Провадження № 22-ц/803/5050/22 Справа № 204/6639/21 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
14 жовтня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Городничої В.С., Петешенкова М.Ю.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради,
на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року,
по справі за позовом Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення,-
В серпні 2021 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що між підприємством та відповідачами встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг, згідно рішення Дніпровської міської ради № 526 від 20.04.1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування позивачу, абоненту ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Проте, відповідачі не добросовісно відносяться до сплати вищевказаних послуг, не сплачували за надані йому послуги водопостачання і водовідведення. Тому, станом на 31.01.2021 року виникла заборгованість у розмірі 11309,02 грн. Добровільно сплатити заборгованість відповідачі не бажають, а тому, позивач був вимушений звернутися до суду.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення - відмовлено.
В апеляційній скарзі Комунальне підприємство “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року просить скасувати заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року по справі № 204/6639/21 за позовом Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення. Прийняти нове рішення, яким Комунальному підприємству “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради задовольнити позовні вимоги в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суму заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення у розмірі 11309,02 грн. Стягнути солідарно на користь Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 витрати по оплаті судового збору в суді першої інстанції у розмірі 2270,00 грн. Стягнути солідарно на користь Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 3153,00 грн., понесених КП “Дніпроводоканал” ДМР за подання апеляційної скарги.
Відзивів на апеляційну скаргу Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року від інших учасників справи не надходило.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч.5 ст.272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що між КП «Дніпроводоканал» ДМР та відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як зареєстрованими у квартирі особами, встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг, згідно рішення Дніпропетровської міської ради №526 від 20.04.1995р. про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг.
Споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал» ДМР, по квартирі за адресою АДРЕСА_1 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , основним квартиронаймачем визначено - ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1, п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово - комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги (до яких відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 цього ж закону віднесено і послуги з водовідведення) у строки, встановлені договором або законом.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово - комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у певному обсязі (Постанова ВСУ від 30.10.2013р. по справі № 6-59цс13).
Верховний Суд України у правовій позиції, яка висловлена в постанові від 20.04.2016р. по справі № 6-2951цс15 роз'яснив, що, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. З ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». Отже, відсутність договору у разі фактичного користування послугою не дає підстав не оплачувати її або оплачувати лише частково.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про питну воду і питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.160 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Позивач подаючи позовну заяву до суду першої інстанції, зазначає, що між КП «Дніпроводоканал» ДМР та відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як зареєстрованими у квартирі особами, встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг, згідно рішення Дніпропетровської міської ради №526 від 20.04.1995р. про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал» ДМР, по квартирі за адресою АДРЕСА_1 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , основним квартиронаймачем визначено - ОСОБА_1 .
Однак, відповідно до отриманої судом першої інстанції, на запит суду, інформації від відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не значаться зареєстрованими за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 17-18).
Окрім цього, згідно відповіді, отриманої судом першої інстанції, на запит суду, відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області вбачається, що ОСОБА_1 , на яку відкрито особистий рахунок № НОМЕР_1 , була зареєстрована з 19.04.2012 року за іншою адресою, а саме за адресою АДРЕСА_2 (доказів перереєстрації ОСОБА_1 матеріали справи не містять), тоді як позивачем зазначено, що позивачка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 08.07.2016 року. Відповідач ОСОБА_2 зовсім знятий з реєстрації 10.08.2016 року.
Враховуючи вищезазначене, позивачем не надано суду першої інстанції, а судом не встановлено будь-яких належних та достатніх доказів на підтвердження факту проживання відповідачів за адресою, за якою позивачем надаються житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення та обліковується борг, який позивач просить стягнути з відповідачів, а отже і доказів споживання відповідачів таких послуг суду першої інстанції не надано.
При цьому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що надана позивачем копія довідки (а.с.7) не може бути прийнята в якості належного та допустимого доказу належності відповідачам на праві власності квартири, за якою позивачем надаються житлово-комунальні послуги, оскільки за своїм змістом та призначенням дана довідка може підтверджувати лише склад сім'ї особи та зареєстрованих у житлі осіб, а не наявність права власності на нерухоме майном.
Крім того, колегія суддів, погоджується із висновками суду першої інстанції, що вказана довідка не приймається судом в якості доказу, оскільки не містить засвідченого підпису відповідальної особи та печатки.
Також, з наданого до суду першої інстанції розрахунку заборгованості не вбачається, як саме було визначено суму заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення у розмірі 9769,04 грн. та за який саме період.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не надано суду першої інстанції будь-яких належних та достатніх доказів на підтвердження факту проживання відповідачів за адресою, за якою позивачем надаються житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення та обліковується борг, який позивач просить стягнути з відповідачів, а отже і доказів споживання відповідачів таких послуг в розумінні ст.77-80 ЦПК України, суду першої інстанції не надано.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі, що відповідачі постійно проживають за вказаною адресою та користуються послугами позивача та несуть солідарну відповідальність за надані послуги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи й наданими доказами на підтвердження позовних вимог самим позивачем.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно відмови у задоволенні позовних вимог й тим самим ставить позивача в скрутне фінансове становище, ускладнює виконання основного його завдання в забезпеченні безперебійного та якісного постачання питної води всім споживачам, забезпечення водопровідної каналізацій господарств, які входять у сферу обслуговування, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції своїм рішенням сприяє зміцненню житлово-комунальної системи, оскільки спонукає позивача та інші установи житлово-комунального сектору, під час надання своїх послуг точно на неухильно дотримуватися вимог Законодавства України, в тому числі щодо захисту прав споживачів, що у перспективі сприяє збільшенню довіри у споживачів до конкретної установи з наданням житлово-комунальних послуг населенню в цілому.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань апеляційна скарга Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради не містить.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова