наказів КНП "МОКЛ" МОР №647-Л від 30.12.2020 року та №648-Л від 30.12.2020 року слід відмовити, оскільки вимоги фактично вирішені до розгляду справи по суті в суді, є неправомірним.
Не згодна позивачка також з висновком суду про те, що оскільки накази №647-Л від 30.12.2020 року та №648-Л від 30.12.2020 року скасовані, то відповідно відсутні підстави і для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Звертає увагу суду на те, що судом помилково зроблено висновок, що накази №647-Л від 30.12.2020 року та №648-Л від 30.12.2020 року скасовані, оскільки вказані накази не скасовані, а наказами знято дисциплінарне стягнення з завідуючої Центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 за наказом №647-Л від 30.12.2020 року та №648-Л від 30.12.2020 року.
Посилаючись на правовий висновок, викладений Верховним Судом у справі №522/8782/16-ц, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, оскільки висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, чим порушено її права.
Крім того, повторюючи обставини, викладені в позовній заяві, апелянт просить ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Від КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з апеляційною скаргою позивачки, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Стосовно тверджень позивачки щодо помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність предмету спору відповідач зазначає, що такий висновок правомірно був зроблений судом на підставі наказів №493-Л та №495-Л від 28.09.2021 про дострокове зняття дисциплінарного стягнення у вигляді оголошеної догани завідувачу Центром нефрології та діалізу/лікарю нефрологу Центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 .
Відповідно до норм ч.2 ст.151 КЗпП України дострокове зняття догани означає відсутність будь-яких юридичних претензій до працівника з боку роботодавця (рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.09.2018 у справі № 676/600/18).
За таких обставин, у зв'язку із достроковим зняттям відповідачем наказами №493-Л та №495-Л від 28.09.2021 доган, накладених на позивачку спірними наказами №647-Л та №648-Л від 30.12.2020, будь-які юридичні претензії до позивачки на момент розгляду судом першої інстанції справи та прийняття спірного рішення - були відсутні.
Також, відповідач наголошує на невірному посиланні апелянта на постанову Верховного Суду у справі №522/8782/16-ц від 23.12.2020, оскільки нею не було враховано правову позицію Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).
Отже, фактично, достроковим зняттям доган, оголошених спірними наказами №647-Л та №648-Л від 30.12.2020, припинилась дія даних наказів, як актів індивідуальної дії, тому предмет спору у даній справі в частині їх скасування - відсутній.
Вказані обставини були вірно встановлені Заводським районним судом м. Миколаєва у оскаржуваному рішенні.
Крім того, посилається на те, що матеріалами справи спростовуються ствердження позивачки про те, що у спірних наказах не конкретизовано коли саме мали місце випадки залишення робочого місця та відсутності на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні, не зазначено часу відсутності на робочому місці, що має суттєве значення, також у спірних наказах відсутнє нормативне посилання, не зазначено назви, статті, її частини, абзац, пункту, підпункту нормативно-правового акту чи акту локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності, оскільки, із текстів даних наказів вбачається, що усі відповідні відомості зазначені належним чином: дата встановлення відсутності працівника на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні - 16.12.2020; час встановленої відсутності - з 16:45 до кінця робочого дня (20:00); у наказах наявне нормативне посилання на пункти Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП «МОКЛ» МОР, посадової інструкції завідуючої Центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 та норми КЗпП України, на підставі яких працівника було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Також відповідач зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичної присутності позивачки на робочому місці в період часу з 16:45 до 20:00, що позивачкою фактично визнано відсутність на робочому місці із зазначенням причин - звернення до сімейної амбулаторії для внесення виправлень до листка тимчасової непрацездатності, однак доказів такого звернення позивачка не надала.
Наданий позивачкою відповідачу для перевірки листок тимчасової непрацездатності від 19.10.2020 №284628, до якого за ствердженням позивачки вносились зміни, не містить жодних змін та виправлень (дані обставини встановлені при перевірці та зазначені у спірних наказах), тому не може бути доказом поважності причини відсутності гр. ОСОБА_1 на робочому місці 16.12.2020.
Щодо тверджень позивача про не встановлення точного часу відсутності на робочому місці зазначає, що в даному випадку точний час із зазначенням похвилинної відсутності на робочому місці не має суттєвого значення, оскільки позивачка не притягувалась до дисциплінарної відповідальності за прогул (відсутність на робочому місці без поважних причин протягом трьох та більше годин), де час фактичної відсутності має суттєве значення, а до дисциплінарної відповідальності вона притягнута за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні.
Факт відсутності на робочому місці 16 грудня 2020 року належним чином встановлений перевіркою та не заперечується позивачкою. Про поважність причин відсутності керівництву лікарні позивачкою не повідомлено, як не було повідомлено і про власне необхідність покинути робоче місце для вирішення особистих питань.
За таких обставин твердження позивачки щодо незаконності та необґрунтованості спірних наказів №№647-Л та №648-Л від 30.12.2020 спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Стосовно тверджень позивача щодо допущення порушення норм ст. 148 КЗпП України, а саме, застосування дисциплінарного стягнення під час перебування позивача на лікарняному відповідач зазначає, що спірні накази №647-Л та №648-Л були видані 30 грудня 2020 року і того ж дня на нараді гр. ОСОБА_1 була ознайомлена з ними під підпис.
У січні 2021 року відповідач дізнався про факт відкриття того ж дня - 30.12.2020 листка непрацездатності гр. ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 1.6., 1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 №455 зі змінами та доповненнями, видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність здійснюється лікуючим лікарем (фельдшером) при пред'явленні паспорта чи іншого документа, який засвідчує особу непрацездатного і не може бути платною послугою в закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності. Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.
З огляду на вказане, відповідач зробив висновок, що 30.12.2020 гр. ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, оскільки мала особисто звернутись до лікаря для огляду та подальшого відкриття листка тимчасової непрацездатності. Будь-яких повідомлень щодо відсутності на робочому місці, в т.ч. зазначення підстав такої відсутності, зокрема необхідності звернення до лікаря, поганого самопочуття тощо гр. ОСОБА_1 керівництву лікарні не надала.
У зв'язку з вказаними обставинами до неї було застосовано захід дисциплінарного впливу у вигляді оголошення догани відповідно до наказу №149-Л від 22.02.2021, який також був оскаржений позивачкою в судовому порядку (справа №487/1491/21).
В ході розгляду Заводським районним судом м. Миколаєва справи №487/1491/21 було встановлено недоведеність факту відсутності гр. ОСОБА_1 на робочому місці, оскільки табель обліку роботи за грудень 2020 року не містить відомостей про відсутність гр. ОСОБА_1 на робочому місці та будь-які доповідні записки, акти про відсутність її на робочому місці не складались. Судом в ході розгляду справи №487/1491/21 було встановлено, що гр. ОСОБА_1 знаходилась на роботі до 19:30 год. і її бачили впродовж робочого дня.
Відповідно до норм п.2.6 вказаної Інструкції, особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.
За таких обставин, гр. ОСОБА_1 впродовж робочого дня 30.12.2020 в т.ч. під час оголошення їй наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, перебувала на роботі, та звернулась за медичною допомогою і визнана непрацездатною по завершенню робочого дня, однак, не надала згоди на видачу листка непрацездатності з наступного календарного дня, тому він був оформлений у день звернення її за медичною допомогою.
Тобто на момент оголошення гр. ОСОБА_1 доган, вона перебувала на робочому місці, виконувала свої посадові обов'язати та ще не зверталась за медичною допомогою і не мала відкритого листка тимчасової непрацездатності. Більше того, гр. ОСОБА_1 не повідомила керівництво лікарні про відкриття листка тимчасової непрацездатності і на наступний робочий день та прибула на роботу. Відповідач фактично дізнався про період тимчасової непрацездатності гр. ОСОБА_1 вже 08 січня 2021 року у день подання останньою листка тимчасової непрацездатності.
За таких обставин, твердження позивачки про оголошення їй доган саме під час перебування її на лікарняному також не відповідає дійсності.
Стосовно заперечень позивачки щодо відмови у стягненні з відповідача моральної шкоди в сумі 25 000 грн., відповідач вважає, що позивачка взагалі не надала суду будь-якого обґрунтування щодо понесених реальних стражданнях, погіршення стану здоров'я, виникнення необхідності нераціональних трат часу та порушення звичного укладу життя. Крім того, факт зняття з гр. ОСОБА_1 доган, свідчить про відсутність у відповідача будь-яких юридичних претензій до скаржника, і, тому, вимоги позивача про нарахування та стягнення з відповідача моральної шкоди є безпідставними.
В судовому засіданні позивачка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.
Представник відповідача не визнала доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Так, судом було встановлено, що наказом КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» від 30 грудня 2020 року № 647-Л ОСОБА_1 , завідувачу центром нефрології та діалізу, оголошено догану за самовільну зміну режиму робочого дня для працівників центру нефрології та діалізу без наказу головного лікаря.
Наказом КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» від 30 грудня 2020 року № 648-Л ОСОБА_1 , лікарю нефрологу центру нефрології та діалізу, оголошено догану за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні.
Наказом № 493-Л від 28.09.2021 року достроково знято дисциплінарне стягнення у вигляді оголошеної догани завідувачу Центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 , винесену наказом КНП "МОКЛ" "МОР" №647-Л від 30.12.2020 року.
Наказом від 28.09.2021 року №495-Л від 28.09.2021 року достроково знято дисциплінарне стягнення у вигляді оголошеної догани лікарю нефрологу Центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 , винесену наказом КНП "МОКЛ" МОР №648-Л від 30.12.2020 року.
Проаналізувавши дані обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про скасування наказів КНП "МОКЛ" МОР №647-Л від 30.12.2020 року та №648-Л від 30.12.2020 року слід відмовити, оскільки вони фактично вирішені до розгляду справи по суті в суді.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що оскільки накази КНП "МОКЛ" МОР №647-Л від 30.12.2020 року та №648-Л від 30.12.2020 року скасовані, то відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки дострокове зняття доган не свідчить про те, що такі догани були оголошені правомірно. Не свідчить це також про відсутність предмету спору на час прийняття рішення судом.
При цьому колегія суддів виходить з того, що вважаючи свої трудові права порушеними, позивачка звернулася до суду за їх захистом, а суд, в свою чергу, зобов'язаний захистити таке право в разі його порушення.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 конкретизував, що мається на увазі під відсутністю предмета спору, зазначивши, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Так, згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 КЗпП України якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
Згідно матеріалів справи, наказом № 493-Л від 28.09.2021 року достроково знято дисциплінарне стягнення у вигляді оголошеної наказом КНП "МОКЛ" "МОР" №647-Л від 30.12.2020 року догани завідувачу Центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 .
Наказом від 28.09.2021 року №495-Л від 28.09.2021 року достроково знято дисциплінарне стягнення у вигляді оголошеної наказом КНП "МОКЛ" МОР №648-Л від 30.12.2020 року догани лікарю нефрологу Центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 .
Зазначеними наказами накази про оголошення доган, які є предметом дослідження у даній справі, не скасовувалися та не визнавалися відповідачем незаконними. Навпаки відповідач продовжує наполягати, що вони були винесені правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства, а позивачка наполягає на безпідставності оголошеної їй догани та на захисті її прав саме в судовому порядку шляхом скасування спірних наказів.
Таким чином, дострокове зняття доган не свідчить про відсутність спору між сторонами, оскільки між сторонами у зв'язку з цим залишилися неврегульовані спірні питання.
За такого, суд дійшов помилкового висновку, що зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування спірних наказів без надання правового аналізу правомірності їх видання відповідачем.
Безпідставним у зв'язку з викладеним є також висновок суду про те, що скасування наказів КНП "МОКЛ" МОР №647-Л від 30.12.2020 року та №648-Л від 30.12.2020 року є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
За такого, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті заявленого спору.
Переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана.
Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Отже, складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об'єктивну та суб'єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку.
Саме про таке застосування зазначених норм права йде мова у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17.
Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 наказом № 3147 від 01.01.2009р. переведено на посаду завідувача центром нефрології та діалізу.
За наказом № 2823-к від 29.12.2012р. ОСОБА_1 завідувачу центром нефрології та діалізу, дозволено сумісництво до 0,5шт.од. лікаря-нефролога діалізу цього ж центру, з оплатою за фактично відпрацьований час згідно табелю з 01.01.2013 по 31.12.2013р. В подальшому, кожного року наказом лікарні термін дії трудового договору за (внутрішнім) сумісництвом на умовах неповного робочого часу, у вільний від основної роботи час, у межах затвердженого штатного розпису, до прийняття основного працівника, продовжувався.
Наказом № 3-к/тр від 04.01.2021р. лікар-нефролог центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 звільнена 31.12.2020р. за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Тобто, станом на 16 грудня 2020р. позивачка виконувала обов'язки завідувача центром нефрології та діалізу та лікаря-нефролога діалізу цього ж центру за сумісництвом на умовах неповного робочого часу, у вільний від основної роботи час.
Наказом КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» від 30 грудня 2020 року № 647-Л ОСОБА_1 , як завідувачу центром нефрології та діалізу, оголошено догану за самовільну зміну режиму робочого дня для працівників центру нефрології та діалізу без наказу головного лікаря.
Наказом КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» від 30 грудня 2020 року № 648-Л ОСОБА_1 , як лікарю нефрологу центру нефрології та діалізу, оголошено догану за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні.
З даними наказами позивачка не погоджується, вважаючи їх такими, що винесені з порушенням чинного законодавства.
Як убачається зі змісту наказу КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» від 30 грудня 2020 року № 647-Л, ОСОБА_1 , як завідувачу центром нефрології та діалізу, було оголошено догану за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме за: самовільну зміну режиму робочого дня для працівників центру нефрології та діалізу без наказу головного лікаря.
З даним наказом позивачка була ознайомлена 30 грудня 2020р. Членом профспілки вона не є.
Перевіряючи правомірність притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за даним наказом, колегія суддів виходить з наступного.
Права та обов'язки позивачки за посадою завідувача центру нефрології і діалізу КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради визначено посадовою інструкцією від 13.11.2020 року.
Завідувач ЦНД у своїй діяльності керується чинним законодавством України, наказами та інструкціями Міністерства охорони здоров'я, цією посадовою інструкцією та іншими нормативними документами, затвердженими у встановленому порядку (п. 1.3 інструкції).
Відповідно до п. 4.1 вказаної інструкції завідувач ЦНД несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових завдань та обов'язків, а також за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку, - в межах, визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України.
Згідно з п. 7.2 посадової інструкції, завідувач центру нефрології і діалізу безпосередньо підпорядковується головному лікарю КНП «МОКЛ» МОР та заступнику головного лікаря з медичної частини.
Також, в КНП «МОКЛ» МОР діють Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради, які регламентують внутрішній режим роботи персоналу та надання медичних і пов'язаних з ними сервісних та інших послуг у лікарні.
Так, відповідно до розділу 3 «Робочий час і його використання в обласній клінічній лікарні», початок роботи 08:00 год. для всіх працюючих. Роботу проводити в дві зміни, початок і закінчення роботи в другу зміну згідно графіка роботи. Час обідньої перерви з 12:00 до 12:30. Час обідньої перерви не входить в облік робочого часу.
Згідно з п.3.2.4 вказаного розділу Правил, забороняється у робочий час залишати робоче місце до приходу працівника, який приймає зміну. У разі невиходу працівника, що замінює, повідомляти про це завідувача або старшу медичну сестру, які зобов'язані негайно вжити заходів щодо заміни його іншим працівником.
Працівники лікарні зобов'язані бути на робочому місці від часу початку роботи до часу закінчення роботи, за винятком встановлених перерв на відпочинок та харчування, інших перерв (п.п. 4.1.4 розділ 4 Правил).
Наказом № 1575-к/тр від 28.12.2019р. ОСОБА_1 внесено зміни до графіку роботи з 01.01.2020 по 31.12.2020р. та встановлено початок роботи о 7:00 год.
Крім того, наказом лікарні № 616-Л від 01.12.2020р. було тимчасово змінено цілодобовий режим роботи відділення діалізу на режим робот з 07:00 до 20:00 із ургентацією в нічний час на період хвороби працівників.
16 грудня 2020р. була здійснена перевірка відпрацювання робочого часу працівниками центру нефрології та діалізу, який як стверджує відповідач в наказі, за графіком роботи, наданим центром на грудень 2020року, повинен був закінчитися по різному, але не раніше ніж з 18:03 по 20:06 годину.
Зазначеною перевіркою було встановлено, що 16 грудня 2020р. о 16:45год. на робочому місці були відсутні наступні працівники: лікарі - ОСОБА_1 (завідуюча), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також медичні сестри ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , молодші медичні сестри - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , інженер ОСОБА_10 , про що було складено акт перевірки відпрацювання робочого часу працівників центру нефрології та діалізу від 16.12.2020р.
Протокольним дорученням № 9 від 17.12.2020р. ОСОБА_1 доручено надати пояснення про причини відсутності робочого персоналу та свою відсутність 16.12.2020р.
18.12.2020р. ОСОБА_1 надала свої пояснення у вигляді рапорту, в якому вказала, що вона відлучилась на 1,5 години до сімейної амбулаторії, яка працює до 16:00 з метою виправлення помилки, яка була допущена при виписці лікарняного листа, так як графік її роботи вже як місяць поспіль не дозволяв їй цього зробити раніше, а лікарняний не приймає бухгалтерія з помилками. Потім повернулася на роботу, де працювала до відключення останнього пацієнта, до 20-ї години.
Також позивачка пояснила, що лікар відділення гемодіалізу ОСОБА_4 знаходилась на робочому місці до відключення і відправки останнього пацієнта каретою «швидкої допомоги» близько 21 год., а на момент перевірки вийшла з відділення в аптеку. Лікар відділення нефрології ОСОБА_5 на момент перевірки з відома позивачки за сімейними обставинами та станом здоров'я вже була відсутня на роботі. Медбрат діалізного залу ОСОБА_6 - для оптимального надання послуги, в тому числі ковідним хворим, на час екстремальної роботи відділення починає свою роботу у діалізному відділенні (підготовка обладнання, для проведення діалізу першої зміни) о 6 годині ранку, тому на момент перевірки закінчив свою роботу, яка була організована ОСОБА_1 . Медична сестра діалізного залу ОСОБА_11 - на момент перевірки закінчила свою роботу, так як виконувала обов'язки ст. медичної сестри центру на час її хвороби, яка вже третю неділю хворіє на COVID (ковідна пневмонія). Сестра-господарка ОСОБА_8 - на момент перевірки знаходилась на робочому місці, яке розташоване за межами приміщень відділень діалізу і нефрології. Медична сестра відділення нефрології ОСОБА_9 знаходилась під крапельницею у палаті відділення, так як продовжувала лікування після перенесеного COVID. (Лише з понеділка, з 14 грудня вийшла на роботу після хвороби). Інженер ЦНД ОСОБА_10 - покинув місце роботи о 16:30 з відома позивачки, так як у цей день було сплановано декальцимінація та дезінфекція зворотнього осмосу, проведення холодної дезінфекції апаратів, заміна деззасобу CITRISTERIL на апаратах для гемодіалізу і ця загальна дезінфекція проводилась з 21 год 16.12.20 р. до 00:30 год. 17. 12.20 р.
Проаналізувавши дані обставини, а також положення п. 1.7. розділу 1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП «МОКЛ»; п. 3.7 розділу; п.п.4.1.4 розділу 4 зазначених Правил, а також положення посадової інструкції завідуючої центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 від 13.11.2020р., а саме п. 2.12. розділу 2, пункт 4.1. розділу 4, п. 7.2. розділу 7, відповідач в оскаржуваному наказі дійшов висновку, що позивачка письмово не повідомила безпосередньо керівництво лікарні про свою відсутність та відсутність працівників центру, які повинні були працювати за графіком роботи 16.12.2020р., без наказу головного лікаря змінила режим роботи певних працівників та не внесла зміни до графіку їх роботи за грудень 2020р., чим порушила п. 3.7. Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП «МОКЛ'МОР, а тому наказом № 647-Л від 30 грудня 2020 року ОСОБА_1 , як завідувачу центром нефрології та діалізу, оголосив догану за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме за: самовільну зміну режиму робочого дня для працівників центру нефрології та діалізу без наказу головного лікаря.
Перевіряючи правомірність притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за даним наказом, колегія суддів виходить з наступного.
Матеріалами справи дійсно встановлено, що наказом лікарні № 616-Л від 01.12.2020р. було тимчасово змінено цілодобовий режим роботи відділення діалізу на режим робот з 07:00 до 20:00 із ургентацією в нічний час на період хвороби працівників.
Підтверджено матеріалами справи також відсутність частини працівників, а саме лікарів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також медичних сестер ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , молодших медичних сестер - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та інженера ОСОБА_10 в місці здійснення перевірки о 16:45год. 16 грудня 2020р.
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відсутності їх на роботі з 16:45год. до кінця робочого дня, як це зазначено в наказі № 647-Л від 30 грудня 2020 року.
Навпаки даний факт спростовується журналом обліку сеансів гемодіалізу та табелем обліку робочого часу за грудень 2020р., в якому зазначено, що всі працівники відпрацювали повний робочий день, а представник відповідача не заперечувала , що їм було оплачено повний робочий день за 16 грудня 2020р.
Крім того, як убачається з додаткового графіку використання робочого часу центру нефрології та діалізу за грудень 2020 року для медичної сестри ОСОБА_7 , як виконувала обов'язки ст. медичної сестри центру на час її хвороби, був встановлений графік роботи з 8:00год. до 16:12 год. Тобто на час перевірки вона вже закінчила свою роботу.
Сестра-господарка ОСОБА_8 , як стверджує позивачка, на момент перевірки знаходилась на робочому місці, яке розташоване за межами приміщень відділень діалізу і нефрології. Дані обставини відповідачем не спростовані та не оспорюються.
Не спростовані матеріалами справи також доводи позивачки, що лікар ОСОБА_4 на момент перевірки вийшла на незначний проміжок часу до аптеки, а після повернення знаходилась на робочому місці до відключення і відправки останнього пацієнта каретою «швидкої допомоги» близько 21 год., що підтверджується табелем обліку робочого часу.
Медична сестра відділення нефрології ОСОБА_9 на час перевірки знаходилась під крапельницею у палаті відділення, так як продовжувала лікування після перенесеного COVID. На цей час її обов'язки виконувала молодша медсестра ОСОБА_12 .
Слід також зазначити, що на час перевірки позивачка уже не виконувала обов'язків завідувача центру нефрології та діалізу, так як згідно графіку використання робочого часу центру нефрології та діалізу за грудень 2020р. вона їх виконувала до 15:12год., а перевірка була о 16:45 год., а тому не може нести відповідальність за дії лікаря ОСОБА_4 та медичної сестри ОСОБА_9 , а доказів того, що позивачка як завідувач центру змінила графік використання робочого часу для лікаря ОСОБА_4 та медичної сестри ОСОБА_9 у цей день матеріали справи не містять.
Відсутність медбрата ОСОБА_6 була пов'язана з тим, що для оптимального надання послуги, в тому числі ковідним хворим, на час екстремальної роботи відділення він з відома позивачки починав свою роботу у діалізному відділенні (підготовка обладнання, для проведення діалізу першої зміни) о 6 годині ранку, тому на момент перевірки як пояснила позивачка, він перепрацював, втомився і тому закінчив свою роботу. Замість нього працювала медична сестра ОСОБА_13 . Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Інженер ЦНД ОСОБА_10 покинув місце роботи о 16:30 також з відома позивачки, так як у цей день було сплановано декальцимінація та дезінфекція зворотнього осмосу, проведення холодної дезінфекції апаратів, заміна деззасобу CITRISTERIL на апаратах для гемодіалізу і ця загальна дезінфекція проводилась з 21 год 16.12.20 р. до 00:30 год. 17. 12.20 р. Дані обставини відповідачем також не оспорюються.
