01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Бояринцева М.А.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
13 жовтня 2022 року Справа № 320/4813/21
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби
у Київській області, як відокремленого підрозділу
Державної податкової служби України
про визнання протиправним та скасування рішення
і зобов'язання вчинити дії,
Історія справи.
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - Відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Київській області стосовно застосування до Позивача транспортного податку за 2015 рік на суму 25000 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 30.06.2015 № 82198-17 на суму 25000 грн;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу форми «Ф» № 1267-23 від 26.11.2015;
- визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу № 123 від 27.02.2018;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України вчинити дії щодо виключення з державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 16831364 про обтяження податковою заставою майна Позивача, внесений 19.04.2018 на підставі рішення № 123 від 27.02.2018.
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду від 05.07.2021 позовну заяву в частині вимог про визнання протиправними дій Відповідача стосовно застосування до Позивача транспортного податку за 2015 рік на суму 25000 грн; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 30.06.2015 № 82198-17 на суму 25000 грн; визнання протиправною та скасування податкової вимоги форми «Ф» № 1267-23 від 26.11.2015 - повернуто.
3. В іншій частині позовних вимог, а саме про визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу № 123 від 27.02.2018 та зобов'язання ГУ ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України, вчинити дії щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису № 16831364 про обтяження податковою заставою майна Позивача, внесений 19.04.2018 на підставі рішення № 123 від 27.02.2018, відкрито провадження у справі та призначено цю справу в частині зазначених позовних вимог до судового розгляду.
4. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про опис майна у податкову заставу № 123 від 27.02.2018.
У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
При цьому, суд зазначив, що у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 у справі 810/4007/16 суд дійшов висновку, що у Відповідача не було законних підстав для донарахування Позивачу грошових зобов'язань за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік та виносити податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82198-17, а також не було підстав для стягнення з нього податкового боргу зі сплати транспортного податку.
Разом з тим, суд вказав, що безпосередньо борг, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82198-17 і було покладено контролюючим органом як підставу для застосування податкової застави.
З огляду на це, ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що рішення про опис майна у податкову заставу № 123 від 27.02.2018 є протиправним та підлягає скасуванню, з огляду на відсутність законних підстав для донарахування Позивачу грошових зобов'язань за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік та винесення податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82198-17, що встановлено в адміністративній справі № 810/4007/16.
Відмовляючи в іншій частині позовних вимог (щодо зобов'язання Відповідача виключити запис про обтяження), суд зазначив, що такі вимоги є передчасним, оскільки в матеріалах справи відсутні об'єктивні дані щодо можливого ухилення Відповідача від вчинення дій, які передбачені Порядком № 830 для виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису № 16831364 про обтяження податковою заставою майна Позивача, який внесено 19.04.2018 на підставі рішення № 123 від 27.02.2018.
5. Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову, зазначаючи, що в інтегрованій картці платника податків Позивача за ним обліковується податковий борг з транспортного податку.
Тому, на переконання Апелянта, підстави для скасування рішення про опис майна Позивача в податкову заставу відсутні.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
6. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2022 та від 15.09.2022 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження з 11.10.2022.
7. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу. В якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.
8. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
9. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає апеляційному перегляду в межах апеляційної скарги, тобто лише в частині задоволення позовних вимог.
10. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
11. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач є власником легкового автомобіля TOYOTA HIGHLANDER з об'ємом двигуна 3 456 куб.см., державні номери НОМЕР_1 , рік випуску - 2011, дата реєстрації - 17.09.2015.
30.06.2015 Ірпінською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 82198-17, яким Позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 грн.
26.11.2015 Ірпінською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області винесено податкову вимогу форми «Ф» №1267-23, згідно з якою повідомлено Позивача, що станом на 25.11.2015 сума його податкового боргу становить 25 000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 у справі 810/4007/16, яке набрало законної сили, установлено, що у податкового органу не було законних підстав для донарахування ОСОБА_1 грошових зобов'язань за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік та для виносення податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82198-17.
Також, вказаним рішенням суду встановлено відсутність підстав для стягнення з Позивача податкового боргу зі сплати зазначеного транспортного податку.
27.02.2018 ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 123, яке зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна номер запису № 16831364 про обтяження податковою заставою майна Позивача 19.04.2018.
12. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) та Законом України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
У підпункті 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
Підпунктом 14.1.176 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 88.1, 88.2 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Підпунктом 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПК України передбачено, що право податкової застави виникає в разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (п. 89.2 ст. 89 ПК України).
Згідно із пунктом 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.
До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.
Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.
Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.
Контролюючий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі (п. 89.8 ст. 89 ПК України).
Відповідно до підпунктів 93.1.1, 93.1.4 пункту 93.1 статті 93 ПК України майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.
У свою чергу, підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1-93.1.5 пункту 93.1 цієї статті (п. 93.2 ст. 93 ПК України).
01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, з набранням чинності викладеними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 ПК України). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Так, у ст. 265 ПК України в редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 р., визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно Податкового кодексу України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, згідно з п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Таким чином, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону Закон № 280/97-ВР та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно до пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради, відповідно до норм Податкового кодексу України, зобов'язані встановити шляхом прийняття рішення транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
У той же час, підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України надалі встановлено, що у разі, якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Висновки суду апеляційної інстанції.
13. Отже, правовою підставою для опису майна платника податків у податкову заставу є наявність у нього узгодженого та правомірно нарахованого податкового боргу.
14. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що судовим рішенням у справі № 810/4007/16, яке набрало законної сили, установлено незаконність нарахування Позивачу грошових зобов'язань за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік, винесення податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82198-17 щодо таких зобов'язань та відсутність підстав для стягнення з нього відповідного податкового боргу.
15. Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, установлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, рішення у справі № 810/4007/16 має преюдиціальне значення для вирішення цієї справи.
16. Водночас, вищезазначені обставини, установлені вказаним рішенням суду у справі № 810/4007/16, зумовлюють відсутність достатніх правових підстав для опису майна Позивача у податкову заставу та, відповідно, тягнуть протиправність рішення від 27.02.2018 № 123.
17. Доводи Апелянта про те, що в інтегрованій картці платника податків Позивача за ним обліковується податковий борг з транспортного податку, судова колегія відхиляє як необґрунтовані з огляду на вищевикладене.
18. Аналізуючи всі доводи Апелянта, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
19. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
20. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
21. Отже, апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року - без змін.
22. Розподіл судових витрат.
З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 13 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: Л.В. Губська
О.В. Карпушова