Справа № 755/6603/22
Провадження № 2/755/4989/22
(заочне)
"12" жовтня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Кошель К.А.
розглянувши в загальному позовному провадженні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс», про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг» (далі - ТОВ «Еверест-Буд-Інжиніринг»), в якому просила визнати за нею майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - однокімнатну квартиру за будівельним номером АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:248:0025, відповідно до Договору від 05 січня 2015 року № 958/ЕМ купівлі-продажу майнових прав.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Еверест-Буд-Інжиніринг» укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 958/2/ЕМ на об'єкт капітального будівництва Житловий комплекс «Флагман» по вул. Лохвицькій у Дніпровському районі міста Києва щодо однокімнатної квартири за будівельним номером
АДРЕСА_2 (рекомендована адреса: АДРЕСА_3 ).
Внаслідок повної сплати майнових прав за Договором, відповідачем видано позивачу Довідку про фінансування 100 % оплати на суму 350 400,00 грн. Однак, враховуючи повне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, зокрема, здійснення інвестування в об'єкт нерухомого майна, та у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань щодо будівництва, введення будинку в експлуатацію - 1 квартал 2016 року та оформлення права власності позивача на вказаний об'єкт нерухомості, позивачу належать майнові права на цей об'єкт нерухомості, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у загальному позовному провадженні. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року закрито підготовче провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду.
12 жовтня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Калашнюк С.А., подав заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити.
У встановлений судом строк відповідач ТОВ «Еверест-Буд-Інжиніринг» відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, що направлявся за адресою місцезнаходження відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».
Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс» також жодних пояснень з приводу даного позову до суду не направила. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, що направлявся за адресою місцезнаходження третьої особи, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».
Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, відповідно до статей 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 05 січня 2015 року між ОСОБА_1 , як покупцем, та ТОВ «Еверест-Буд-Інжиніринг», як продавцем, був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 958/ЕМ.
Об'єкт капітального будівництва - Житловий комплекс «Флагман», що розташований на земельній ділянці у АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, адреса об?єкту капітального будівництва визначена за запитом у Дніпровську районну в місті Києві державної адміністрації від 18 травня 2012 року за вих № 2-11/26-2899/4, та визначається за адресою: м. Київ, пров. Лобачевського, буд. 7а, право на спорудження якого виникло у продавця на підставі рішення Київської міської ради X сесії
IV скликання від 14 липня 2005 року № 729/3304, а також дозволу на виконання будівельних робіт від 13 грудня 2007 року № 2871-Дн/С.
Згідно із пунктом 2.1 Договору Продавець продає, а Покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю - продаж.
Відповідно до пункту 2.2 Договору сторони домовились, що Об'єктом нерухомості, Майнові права на який передаються за даним Договором, є об'єкт нерухомості, розташований в Об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_5 (рекомендована адреса: АДРЕСА_4 з наступними характеристиками: квартира будівельний № 656, секція 4, поверх - 13, кількість кімнат - 1, загальна площа - 38,5 кв. м.
Згідно із пунктом 2.5 Договору загальна площа Об'єкту нерухомості, вказана в пункті
2.2 Договору, є проектною та підлягає уточненню за даними технічного паспорту, оформленого БТІ згідно Договору.
Відповідно до пунктів 2.6, 2.7 Договору плановий термін закінчення будівництва - 4 квартал 2015 року, плановий термін прийняття в експлуатацію - 1 квартал 2016 року.
Згідно із пунктом 3.1, 3.5 Договору, майнові права на об'єкт нерухомості за цим договором закріплюється за покупцем у момент видачі довідки про оплату 100 % майнових прав. Довідка підписується продавцем не пізніше 3-х робочих днів з дати здійснення покупцем 100 % оплати вартості майнових прав, що визначена у пункті 4.2 Цього договору. Продавець за рахунок покупців здійснює оформлення на покупців права власності на об'єкт нерухомості, шляхом отримання свідоцтва про право власності.