Лікар ОСОБА_5 на момент перевірки була відсутня на роботі з відома позивачки за сімейними обставинами та станом здоров'я через свій вік (73 роки). В цей час у відділенні залишалися за розпорядженням позивачки лікарі ОСОБА_4 та ОСОБА_14 .
Як зазначила позивачка в позові, на час перевірки в центрі склалася вкрай критична ситуація у зв'язку із необхідністю забезпечення життєво необхідної медичної допомоги пацієнтам центру, так як існуючі умови праці не давали можливості забезпечити окремі маршрути і зонування для пацієнтів із захворюванням на Covid, все це призвело до того, що станом на день складення Акту «перевірки відпрацювання робочого часу» із чотирьох лікарів-нефрологів діалізного відділення 2 лікаря захворіли на Covid і перебували на лікарняному, із середнього медичного персоналу чотири медичних сестри на лікарняному, серед пацієнтів, що лікуються або лікувались методом гемодіалізу було підтверджено захворювання на Covid різного ступеня важкості у 26. Медичні працівники вимушені були затримуватися на роботі та виходити на роботу навіть у нічний час, що призводило до перевтоми.
Дані ствердження позивачки відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами.
Згідно п. 2.12 посадової інструкції завідувач центру нефрології і діалізу розробляє та затверджує графік роботи співробітників центру, здійснює належну розстановку, використання медичних кадрів і організовує їх працю.
Аналіз зазначених обставин у їх сукупності свідчить про те, що позивачка, використовуючи свої права та обов'язки, закріплені в посадовій інструкції, зокрема в п. 2.12, здійснила розстановку медичних кадрів центу і організувала їх працю 16 грудня 2020 року таким чином, щоб забезпечити належну роботу центру та надання медичної допомоги хворим. При цьому нею не вносилися зміни до раніше затвердженого графіку використання робочого часу на грудень 2020р. працівників центру, крім ОСОБА_7 , які потребували б затвердження головним лікарем.
Не встановлювався окремим працівникам центру також індивідуальний режим робочого часу у відповідності до п. 3.7 Правил внутрішнього розпорядку, а саме шляхом видачі наказу по лікарні за їх згодою та за погодженням з профспілкою обласної клінічної лікарні. Це було пов'язано з тим, що позивачкою кожен раз здійснювалися разові ситуаційні розстановки медичних кадрів, а не організація їх роботи на тривалий час, яка носила б постійний характер.
Згідно ч. 1 та ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Таким чином, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та наданих сторонами доказів, з урахуванням положень трудового законодавства про те, що обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку лежить саме на роботодавцеві, колегія суддів приходить до висновку про не доведеність відповідачем вини позивачки в порушенні нею як завідуючим центру нефрології і діалізу правил внутрішнього трудового розпорядку через (як зазначено в наказі) не повідомлення письмово керівництво лікарні про відсутність працівників центру, які повинні були працювати за графіком роботи 16.12.2020р., а також в зміні без наказу головного лікаря режиму роботи певних працівників та не внесення змін до графіку їх роботи за грудень 2020р.
При цьому колегія суддів враховує також те, що в лікарні наявна практика, коли зміни до графіку використання робочого часу можуть вноситися по закінченню відповідного місяця, як це сталося у випадку з медичною сестрою ОСОБА_7 , а перевірка була здійснена в середині місяця.
За такого, колегія суддів вважає, що перед видачею наказу № 647-Л від 30.12.2020р. відповідачем достеменно не були з'ясовані всі обставини відсутності зазначених в наказі працівників центру на робочому місці під час перевірки, тобто, обставини, за яких вчинено проступок. Крім того, сам факт здійснення позивачкою розстановки медичних кадрів центу і організація їх праці 16 грудня 2020р. без повідомлення про це керівництва лікарні, з урахуванням конкретних обставин, зазначених в тексті постанови, не може бути єдиною підставою для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, оскільки не доводить наявність всіх обов'язкових складових дисциплінарного проступку, зокрема, вини працівника, яка наданими відповідачем доказами не доведена.
Не було враховано відповідачем також ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду та попередню роботу працівника, а саме те, що раніше позивачка до дисциплінарної відповідальності не притягалася, що здійснені позивачкою дії щодо розстановки медичних кадрів центру не призвели до заподіяння шкоди працівникам центру та хворим, яким була надана кваліфікована медична допомога, так як обов'язки відсутніх працівників були за розпорядженням позивачки покладено на інших працівників.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає необхідним скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства "Миколаївська обласна клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради від 30 грудня 2021 року № 647-Л "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідуючої центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 " як незаконний.
Перевіряючи правомірність притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за наказом № 648-Л від 30 грудня 2021 року, колегія суддів виходить з наступного.
Зазначеним наказом позивачці, як лікарю-нефрологу оголошено догану за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової інструкції, а саме за: самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні.
Права та обов'язки позивачки за посадою лікаря-нефролога центру нефрології і діалізу КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради визначено посадовою інструкцією від 13.11.2020 року.
Згідно п. 7.2 розділу 7 зазначеної посадової інструкції, лікар-нефролог підпорядковується головному лікарю, а безпосередньо - завідувачу центром нефрології та діалізу та заступнику головного лікаря з медичної частини.
У разі тимчасової неможливості виконання лікарем-нефрологом обов'язків виконання його посадових обов'язків покладається на іншого лікаря-нефролога центру за розпорядженням завідувача центром нефрології і діалізу (п.7.4 інструкції).
Відповідно до п.4.2 розділу 4 посадової інструкції, лікар-нефролог несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових завдань та обов'язків, а також за невиконання або неповне виконання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку, в межах, визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України.
Згідно з п.3.2.4 вказаного розділу Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП «МОКЛ» МОР, забороняється у робочий час залишати робоче місце до приходу працівника, який приймає зміну. У разі невиходу працівника, що замінює, повідомляти про це завідувача або старшу медичну сестру, які зобов'язані негайно вжити заходів щодо заміни його іншим працівником.
Працівники лікарні зобов'язані бути на робочому місці від часу початку роботи до часу закінчення роботи, за винятком встановлених перерв на відпочинок та харчування, інших перерв (п.п. 4.1.4 розділ 4 Правил).
Як уже зазначалося позивачка станом на 16 грудня 2020р. виконувала обов'язки завідувача центром нефрології з 7:00год. до 15:12 год. - а потім після перерви до 19:05год. - лікаря-нефролога діалізу цього ж центру.
16 грудня 2020р. була здійснена перевірка відпрацювання робочого часу працівниками центру нефрології та діалізу, якою було встановлено, відсутність позивачки о 16:45год. на робочому місці.
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відсутності її на роботі з 16:45год. до кінця робочого дня, як це зазначено в наказі№ 648-Л від 30 грудня 2020 року.
Навпаки даний факт спростовується журналом обліку сеансів гемодіалізу та табелем обліку робочого часу за грудень 2020р., в якому зазначено, що всі працівники відпрацювали повний робочий день, а представник відповідача не заперечувала , що їй було оплачено повний робочий день за 16 грудня 2020р.
Згідно письмових пояснень позивачки у вигляді рапорту від 18 грудня 2020 року, вона відлучилась на 1,5 години до сімейної амбулаторії, яка працює до 16:00 з метою виправлення помилки, яка була допущена при виписці лікарняного листа, так як графік її роботи вже як місяць поспіль не дозволяв їй цього зробити раніше, а лікарняний не приймає бухгалтерія з помилками. Потім повернулася на роботу, де працювала до відключення останнього пацієнта, до 20-ї години.
Як пояснила в суді позивачка помилка в оформленні лікарняного була в не зазначенні в ньому наступного: « АДРЕСА_1 ». Дані слова були дописані працівником, який видавав лікарняний лист тією ж ручкою, тому лікарняний не містить запису про внесення виправлень в ньому у передбаченому порядку.
Вказані пояснення позивачки відповідачем як роботодавцем належними та допустимими доказами як то пояснення працівників бухгалтерії щодо прийняття до оплати лікарняного листа, тощо не спростовані.
Про свою необхідність відлучитися з робочого місця з особистих причин ОСОБА_1 , дійсно не повідомила безпосередньо керівництво лікарні, проте в цей час у відділенні залишалися лікарі ОСОБА_4 та ОСОБА_14 , які, як стверджує позивачка, за її розпорядженням виконували і її обов'язки, що відповідачем не спростовано.
Аналіз зазначених обставин дає можливість дійти висновку, що позивачка була відсутня на робочому місці під час перевірки 16 грудня 2020р. о 16:45год та не повідомила керівництво про свою відсутність, чим порушила Правила трудового розпорядку, проте дане неналежне виконання трудових обов'язків було скоєне нею з поважних причин, зумовлених необхідністю внесення змін до лікарняного листа та відсутністю можливості зробити це у неробочий час через її режим роботи та режим роботи сімейної амбулаторії.
Враховує колегія суддів також те, що на період її тимчасової відсутності її обов'язки виконували інші лікарі.
За такого, колегія суддів вважає, що перед видачею наказу № 648-Л від 30.12.2020р. відповідачем достеменно не були з'ясовані всі обставини відсутності позивачки на робочому місці під час перевірки, тобто, обставини, за яких вчинено проступок.
Не було враховано відповідачем також ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду та попередню роботу працівника, а саме те, що раніше позивачка до дисциплінарної відповідальності не притягалася, що відсутність позивачки на роботі не призвели до заподіяння шкоди працівникам центру та хворим, яким була надана кваліфікована медична допомога, так як виконання її обов'язків було покладено на інших працівників.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає необхідним скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства "Миколаївська обласна клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради від 30 грудня 2021 року № 648-Л "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-нефролога центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 " як незаконний.
Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із відповідними змінами судам роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, скасуванням наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка
завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування,
а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивачка загальну суму завданої моральної шкоди оцінює в 25 000 грн., при цьому обґрунтовує її стражданнями та позбавленнями, яких зазнала у зв'язку з незаконним притягненням її до дисциплінарної відповідальності, а саме тим, що звернення до суду за захистом своїх прав забирає багато часу, негативно впливає на стан її здоров'я, самопочуття, що відповідно викликає занепокоєння її родини та близьких, що дії відповідача погіршили гармонійні адаптовані умови її життєдіяльності, виникла необхідність нераціональних витрат часу, залучення душевних зусиль на розв'язання даної проблеми, окрім того, вона втратила душевний спокій, відчуває постійні переживання, порушено звичний уклад її життя та життя сім'ї.
Колегія суддів погоджується з доводами позивачки, що незаконним притягненням її до дисциплінарної відповідальності, позивачці заподіяна моральна шкода. Проте, визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів з урахуванням тривалості часу, затраченого позивачкою для поновлення своїх прав, характеру порушення її прав, тяжкості і істотності вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, вважає необхідним визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1500грн., що буде відповідати засадам розумності та справедливості.
В той же час, колегія суддів не погоджується з ствердженням позивачки про незаконність притягнення її до дисциплінарної відповідальності у період перебування її на лікарняному, так як матеріалами справи, а саме рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23.12.2021 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2022 року встановлено, що згідно листа КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» від 02 серпня 2021 року №673, позивачка звернулася за медичною допомогою до сімейного лікаря 30 грудня 2020 року приблизно о 17:00 год. Запис про звернення пацієнтки в електронній системі відсутній через те, що був великий потік хворих, на один час було записано до чотирьох пацієнтів і всі віконця були зайняті, тобто підзаписати пацієнтку було неможливо (є ліміт) через відсутність місця. Під час загострення пандемії COVID-19 такі випадки були дуже частими у роботі лікарів, адже система розрахована на багато меншу кількість пацієнтів. Тому час звернення позивачки підтвердити документально неможливо. Проте, з табелю обліку робочого часу за грудень 2020 року судом установлено, що позивачка як завідуюча ЦНД перебувала 30 грудня 2020 року на роботі до 15:12, а як лікар-нефролог з 15:12 до 19:03 год.
Отже, позивачка впродовж робочого дня 30.12.2020 в тому числі під час оголошення їй наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, перебувала на роботі, виконувала свої посадові обов'язати та ще не зверталась за медичною допомогою, що підтверджується протоколом оперативної наради від 30 грудня 2020р. та помітками в оспорюваних наказах про ознайомлення з ними 30 грудня 2020 року, а за медичною допомогою згідно листа КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» від 02 серпня 2021 року №673 звернулася в кінці робочого дня.
Доводи позивачки про не врахування під час розгляду справи посадових інструкцій, колегія суддів відхиляє, так як зі своїми посадовими обов'язками як лікар нефролог та завідуюча центром нефрології та діалізу, ОСОБА_1 була ознайомлена, шляхом вручення їй всіх посадових інструкцій працівників центру, в тому числі і її, про що зазначено в протоколі №1 наради робочої групи КНП «МОКЛ'МОР від 19.02.2021р. 56 штук посадових інструкцій були належним чином посвідчені підписом головного лікаря, прошиті та скріплені печаткою лікарні. Окрім всього, додатково, посадові інструкції для всіх працівників центру нефрології та діалізу були персонально кожному направлені поштою рекомендованим листом з описом вкладення, на адресу їх проживання.
Інші доводи апеляційної скарги, крім тих, з якими погодилася колегія суддів, виходячи з конкретних обставин по справі, не є підставою для задоволення апеляційної скарги та позову в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про скасування наказів від 30 грудня 2021 року №647-Л та № 648-Л та часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 1500грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства "Миколаївська обласна клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради від 30 грудня 2021 року №647-Л "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідуючої центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 ".
Скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства "Миколаївська обласна клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради від 30 грудня 2021 року №648-Л "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря нефролога центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 ".
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради (54058, м. Миколаїв, вул. Київська, 1, код ЄДРПОУ 01998383) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 1500 грн.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2022 року