Справа № 344/17288/21
Провадження № 33/4808/188/22
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Зеленко О. В.
Суддя-доповідач Васильєв
10 жовтня 2022 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківськ ого апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та його захисника адвоката Феденчука І.М.
розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Феденчука Івана Миколайовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2022 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , працюючого викладачем,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому виразі становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, стягнуто 496 грн 20 коп. судового збору,
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ,будучи особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за його участю вчинив вживання алкоголю до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, за наступних обставин.
22.10.2021 о 19 год. 30 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Є.Коновальця, 227А водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Opel Astra», н.з. НОМЕР_1 , та вживав після ДТП, яка відбулася 22.10.2021 о 19 год. 30 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Є. Коновальця, 227А за його участю, алкоголь, що підтверджується тестом №3662 від 22.10.2021. Результат огляду становив 1,81 проміле. ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.10є Правил дорожнього руху України.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, захисник ОСОБА_1 адвокат Феденчук І.М., подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що постанова судді винесена без всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин події, яку визнано правопорушенням. Стверджує, що мотивувальна частина постанови відповідає лише змісту протоколу про адміністративне правопорушення, який складений незаконно, з грубими порушеннями і підлягає скасуванню. Зазначає, що працівник патрульної поліції пояснень ні у свідків, ні у ОСОБА_1 не відбирав, хоча від дачі пояснень останній не відмовлявся. Наголошуєна тому, що ОСОБА_1 за кермом транспортного засобу не перебував, натомість керував автомобілем його товариш. Відтак ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження тесту на стан алкогольного сп'яніння, а добровільно його пройшов та не заперечував факту вживання алкоголю. Вважає, що суд, задовольнивши клопотання сторони захисту про виклик свідка ОСОБА_2 , безпідставно вирішив не викликати та не допитувати останнього. На думку апелянта, висновок суду про те, що стан сп'яніння доведено належними доказами (цитую), помилковий, оскільки транспортним засобом ОСОБА_1 не керував. В діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, що ставиться йому у вину.
Просить постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши доводи особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника адвоката Феденчука І.М., які підтримали вимоги апеляційної скарги і просили скасувати постанову суду та закрити провадження по справі, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності розглянуто судом першої інстанції в його присутності та за участі його захисника адвоката Феденчука І.М. , що свідчить про те, що доводи щодо невинуватості вже перевірялись судом першої інстанції.
Діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 та його захисник адвокат Феденчук І.М. посилаються на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне перевірити вищевказані доводи.
Разом з тим, суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 та призначив йому справедливе стягнення, яке відповідає особі правопорушника та характеру вчиненого правопорушення.
Постанова суду відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення.
Апеляційний суд вважає, що доводи ОСОБА_1 - особи, яку правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, та його захисника адвоката Феденчука І.М. про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, що ставиться йому у вину, є неспроможними, оскільки не відповідають фактичним обставинам та повністю спростовуються сукупністю доказів, які були досліджені судами.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП, якою передбачена відповідальність за вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю.
Факт вживання алкогольних напоїв повністю визнається ОСОБА_1 та підтверджується сукупністю доказів, які були досліджені судом першої інстанції, а саме: даними протоколу, серії ААБ №289621 від 22.10.2021 (а.с. 1, далі - Протокол); даними результатів огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 , що проводився за допомогою приладу «Drager Alcotest 6810», що склав 1,81 проміле (а.с. 7); даними відеозаписів з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції (а.с 8); даними письмових пояснень (а.с. 2-4), що повністю узгоджуються як з даними протоколу про адміністративне правопорушення, так і з даними оглянутих судом відеофайлів.
Апелянт заперечує факт керування транспортним засобом, стверджуючи, що за кермом автомобіля (водієм) був його товариш. Зранку залишив свій транспортний засіб в гаражному кооперативі, а сам поїхав на іншої машині поїхав на рибалку, Повернувся приблизно 0 20.00 год. вечора та попросив ОСОБА_2 відвезти його додому. Коли вони рухались по території гаражного кооперативу, то ОСОБА_2 зачепив іншу машину та вчинив дорожньо-транспортну пригоду. Вказує, що після того вийшли люди з гаражів, а потім приїхала поліція. Вказує, що він добровільно пройшов огляд на стан сп'яніння, яким було встановлено, що він дійсно перебуває у стані алкогольного сп'яніння. Вказує, що він дійсно надав працівникам поліції пояснення в яких вказував, що саме він вчинив дорожньо-транспортну пригоду, оскільки ОСОБА_2 раніше вже притягався до відповідальності і повторне притягнення могло погіршити матеріальне становище його сім'ї.
В судовому засіданні апеляційної інстанції було допитано свідка ОСОБА_2 , який показав, що з ОСОБА_1 підтримує дружні стосунки, оскільки вони раніше разом працювали. 22.10.2021 ввечері він погодився допомогти ОСОБА_1 та відвезти йорго додому, оскільки той повернувся з рибалки у стані алкогольного сп'яніння. Коли вони їхали по території автогаражного кооперативу, то він випадково вчинив дорожньо-транспортну пригоду та пошкодив інший транспортний засіб. Після цього приїхали працівники поліції, яким ОСОБА_1 повідомив, що саме він керував транспортним засобом та вчинив ДТП, що не відповідало дійсності.
Апеляційний суд вважає, що показання вищевказаного свідка не відповідають дійсності, оскільки носять голослівний характер та спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.
Перебування вищевказаного свідка у дружніх стосунках з ОСОБА_1 викликає недовіру до його пояснень, які є непослідовними та явно суперечать встановленим судом обставинам.
Зокрема, зі змісту матеріалів справи та долучених до них відеозаписів вбачається, що ОСОБА_1 не заперечував факт керування транспортним засобом та вчинення дорожньо-транспортного пригоди, не вказував на те, що транспортним засобом керував інший водій та надавав пояснення в яких повністю визнавав обставини зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що даними матеріалів провадження поза розумним сумнівом доведено, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом.
Так, відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд, оглянувши долучені відеозаписи, відхиляє апеляційні доводи з огляду на їх неспроможність, оскільки даними відеофайлів (а.с. 8) повністю підтверджується керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 , вчинення ДТП , вживання останнім алкогольних напоїв до моменту приїзду патрульної поліції та добровільного освідування на стан алкогольного сп'яніння.
Зокрема, на 01:12 хв. відеофайлу «20211023070355000577» ОСОБА_1 на запитання працівника поліції, що відбулось, однозначно повідомив: «Приїхав, виїжджав, мав на меті лишити тут машину, зачепив «Golf»…». Далі ОСОБА_1 ствердив, що після ДТП вживав алкоголь з друзями («чвертку»), оскільки працівників поліції не було близько двох годин.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.
Зі змісту відеозаписів з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції вбачається, що саме ОСОБА_1 повністю визнавав керування транспортним засобом та причетність до вчинення дорожньо-траспортної пригоди, визнавав, що вжив алкогольні напої до приїзду працівників поліції та добровільно пройшов огляд на стан сп'яніння, яким було встановлено, що він перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Такі показання, зафіксовані на відеозаписах, повністю узгоджуються як з викладеним у протоколі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , так і з встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи.
До матеріалів справи долучені письмові пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що були присутніми під час проведення працівниками поліції добровільної перевірки стану ОСОБА_1 за допомогою приладу «Драгер», (а.с.3,4).
В своїх письмових поясненнях вищевказані свідки також вказують на те, що водієм транспортного засобу був саме ОСОБА_1 та саме він був причетний до дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася на території гаражного кооперативу.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані свідки не допитувались в суді першої інстанції і судом не були здійснені належні заходи щодо можливості забезпечити їх допит у судовому засіданні стороною захисту.
Разом з тим, показання вищевказаних свідків не мають вирішального значення, оскільки повідомлені ними обставини повністю підтверджуються сукупністю інших доказів, які містяться в матеріалах провадження.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судом приймались всі можливі заходи, щодо забезпечення та допиту вказаних свідків в судовому шляхом направлення рекомендованих повідомлень та за допомогою телефонного зв'язку.
