Справа № 752/1933/22
Провадження № 2/752/5182/22
іменем України
(заочне)
06 вересня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання зобов'язання,-
у січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання зобов'язання, в якому просила стягнути з останнього на її користь 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 08.02.2019 року по 28.01.2022 року у розмірі 89 288,74 грн. та інфляційні втрати від простроченої суми заборгованості за період з 08.02.2019 року по 28.01.2022 року у розмірі 190 060,83 грн.
Свої вимоги мотивувала тим, що за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.02.2019 року, котре набрало законної сили, з ОСОБА_2 на її користь було стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 737 343,16 грн., 3% річних у розмірі 40 615,65 грн., відсотки, нараховані згідно з обліковою ставкою НБУ за користування грошовими коштами у розмірі 262 969,74 грн. та судові витрати у розмірі 8 340,00 грн. ОСОБА_2 вказане рішення суду не виконується, а відтак вона змушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 24.05.2022 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі, без повідомлення сторін на 06.09.2022 року (а.с. 16-17).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами, за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.02.2019 року, яке набрало законної сили 11.03.2019 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 737 343,16 грн., 3% річних у розмірі 40 615,65 грн., відсотки, нараховані згідно з обліковою ставкою НБУ за користування грошовими коштами у розмірі 262 969,74 грн. та судові витрати у розмірі 8 340,00 грн. (а.с. 5-8).
Таким чином, у ОСОБА_2 виникло грошове зобов'язання щодо сплати ОСОБА_1 суми грошових коштів, присуджених за рішенням суду в розмірі 1 000 318,90грн., яка складається з заборгованості за договором позики у розмірі 737 349,16 грн. та відсотків, нарахованих згідно з обліковою ставкою НБУ за користування грошовими коштами, у розмірі 262 969,74 грн.
Як вказала позивач у поданому позові, відповідач не виконує зазначеного судового рішення.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторові від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст. ст. 519, 612, 625 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.ст. 611, 612 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду України від 15.11.2010 року у справі № 3-11гс10, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16.05.2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц)
За таких обставин, обґрунтованими є доводи позову щодо періоду нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Відповідно до матеріалів справи та викладених позивачеем обґрунтувань остаточно заявлених збільшених позовних вимог, моментом порушення грошового зобов'язання є не повернення відповідачем суми боргу. Період з 08.02.2019 року по 28.01.2022 року є періодом невиконання грошового зобов'язання, за який підлягає стягненню інфляційні втрати та 3 % річних за час невиконання зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
За таких обставин, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з вимогам ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 793,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 133, 137, 141, 258, 263-265, 270-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання зобов'язання - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 08.02.2019 року по 28.01.2022 року у розмірі 89 288,74 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч двісті вісімдесят вісім гривень 74 копійки) та інфляційні втрати від простроченої суми заборгованості за період з 08.02.2019 року по 28.01.2022 року у розмірі 190 060,83 грн. (сто дев'яносто тисяч шістдесят гривень 83 копійки).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 793,50 грн. (дві тисячі сімсот дев'яносто три гривні 50 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко