ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.10.2022Справа № 910/6974/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 6 150,24 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 6 150,24 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем покладених на нього обов'язків із своєчасної доставки вантажу за залізничною накладною № 23280480, у зв'язку з чим виникли правові підстави для застосування до Акціонерного товариства "Українська залізниця" передбачених статтею 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 року (далі - УМВС) штрафних санкцій у виді штрафу в розмірі 6 150,24 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2022 року відкрито провадження у справі № 910/6974/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
05.09.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача від 30.08.2022 року на позов, у якому останній зазначив про неправильне застосування позивачем формули для розрахунку штрафних санкцій. При цьому, відповідач погодився з розміром неустойки в сумі 6 150,24 грн., нарахованим позивачем.
Разом із тим, у вказаному відзиві Акціонерним товариством "Українська залізниця" викладено клопотання про зменшення розміру неустойки до 0 грн.
08.09.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 05.09.2022 № 1209 на відзив на позовну заяву, в якій останній, з урахуванням заяви від 13.09.2022 року, вказав на правильність наведеного ним у позові розрахунку неустойки, а також просив суд відмовити у клопотанні відповідача про зменшення розміру неустойки.
20.09.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшли додаткові письмові пояснення відповідача, в яких Акціонерне товариство "Українська залізниця" зазначило про наявність підстав для зменшення судом розміру неустойки, у зв'язку з неодноразовим пошкодженням майна відповідача та зниженням обсягів перевезень внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Водночас, Акціонерне товариство "Українська залізниця", зауважило, що незважаючи на те, що факт порушення ним зобов'язань перед позивачем мав місце до початку військової агресії російської федерації проти України, це не нівелює право суду зменшити розмір неустойки.
Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, від сторін не надійшло.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
У листопаді 2021 року відповідач на підставі накладної від 25.11.2021 № 23280480 взяв на себе зобов'язання відправити зі станції Барбаров Білоруської залізниці до станції Кременець Львівської залізниці (Україна) вантаж (бензин моторний з вмістом свинцю).
Накладна складається з двох частин: паперова накладна засвідчує факт перевезення вантажу на території Білорусі, а електронна - на території України.
Відповідно до графи 51 накладної № 23280480 провізна плата становить 34 168,00 грн.
Загальна відстань по території Білорусі - 272 км. Час перебування вантажу на території Білорусі - 2 доби.
Згідно з графою 38 накладної загальна відстань по території України складає 234 км.
Водночас, відповідно до графи 32 "Продовження строку доставки" залізничної накладної № 23280480 вантаж був затриманий на 1 добу для митного оформлення на станції Сарни Львівської залізниці, у зв'язку з чим, строк доставки вантажу збільшено на 1 добу відповідно до параграфу 3 статті 24 УМВС.
Вантаж прибув на станцію призначення Кременець Львівської залізниці та переданий вантажоодержувачу на під'їзні колії 01.12.2021 року, що підтверджується відміткою у графі 27 накладної.
Загальна відстань по всьому шляху прямування вантажу складає 506 км (відстань по території Білорусі 272 км + відстань по території України 234 км).
З огляду на викладене, загальний строк доставки вантажу не повинен перевищувати 5 діб, у той час як фактичний строк доставки вантажу становить 6 діб.
У зв'язку з тим, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" перевищило термін доставки вантажу за договором перевезення, позивач 26.01.2021 року звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити 6 150,24 грн. неустойки.
З долученого до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0505058658612 вбачається, що означена претензія була отримана відповідачем 28.01.2022 року, проте протягом 180-денного строку у добровільному порядку задоволена не була.
Беручи до уваги те, що відповідачем було порушено терміни доставки вантажів за залізничною накладною № 23280480, визначені статтею 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача неустойку в розмірі 6 150,24 грн. на підставі статті 45 УМВС.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами (частина 5 статті 307 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
За умовами пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (далі - Статут), Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі статтею 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення.
За приписами статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України.
Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються УМВС, яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно з якою здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою.
Угода про міжнародні вантажні сполучення встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничо-поромному сполученні (параграф 1 статті 3 УМВС).