Крім того, судом неодноразово здійснювався привід вищевказаних свідків, однак забезпечити їх участь в судове засідання апеляційної інстанції виявилось неможливим у зв'язку з тим, що останні не проживають за адресом, який наявний у матеріалах справи і місце їх перебування невідоме.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини якщо органи влади продемонстрували належну обачність у своїх зусиллях щодо пошуку та виклику свідків, їх відсутність як така не призводить до необхідності припинення розгляду справи та не порушує вимоги статті 6 Конвенції щодо допиту свідка в судовому засіданні.
Разом з тим, при вирішанні питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає, що обставини за яких було складено протокол про адміністративне правопорушення свідчать про те, що саме він керував автомобілем, був причетний до ДТП та вжив алкогольні напої до приїзду поліцейських.
Зокрема, за даними протоколу про адміністративне правопорушення, 22.10.2021 о 19 год. 30 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Є.Коновальця, 227А водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, а після дорожньо-транспортної пригоди за його участю до проведення уповноваженою на те особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння в порушення заборонних приписів закону вживав алкоголь («випив чвертку»).
Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому законом порядку за допомогою газоаналізатора «Драгер» за згодою ОСОБА_1 . Результат тесту склав - 1,81 %. Від огляду в спеціалізованому медичному закладі правопорушник відмовився (10:34 хв. відеофайлу «20211023070355000577»). Своїми протиправними діями ОСОБА_1 порушив приписи п. 2.10є ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд констатує, що вказаний протокол про адміністративне правопорушення складений та підписаний уповноваженою на те особою, з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, в тому числі і анкетних даних свідків, що стверджено їх власноручними підписами. Протокол підписаний особисто і ОСОБА_1 - особою, що притягається до адміністративної відповідальності, що свідчить і про роз'яснення останньому його прав та обов'язків відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, і про належне повідомлення про розгляд справи щодо нього у Надвірнянському районному суді.
Відтак ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом Протоколу, будь-яких зауважень у графі пояснень, в тому числі і по суті правопорушення, він не зазначив.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Разом з тим, обставини за яких було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 вимагали від нього надання детальних пояснень щодо висунутого обвинувачення.
Згідно даних Протоколу, у ОСОБА_1 було вилучено посвідчення водія, видано тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом та вручено йому копію Протоколу, що останній також засвідчив його власноручним підписом.
З урахуванням наведеного, відсутні достатні правові підстави вважати дані Протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 неналежним доказом, на що вказує апелянт. Доводи апелянта з цього приводу - безпідставні та необґрунтовані, спростовані дослідженими судами матеріалами провадження.
Доводи ОСОБА_1 та його захисника про відсутність в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, є безпідставними, оскільки спростовуються даними матеріалів провадження, яким надано належну правову оцінку судом першої інстанції.
Під час апеляційного розгляду не встановлено порушень працівниками поліції вимог ст. 266 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 ствердив, що саме він керував транспортним засобом та не заперечував факту вживання алкогольних напоїв після ДТП за його участі, добровільно пройшов освідування з допомогою газоаналізатора «Драгер» на місці, результат якого склав 1,81 % та відмовився на пропозицію працівника поліції пройти освідування на стан сп'яніння в медичному закладі.
Враховуючи наведене, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд, поза розумним сумнівом, приходить до переконання у правильності висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Відповідно до диспозиції ч. 4 ст. 130 КУпАП, адміністративна відповідальність, окрім іншого, настає у разі вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником) до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.
Відповідно до вимог пункту 2.10 є) Правил дорожнього руху, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).
Апеляційний суд, за внутрішнім переконанням, поза розумним сумнівом, приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.10 є) ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, яке передбачено ч. 4 ст. 130 КУпАП, оскільки, будучи водієм транспортного засобу, після дорожньо-транспортної пригоди за його участю він вживав алкогольні напої та перебував в стані алкогольного сп'яніння в момент освідування (1,81 %).
Обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
При накладенні стягнення судом першої інстанції було належним чином враховано характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, відсутність обставин, що обтяжують відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.
Відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи закінчились строки, передбачені ст. 38 КУпАП.
Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 4 КУпАП, правомірно та обґрунтовано визнав останнього винним у вчиненні правопорушення та в межах встановленого законом строку наклав на нього відповідні стягнення.
За таких обставин відсутні підстави для скасування постанови суду.
Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Феденчука І.М., що діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв