вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" серпня 2022 р. Справа № 911/950/16 (911/3488/20)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні
позов Акціонерного товариства “Укртрансгаз”, м. Київ
до 1) Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз”, Київська область, м. Боярка
2) Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз”, Київська область, м. Боярка
про визнання недійсними правочинів
в межах провадження у справі № 911/950/16 про банкрутство ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз”
за участю секретаря судового засідання Гудзь К.І.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/950/16 за заявою Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 02.06.2016 р.
Постановою господарського суду Київської області від 14.12.2016 р. визнано банкрутом ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” та відкрито його ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Макового Олександра Віталійовича, зобов'язано останнього протягом встановленого Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” строку, за результатами роботи, подати до господарського суду звіт про проведену роботу, ліквідаційний баланс банкрута, який відповідає фактичному фінансовому та майновому стану останнього та пояснювальну записку до нього.
03.12.2020 р. Акціонерне товариство “Укртрансгаз” звернулось із позовною заявою до Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” та Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів, а саме договору купівлі-продажу № 23/216 від 26.07.2013 р. та договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013 р., укладених ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” та АТ “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз”.
Ухвалою суду від 07.12.2020 р. позовну заяву Акціонерного товариства “Укртрансгаз” до Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” від 30.11.2020 р. № 1001ВИХ-20-7413 (вх. № 3533/20 від 03.12.2020 р.) про визнання недійсними правочинів в межах провадження у справі № 911/950/16 про банкрутство ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” залишено без руху; запропоновано позивачу в строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки заяви шляхом надання суду документів, на підтвердження дотримання вимог статі 164 ГПК України.
17.12.2020 р. заявником через канцелярію суду подано докази усунення недоліків позовної заяви.
Зазначену вище позовну заяву, виходячи з її змісту, подано з посиланням на приписи статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства в межах провадження у справі № 911/950/16 про банкрутство ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” та спрямовано на повернення майна боржника.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.12.2020 р. прийнято до розгляду заяву Акціонерного товариства “Укртрансгаз” до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз” та до Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів у межах провадження у справі № 911/950/16 про банкрутство Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз”, розгляд заяви призначено на 27.01.2021 р.
16.01.2021 р. на офіційну електронну адресу суду та 18.01.2021 р. на поштову адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.
18.01.2021 р. на поштову адресу суду від відповідача-1 надійшли відзив та заява про застосування строку позовної давності.
22.01.2021 р. на офіційну електронну адресу суду та 27.01.2021 р. на поштову адресу суду від позивача надійшли відповідь на відзив відповідача-1 та заява про зміну підстав позову.
Ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2021 р. розгляд заяви АТ “Укртрансгаз” до АТ “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз” та до ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів відкладено на 24.02.2021 р.
18.02.2021 р. на поштову адресу суду від відповідача-2 надійшли заперечення на заяву про зміну підстав позову.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.02.2021 р. розгляд заяви Акціонерного товариства “Укртрансгаз” до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз” та до Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів відкладено на 14.04.2021 р.
У зв'язку з перебуванням судді Лопатіна А.В. на лікарняному, судове засідання у справі № 911/950/16 (911/3488/20), відкладене на 14.04.2021 р. не відбулось.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2021 р. розгляд заяви Акціонерного товариства “Укртрансгаз” до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз” та до Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів призначено на 16.06.2021 р.
16.06.2021 р. на офіційному електронну адресу суду від ліквідатора банкрута надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 16.06.2021 р. провадження у справі № 911/950/16 (911/3488/20) за позовом Акціонерного товариства “Укртрансгаз” до 1) Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз”, 2) Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/7905/16; зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі.
16.05.2022 р. до господарського суду Київської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 911/950/16 (911/3488/20), у зв'язку із усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі.
Ухвалою господарського суду Київської області від 23.05.2022 р. поновлено провадження у справі № 911/950/16 (911/3488/20) за позовом Акціонерного товариства “Укртрансгаз” до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз”, Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів; розгляд заяви Акціонерного товариства “Укртрансгаз” до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз” та до Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів призначено на 29.06.2022 р.
01.06.2022 р. представником відповідача-1 подано клопотання про участь в судовому засіданні, що відбудеться 29.06.2022 р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".
Ухвалою господарського суду від 06.06.2022 р. задоволено клопотання відповідача-1 про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.
24.06.2022 р. на поштову адресу суду від представника АТ "Київоблгаз" надійшли письмові пояснення.
Ухвалою господарського суду від 29.06.2022 р. розгляд заяви про визнання недійсними правочинів відкладено на 10.08.2022 р.
04.08.2022 р. до суду надійшли письмові пояснення АТ "Укртрансгаз" у справі.
В судове засідання з'явились уповноважені представники позивача та відповідача-1, уповноважений представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Поряд із вказаним, судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що наявних в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору по суті достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності уповноваженого представника відповідача-2.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представника заявника та представника відповідача-1, суд
встановив:
26.07.2013 р. між ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” (продавець, відповідач-2, боржник у праві про банкрутство № 911/950/16) та ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” (покупець, відповідач-1) було укладено договір купівлі-продажу № 23-216, відповідно до умов якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (далі-товар) за номенклатурою, кількістю та ціною згідно специфікації № 1, № 2 та № 3, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 2.1. договору загальна вартість цього договору зазначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що продавець протягом п'яти робочих днів з дати підписання сторонами цього договору зобов'язаний передати у власність покупця товар та документи, що підлягають передачі разом з товаром (технічний паспорт, сертифікат якості тощо). Порядок передачі товару покупцю визначається за погодженням сторін.
Передача товару продавцем та прийняття товару покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін в день прийняття-передачі товару. Датою поставки товару є дата складання акту приймання-передачі товару (п. 5.2. договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представникам та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 11.1. договору).
Сторонами підписано та скріплено відтисками печаток вищевказаний договір.
Продавцем передано, а покупцем прийнято, на виконання вищевказаного договору товар на загальну суму 655472,56 грн. (ціна продажу), в кількості та за вартістю визначеними специфікаціями №№ 1, 2, 3, які є невід'ємними частинами вищевказаного договору, що підтверджується актами від 26.07.2013 р. приймання-передачі товару за договором купівлі-продажу від 26.07.2013 р. № 23-216 (належним чином завірені копії специфікацій та вказаних актів додано до позову).
Окрім наведеного, 31.10.2013 р. між ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” (продавець, відповідач-2, боржник у праві про банкрутство № 911/950/16) та ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” (покупець, відповідач-1) було укладено договір купівлі-продажу № 26-2013-003, відповідно до умов якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (далі-товар) за номенклатурою, кількістю та ціною згідно специфікації № 1, № 2 та № 3, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 2.1. договору загальна вартість цього договору зазначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що продавець протягом п'яти робочих днів з дати підписання сторонами цього договору зобов'язаний передати у власність покупця товар та документи, що підлягають передачі разом з товаром (технічний паспорт, сертифікат якості тощо). Порядок передачі товару покупцю визначається за погодженням сторін.
Передача товару продавцем та прийняття товару покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін в день прийняття-передачі товару. Датою поставки товару є дата складання акту приймання-передачі товару (п. 5.2. договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представникам та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 11.1. договору).
Сторонами підписано та скріплено відтисками печаток вищевказаний договір.
Продавцем передано, а покупцем прийнято, на виконання вищевказаного договору товар на загальну суму 1151340,77 грн. (ціна продажу), в кількості та за вартістю визначеними специфікаціями №№ 1, 2, 3, які є невід'ємними частинами вищевказаного договору, що підтверджується актами від 31.10.2013 р. приймання-передачі товару за договором купівлі-продажу від 31.10.2013 р. № 26-2013-003 (належним чином завірені копії специфікацій та вказаних актів додано до позову).
АТ “Укртрансгаз” (кредитор у справі № 911/950/16 про банкрутство ДП “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” ПАТ по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз”) звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсними наведені договори.
В позовній заяві заявник посилається на те, що вказані договори укладено боржником із заінтересованою щодо нього особою у "підозрілий період" - протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство сторони договору - продавця, що, в свою чергу, є підставою в розумінні положень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства для визнання таких правочинів недійсними.
Врахувавши наведені обґрунтування позовної заяви, її було прийнято до розгляду, з урахуванням положень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, на які посилався заявник, як таку за результатами розгляду якої господарський суд постановляє саме ухвалу у відповідності до положень частини четвертої вказаної статті Кодексу.
Водночас, в подальшому, заявником під час розгляду його позовної заяви було подано заяву про зміну підстав позову, в якій, крім наведених в позові підстав, він просить суд визнати недійсними договори на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), а також спеціальної норми - статті 228 ЦК України.
Відповідачем-1, в свою чергу, заявлено про застосування строку позовної давності.
Крім того, відповідач-1, в обґрунтування заперечень щодо заявлених вимог, підстав з яких виходив заявник, посилається на те, що в силу вимог ст. 203 ЦК України оспорювані договори купівлі-продажу від 26.07.2013 р. №23-216 та від 31.10.2013 р. №26-2013-003 укладені з дотриманням загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст оспорюваних правочинів не суперечить ЦК України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; сторони оспорюваних правочинів на момент їх укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі; особливої форми для оспорюваних правочинів законом не передбачено; оспорювані правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та були виконані обома сторонами в повному обсязі. Також, відповідач вказує на те, що оспорювані заявником правочини не відносяться до правочинів, які порушують публічний порядок, оскільки останні не посягають суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямовані на порушення публічного порядку, а відтак не є такими, що порушують публічний порядок. При цьому, вина відповідачів, яка б виражалась в намірі порушити публічний порядок щодо незаконного заволодіння майном заявника не доказана жодними доказами, його правова позиція побудована виключно на припущеннях.
Відповідачем-2 визнано заявлені заявником позовні вимоги в повному обсязі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні заяви про визнання договорів недійсними, в даному випадку, слід відмовити з огляду на таке:
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним Господарським процесуальним кодексом України.
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі N 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі N 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі N 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі N 918/204/18).
Згідно змісту позову заявник (кредитор у справі про банкрутство № 911/950/16) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи, зокрема статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Для правильного вирішення спору у цій справі дослідженню та оцінці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування статті 42 КУзПБ до правовідносин сторін.
02.06.2021 р. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду прийняв у справі N 904/7905/16 постанову, в пункті 111 якої сформував висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ, згідно якого норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022 р.
Приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство (див. пункт 115 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).
Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав (див. пункти 164-165 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).
В даному випадку, оспорювані правочини було укладено 26.07.2013 р. та 31.10.2013 р., а провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” порушено ухвалою суду від 02.06.2016 р.
Таким чином, оспорювані правочини вчинено боржником поза межами "підозрілого періоду", визначеного Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", під час дії якого було вчинено оспорювані правочини, а відтак, виходячи із вищенаведених обставин, в даному випадку, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, ані положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, на які в тому числі посилається заявник, ані положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Разом з тим, в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16 також наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/ господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Як вбачається із матеріалів справи, заявник, окрім наведених в положеннях статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства спеціальних підстав визнання правочину, укладеного з боржником недійсним, які не підлягають в даному випадку застосуванню, про що встановлено вище, також посилається на положення статей 3, 13, 203, 215, 228 ЦК України.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (див. висновки сформовані у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі N 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі N 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі N 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі N 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі N 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі N 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі N 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі N 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).
Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Вищенаведена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021 р. у справі № 927/531/18.
Згідно змісту позову, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, в обґрунтування заявлених вимог заявник посилається на те, що на користь відповідача-1, що є заінтересованою особою щодо боржника (відповідач-2) реалізовано активи останнього за заниженою вартістю, отже метою оскаржених правочинів є виведення активів боржника задля уникнення погашення наявної на час укладення оспорюваних правочинів заборгованості, тобто на шкоду кредиторам, в тому числі заявника, а відтак, такі правочини порушують публічний порядок, отже, їх зміст суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
Тож при зверненні з позовом про визнання недійсними договорів заявник має довести обставини, які на його переконання, є підставою для задоволення такого позову.
Поряд із наведеним, позивачем не надано, в порушення положень частини першої статті 77 ГПК України, якими визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, допустимих доказів того, що ціна продажу майна за оспорюваними договорами купівлі-продажу від 26.07.2013 р. № 23-216 - 655472,56 грн. та купівлі-продажу від 31.10.2013 р. № 26-2013-003 - 1151340,77 грн. є заниженою (тобто такою, що не відповідає ринковій). Матеріали справи не містять, ані доказів проведення оцінки предметів продажу за оспорюваними договорами, ані клопотання про проведення відповідної судової експертизи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на наведене, за результатами повного та всебічного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що заявником належними, допустимими, достовірними та вірогідними, в розумінні положень ст. 76-79 ГПК України, доказами не доведено, що активи, які є предметом оспорюваних правочинів, було реалізовано боржником (відповідачем-2) на користь відповідача-1 за заниженою вартістю, що не відповідає ринковій, а відтак, такі правочини вчинено з метою виведення активів боржника та уникнення погашення наявної на час їх укладення заборгованості, тобто на шкоду кредиторам, в тому числі заявника, що, в свою чергу, може свідчити про порушення оспорюваними правочинами публічного порядку і, як наслідок, зміст таких правочинів буде суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Виходячи із наведеного, суд дійшов висновку, про відсутність підстав, на які посилається заявник, для задоволення позову, визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 26.07.2013 р. № 23-216 та від 31.10.2013 р. № 26-2013-003, укладених між відповідачами, у зв'язку із чим, позов задоволенню не підлягає.
Що стосується застосування строку позовної давності про який заявлено відповідачем-1, судом встановлено наступне:
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини третьої та частини четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на те, що судом встановлено відсутність порушення права позивача, яке б підлягало захисту, що виключає можливість застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позову з цих підстав, суд відмовляє, відповідно, в застосуванні строку позовної давності, про який заявлено відповідачем-1.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на заявника.
Керуючись ст. 234, 236 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд
ухвалив:
1. Позовну заяву Акціонерного товариства “Укртрансгаз” до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Київоблгаз”, Дочірнього підприємства “Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства” Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Київоблгаз” про визнання недійсними правочинів залишити без задоволення.
Копію даної ухвали надіслати сторонам у справі.
Ухвала відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Дата підписання повного тексту ухвали 17.10.2022 р.
Суддя А.В. Лопатін