Згідно зі статтею 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до пунктів 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Параграфом 1 статті 14 УМВС передбачено, що відповідно до договору перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.
З наведених норм права вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничної накладної № 23280480 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні, оскільки перевезення вантажу здійснювалось територіями Республіки Білорусь та України.
В силу параграфів 2, 3 статті 24 УМВС термін доставки вантажу визначається виходячи з наступних норм:
для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км;
для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.
Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
За умовами параграфів 5, 7 статті 24 УМВС перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною.
Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
Відповідно до статті 2 Угоди та додатку 1 до УМВС "Правила перевезення вантажів" розділу 1 пункту 2.1 відправка - це вантаж за однією накладною (відправлення) приймається до перевезення від одного відправника на одній станції відправлення на адресу одного одержувача на одну станцію призначення.
Згідно зі статтею 23 Статуту дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
З матеріалів справи вбачається, що вантаж, який перевозився за накладною № 23280480, прибув на станцію призначення 01.12.2022 року, про що свідчить відповідний календарний штемпель станції Кременець Львівської залізниці у пункті 27 означеної залізничної накладної.
Тобто, вантаж за вищевказаною залізничною накладною був відправлений зі станції Барбаров Білоруської залізниці 25.11.2021 року та прибув на станцію призначення 01.12.2021 року, що становить 6 діб.
Як зазначалось судом вище, загальна відстань спірного перевезення складає 506 км (відстань по території Білорусі 272 км + відстань по території України 234 км).
При цьому, судом враховано, що строк доставки вантажу продовжується на весь час затримки на шляху слідування з причин, що не залежать від перевізника (параграф 4 УМВС).
З урахуванням вищевказаного, а також зважаючи на збільшення терміну доставки вантажу на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу та затримку вантажу на одну добу для проведення митного оформлення, що є підставою для продовження строку доставки вантажу з причин, що не залежали від відповідача, суд дійшов висновку, що фактичний термін доставки вантажу за накладною № 23280480 перевищує нормативний термін доставки на 1 добу.
Параграфом 1 статті 45 УМВС визначено, що якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 термін доставки вантажу, перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки.
В силу параграфу 2 статті 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення - терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме:
- 6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки;
- 18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки;
- 30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Акціонерним товариством "Українська залізниця" не надано жодних доказів на підтвердження того, що мали місце незалежні від відповідача об'єктивні причини, що зумовили затримку у доставці вантажу, які згідно із законодавством дають право залізниці на збільшення терміну доставки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Судом встановлено, що відповідачем доставлено позивачу вантаж із перевищенням на 1 добу терміну доставки, визначеного статтею 24 УМВС, що відповідно до статті 45 вказаної Угоди є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді неустойки.
Враховуючи перевищення терміну доставки вантажу на 1 добу, відношення перевищення терміну доставки (в добі) до загального терміну доставки складає 0,2 (1:5 = 0,2).
З урахуванням викладеного, у зв'язку із простроченням відповідачем термінів доставки вантажу, визначених УМВС, позивачем згідно з наданим розрахунком нараховано відповідачу 18 % неустойки у розмірі 6 150,24 грн., виходячи з вартості послуг перевезення за залізничною накладною № 23280480 - 34 168,00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки в сумі 6 150,24 грн., судом встановлено, що він є арифметично вірним та відповідає положенням чинного законодавства.
Відповідно до частини 6 статті 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Згідно частини 4 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
У частині 1 статті 19 Господарського кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Параграфом 1 статті 46 УМВС передбачено, що право пред'явлення претензії до перевізника належить відправникові і одержувачеві.
Відповідно до параграфу 1 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія.
Параграфом 2 статті 47 УМВС передбачено момент виникнення права на пред'явлення претензії та позову, за умовами якого право пред'явлення претензії та позову про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки, виникає з дня видачі вантажу одержувачеві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання вимог УМВС з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією від 26.01.2022 року № 186 про сплату штрафу за порушення терміну доставки вантажу за спірною накладною № 23280480.
Як судом зазначалось вище, така претензія була отримана відповідачем 28.01.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення № 0505058658612.
Відповідно до параграфу 7 статті 46 УМВС претензійні вимоги, що випливають із договору міжнародного залізничного вантажного перевезення розглядаються перевізником протягом 180 днів з дня її отримання.
Згідно з параграфом 3 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено, якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково.
Оскільки протягом встановленого параграфом 7 статті 46 УМВС 180-денного строку відповідачем не надано будь-якої відповіді щодо задоволення чи відхилення претензії позивача, у Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" з 28.07.2022 року виникло право на пред'явлення позову до відповідача про стягнення неустойки у судовому порядку.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог, зокрема, доказів перевищення термінів доставки вантажу не з вини відповідача.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 6 150,24 грн.
Разом із тим, у відзиві від 30.08.2022 року на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір неустойки за несвоєчасну доставку вантажу до 0 грн.
Означене клопотання мотивоване тим, що Акціонерне товариство "Українська залізниця", у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, зазнало численних пошкоджень залізничної інфраструктури. Також, відповідач здійснює регулярні безоплатні евакуаційні рейси громадян з місць, де ведуться активні бойові дії, безоплатне перевезення гуманітарної допомоги та забезпечення потреб військового оборонного комплексу.
Заперечуючи проти вказаного клопотання відповідача, позивач у відповіді на відзив посилався на систематичне порушення відповідачем строків доставки вантажів. Крім того, позивач вказав, що він звернувся до відповідача з претензією про сплату неустойки задовго до початку воєнних дій на території України, у зв'язку з чим у відповідача було достатньо часу для розгляду такої претензії та відшкодування неустойки.
Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 року в справі № 910/6046/16, від 27.02.2019 року в справі №910/9765/18, від 26.03.2020 року в справі № 916/2154/19, від 04.02.2020 року в справі № 918/116/19.
Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 року в справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 року в справі № 917/686/19, від 26.02.2020 року в справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 року в справі № 922/1607/19).
Суд також враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, згідно із якою, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати на нього непомірним тягарем і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
При цьому, диспозиція частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У даному випадку, позивач взагалі не вказав на те, що йому спричинені збитки, відтак розмір штрафу значно перевищує збитки, а наявність інших обставин, які мають істотне значення, підтверджується наступним.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми штрафу до 0 грн., суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає таке:
24.02.2022 року в зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022 та № 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 23.08.2022 року строком на 90 діб (тобто до 21.11.2022 року).
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомими обставинами є те, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" як стратегічне підприємство після початку збройної агресії російської федерації проти України виконує безкоштовні евакуаційні рейси для громадян, перевезення військових та гуманітарних вантажів, тоді як інфраструктура підприємства зазнає постійних обстрілів та ракетних ударів з боку російської федерації.
При цьому, суд враховує, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України основним джерелом доходу відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життів людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.
Беручи до уваги те, що відповідачем доставлено вантажі в пункт призначення, тоді як позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків доставки вантажів, враховуючи, що відповідач в умовах воєнного стану має для країни вкрай суттєве стратегічне значення, постійно зазнає людських та інфраструктурних втрат внаслідок бойових дій на території України, усунення яких потребує значних ресурсів, власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності України, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права необхідність зменшення розміру нарахованого штрафу до 5 %, що становить 307,51 грн.
Водночас судом враховано, що порушення відповідачем зобов'язань мало місце до початку військової агресії російської федерації проти України, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки.
При цьому суд зауважує, що зменшення розміру неустойки до 0 грн. фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовної вимоги, яка визнана судом правомірною. З огляду на те, що спір у даній справі фактично виник у зв'язку з неправильними діями відповідача, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки, суд дійшов висновку про те, що витрати по сплаті судового збору в цій справі у розмірі 2 481,00 грн. покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" (04071, місто Київ, вулиця Верхній Вал, будинок 68; код ЄДРПОУ 30603572) 307 (триста сім) грн. 51 коп. неустойки та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 17.10.2022 року.
Суддя В.С. Ломака