Справа № 462/7481/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/861/22 Доповідач: ОСОБА_2
07 жовтня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 15 вересня 2022 року про продовження строку тримання під вартою,
встановила:
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 15 вересня 2022 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 13 листопада 2022 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду щодо нього скасувати та ухвалити нову, якою змінити запобіжний захід щодо нього з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю з можливістю відвідування навчального закладу та покладенням обов'язку прибувати до органу досудового розслідування та суду.
В обґрунтування апеляційних вимог обвинувачений зазначає, що він уже більше двох років перебуває під вартою. Стверджує, що обвинувачення ґрунтується на доказах, отриманих з численними порушеннями. Це стосується і проведених експертиз, монтування відеозаписів, проведення впізнання з порушенням, долучення відеозаписів, які є неповними. Неповними також є і генетичні експертизи, оскільки до них не долучено даних аналізатора, що підтвердила допитана експерт. Судом встановлено, що обвинуваченому не могли надати матеріали справи для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України.
Звертає увагу, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому тримання під вартою не може обґрунтовуватися лише тяжкістю інкримінованого особі злочину.
Покликається на порушення правил територіальної підсудності, оскільки насильницький акт щодо малолітнього потерпілого було скоєно на території Пустомитівського району Львівської області.
Вважає, що прокурор не довів, а суд в оскаржуваній ухвалі не обґрунтував, неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
На думку апелянта застосування цілодобового домашнього арешту із електронним засобом контролю буде найбільш оптимальним запобіжним заходом та не буде порушувати прав обвинуваченого.
Обвинувачений вказує на наявність у нього міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, навчався та працював, що свідчить про відсутність ризиків втечі та ухиляння від суду.
У судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити з мотивів, викладених у ній.
Прокурор ОСОБА_6 проти задоволення апеляційних вимог заперечила.
Заслухавши доповідь судді, сторону захисту та сторону обвинувачення, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Вирішення питання щодо запобіжного заходу, як зазначено в ч. 2 ст. 331 КПК України, відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Під час розгляду клопотання судом першої інстанції встановлено, що відсутні переконливі докази на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за який передбачена відповідальність від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі, а також обставини вчинення кримінального правопорушення, яке було вчинене із застосуванням фізичного насильства щодо малолітньої дитини.
Також судом першої інстанції враховано дані про особу обвинуваченого, його вік, сімейний стан, крім того враховано необхідність забезпечення своїм рішенням не тільки поваги до особистої свободи обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, на підставі чого місцевий суд дійшов висновку про відсутність достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 . Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В той же час, у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Правових підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт (як про це просить апелянт) колегія суддів не вбачає і вважає, що продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою здійснене з дотриманням вимог закону та з врахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_7 місцевим судом враховано не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні злочину, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, твердження сторони захисту на те, що в обвинуваченого ОСОБА_7 наявні міцні соціальні зв'язки, зокрема те, що він є студентом, має постійне місце навчання та проживання, само по собі не може слугувати підставою для застосування щодо останнього більш м'якого запобіжного заходу, адже наведені обставини не можуть підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та відсутність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Аргументи апелянта про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не визнає вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та, у зв'язку з цим, є зацікавленим у вирішенні даної справи, як і те, що він обіцяє не переховуватись від суду, є неспроможними, оскільки вказані обставини відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховуються при обранні обвинуваченому запобіжного заходу чи продовженні строку його дії. До того ж, такі носять суб'єктивний характер та не можуть слугувати гарантією належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 .
Крім цього, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_7 особливо тяжкого злочину проти статевої недоторканості малолітньої дитини, що супроводжувалось застосуванням фізичного насильства, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачується, а також ті обставини, що ОСОБА_7 втік з місця скоєння кримінального правопорушення, за відсутності даних про його позитивну репутацію, колегія суддів не вбачає підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Щодо доводів апеляційної скарги про недопустимість доказів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, то такі, на переконання колегії суддів, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою не з'ясовуються, а підлягають перевірці в ході розгляду кримінального провадження в суді по суті.
Покликання сторони захисту на порушення територіальної підсудності є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. З огляду на те, що кримінальне правопорушення вчинено в межах Залізничного району м. Львова, розгляд кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_7 здійснюється Залізничним районним судом м. Львова.
При розгляді клопотання суд з'ясував усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу, й виклав їх у своєму рішенні.
При цьому апеляційний суд враховує складність кримінального провадження, поведінку учасників кримінального провадження та спосіб здійснення судом своїх повноважень.
Всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вимог кримінального процесуального закону, розглянув питання доцільності продовження обвинуваченому тримання під вартою та постановив ухвалу у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі повної і об'єктивної оцінки наявних у суду матеріалів.
Судове рішення відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги й підстав для скасування ухвали суду про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 не вбачає.
Керуючись чст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 15 вересня 2022 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3