Справа № 462/8515/21 Головуючий у 1 інстанції: Мруць І.С.
Провадження № 22-ц/811/886/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
03 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Івасюти М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04 березня 2022 року у справі за позовом АТ «Кредобанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В листопаді 2021 року представник позивача АТ «Універсал Банк» - Гончарова У.І. звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , у якому просила солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором 23587/2019 від 10.04.2019 р. у розмірі 289 437.76 грн., та понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10.04.2019 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Кредобанк» кредитний договір №23587/2019, відповідно до п. 2.1 Кредитного договору банк видав позичальнику кредит в сумі, 309 514 (триста дев'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) гривень 15 копійок на строк до 09 квітня 2026 року. Відповідно до п.4.1 Кредитного договору позичальник прийняв на себе обов'язок повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і строки, передбачені цим Договором і Додатковим договором. Однак, своїх зобов'язань по кредитному договору позичальник щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісій не виконав, внаслідок чого станом на 26.10.2021 року заборгованість за Кредитним договором разом становить 289 437.76 грн., яка складається з: 275 3565.43 грн. -тіло кредиту, 14 082.33 грн. - заборгованість по відсоткам.
АТ «Кредобанк» зазначав, що відповідно до умов Кредитного договору у випадку прострочення погашення кредиту або іншого порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків позичальником, кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту. На адресу ОСОБА_2 направлялась досудова вимога яка була вручена ОСОБА_2 , однак залишилась без реагування, заборгованість не погашена.
Також, АТ «Кредобанк» зазначав, що 10 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір поруки №23587/2019/2,за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. Зазначає, що 25.10.2021 року ОСОБА_1 направлено досудова вимога яка була вручена ОСОБА_1 , однак залишилась без реагування, вимога не виконана, заборгованість не погашена.
Оскільки банком належним чином виконано свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, проте позичальник належним чином не повертає отримані кошти, не виконує свої зобов'язання за договором належним чином просив солідарно стягнути з відповідачів заборгованість.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 04 березня 2022 року позов представника АТ «Кредобанк» - Гончарової Уляни Ігорівни до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» - заборгованість за кредитним договором №23587/2019 від 10.04.2019 р. у розмірі 289 437 (двісті вісімдесят дев'ять тисяч чотириста тридцять сім) грн. 76 коп.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» - 4341.57 грн. судового збору.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
Вказує, що суд першої інстанції прийняв рішення по справі яка не є невідкладною, не отримавши від відповідача ні пояснень у справі, відзиву та зустрічного позову і не переконався, що вона, як учасник процесу у воєнний час має доступ до правосуддя.
Зазначає, що у 2021 році була присяжною у Залізничному суді м.Львова, а тому суд вирішив справу з порушенням правил територіальної підсудності.
Вважає, що підписаний між сторонами договір не дозволяє банку на власний розсуд приймати рішення про припинення дій договору кредитування та здійснювати заходи щодо дострокового стягнення боргу, навіть за наявності боргу.
Вказує, що відповідно до поданої банком вимоги, банк повідомив про наявність заборгованості позичальника станом на 13.07.2021 року та надав лише 30 днів на погашення боргу, що суперечить закону. Вважає, що має право на 60 днів на добровільне повернення кредиту, оскільки між сторонами було укладено договір споживчого кредитування.
Також зазначає, що станом на час звернення до суду, був здійснений виконавчий напис, виконавча служба здійснювала стягнення з боржника суми кредитного договору. Відтак, вважає, що існує стягнення подвійної суми і за виконавчим написом і за рішенням суду.
Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04 березня 2022 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
30 вересня 2022 року від представника АТ «Кредобанк» надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дана справа перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції з квітня 2022 року і у всіх учасників справи було достатньо часу для наведення своїх доводів у поданому до суду позові, запереченні на позов, письмових поясненнях, апеляційній скарзі та відзиві на скаргу тощо.
За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін - на підставі наявних у справі даних та доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що відповідачем ОСОБА_2 допущено порушення умов кредитного договору в частині своєчасного повернення кредитних коштів, ОСОБА_1 є поручителем за цим кредитним договором, тому у позивача виникло право вимоги до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_1 щодо повернення кредитних коштів. А відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено що 10 квітня 2019 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Кредобанк» кредитний договір №23587/2019, відповідно до якого банк надав ОСОБА_2 кредит в сумі, 309 514 (триста дев'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) гривень 15 копійок на строк до 09 квітня 2026 року.(а.с.27-30)
10 квітня 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договір застави, який забезпечує виконання зобов'язань заставодавця та вимог заставодержателя, які виникають з кредитного договору №23587/2019 від 10 квітня 2019 року.
Окрім цього, 10 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір поруки №23587/2019/2, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Згідно копії меморіального ордеру №20513038 від 11 квітня 2019 р., та меморіального ордеру №20512413 від 11 квітня 2019 року на виконання умов даного договору позивач перерахував відповідачу 303 475,00 грн. та 6 039.15грн., що в сукупності становить 309 514.15 грн. (а.с.53-54)
03 грудня 2020 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору №23587/2019 від 10 квітня 2019 року, відповідно до якого сторони погодили змінити порядок погашення позичальником заборгованості за кредитним договором, Додаток №1 до кредитного договору № 23587/2019 від 10 квітня 2019 року (графік платежів) втрачає чинність. (а.с.31-32)
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором №23587/2019 від 10.04.2019 року становить 289 437.76 грн., яка складається з: 275 3565.43 грн. -тіло кредиту, 14 082.33 грн. - заборгованість по відсоткам. (а.с.51-52).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до п.4.1. Кредитного договору №23587/2019 від 10.04.2019 року, позичальник прийняв на себе обов'язок повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і строки, передбачені цим договором та додатковими договорами.
Пунктом 4.7. Кредитного договору передбачено, що Банк вправі у випадках передбачених п.2.10 цього Договору вимагати дострокового повернення Кредиту/Кредитів, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим Договором та Додатковими договорами, про що письмово повідомляє Позичальника.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
Вимога статті 526 ЦК України щодо обов'язку виконувати зобов'язання належним чином поширюється і на акцесорні (забезпечувальні) договори та сторін таких договорів.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно з положеннями ч.4 ст.559 ЦК, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, коли кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Аналіз змісту статей 1054, 1050 і 559 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов'язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов'язання (дострокове виконання основного зобов'язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, при цьому договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то відповідний строк для пред'явлення вимоги як до боржника, так і поручителів обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.
Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яка направляється позичальнику та/або поручителю є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов'язання й встановлює обов'язок кредитора пред'явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України). До поручителя ? протягом шести місяців, якщо закінчення строку поруки не встановлено самим договором (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, недотримання яких може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд.
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Як встановлено матеріалами справи, 13 липня 2021 року позивачем було направлено досудову вимогу ОСОБА_2 , а 23 жовтня 2021 року таку вимогу було направлено ОСОБА_1 . Проте, вимоги досудової вимоги банку відповідачами виконано не було, в результаті чого в листопаді 2021 року позивачем подано позов.
Доводи апеляційної скарги що позивачем в порушення ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» було надано 30 днів на погашення боргу замість 60 днів, колегія суддів вважає необгрунотовими, оскільки споживчий кредит укладений між сторонами забезпечений заставою транспортного засобу а не іпотекою.
Так, відповідно до ст. ч.4 16 ЗУ «Про споживче кредитування» якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що на даний час існує стягнення подвійної суми, оскільки було здійснено виконавчий напис нотаріуса.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 серпня 2021 року було здійснено виконавчий напис нотаріуса шляхом звернення стягнення на рухоме майно, а саме транспортний засіб Renault sander. 2019 року випуску.
Проте, вказаний транспортний засіб оголошено в розшук, а виконавче провадження зупинено.( а.с. 19).
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
(стаття 572 ЦК України).
Згідно ст. 19 ЗУ «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. (ч.1 ст. 20 ЗУ «Про заставу»)
Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо того, що стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання, адже саме кредитор має право обрати, яким чином здійснювати стягнення заборгованості (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 р. у справі №759/4036/18, постанова Верховного Суду від 22.05.2019 р. у справі №640/18356/17, постанова Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі №761/31346/13?ц, постанова Верховного Суду від 31.10.2018 р. у справі №2?1513/10).
Так, наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором у непогашеній частині заборгованості, оскільки застосування кредитором іншого законного способу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягнення заборгованості.
Зазначена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №21/107/15-г (провадження №12-117гс18) від 18 вересня 2018 року, постанові Верховного
Суду від 05 грудня 2018 року, справа №761/31346/13-ц (провадження №61-3691св18).
Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Звернення стягнення на предмет застави є додатковим (акцесорним), а не альтернативним способом захисту порушеного права який може бути використаний разом з основним або окремо, що не являється подвійним стягнення заборгованості.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04 березня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2022 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.