Відповідно до пункту 4.1 Договору, в день укладення цього Договору вартість майнових прав 1 кв. м об'єкту нерухомості складє 9 100,00 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 1 516,67 грн.
Орієнтовна загальна вартість Майнових прав на об'єкт нерухомості в день укладення цього Договору складає 350 350,00 грн в тому числі ПДВ 20 % 58 391,67 грн (пункт 4.2 Договору).
Згідно із пунктом 4.7 Договору Після повної сплати Покупцем вартості Майнових прав за Об'єкт нерухомості, визначений в п. 2.2 даного Договору, Продавець видає Покупцю Довідку про оплату 100 % майнових прав на Об'єкт нерухомості згідно цього Договору.
За змістом пункту 5.2.2 Договору продавець зобов'язаний після оплати покупцем
100 % вартості майнових прав на об'єкт нерухомості, направити Покупцю повідомлення про необхідність з'явитись для отримання Довідки про оплату 100 % майнових прав, відповідно до пункту 3.1 цього Договору.
Підпунктом 5.2.4 Договору продавець зобов'язаний забезпечувати будівництво об'єкту капітального будівництва та введення його в експлуатацію.
Згідно із підпунктом 5.2.5 Договору продавець зобов'язаний за рахунок покупця здійснити оформлення на покупця права власності на об'єкт нерухомості, шляхом отримання свідоцтва про право власності.
Відповідно до підпункту 5.4.1 Договору покупець зобов'язаний здійснити оплату майнових прав в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Покупець зобов'язаний прийняти від продавця майнові права в порядку та на умовах, передбачених даним договором та отримати довідку про оплату 100 % майнових прав (підпункт
5.4.3 Договорів).
За змістом підпункту 5.4.6 Договорів покупець зобов'язаний прийняти об'єкт нерухомості на підставі акту прийму-передачі об'єкта нерухомості в день, зазначений у відповідному повідомленні продавця.
Відповідно до пункту 5.5 Договору продавець гарантує, що від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; до укладання цього договору, майнові права на об'єкт нерухомості будь-яким третім особам не відчужено; внаслідок укладення цього договору не будуть порушені права та законні інтереси третіх осіб.
Згідно із довідкою про фінансування 100 % майнових прав об'єкта нерухомості по Договору купівлі-продажу майнових прав від 05 січня 2015 року № 958/ЕМ, ОСОБА_1 відповідно до умов даного договору сплатила ТОВ «Еверест-Буд-Інжиніринг» грошові кошти в розмірі 350 400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 26 січня 2015 року на суму 156 000,00 грн, від 03 лютого 2015 року на суму 124 000,00 року та від 08 січня 2015 року на суму 70 400,00 грн, призначення платежу: оплата згідно договору купівлі-продажу майнових прав від 05 січня 2015 року № 958/ЕМ.
Отже, позивач повністю виконала умови укладеного між сторонами договору, сплативши зазначену у ньому суму коштів в повному обсязі та у встановлений договором строк.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, порядок набуття права власності на об'єкт нерухомого майна після прийняття такого об'єкта в експлуатацію визначений законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 16 листопада
2020 року у справі № 755/8933/18 (провадження № 61-4251св19).
Виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами ЦК України не передбачено.
Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада
2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року № 761/5156/13-ц суд зазначив, що під майновим правом слід розуміти «право очікування», що є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна. Майновим правом на об'єкт незавершеного будівництва є обумовлене договором право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли настали певні, але не всі, юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права. Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач обрав такий спосіб захисту порушеного права, який, на його думку, є ефективним і не заборонений законом.
Враховуючи характер спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не заборонений законом та у світлі цієї справи є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити свої права позивач не може. Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неналежності такого обраного позивачкою способу захисту її прав як визнання за нею майнових прав на квартиру як на частку в об'єкті незавершеного будівництва.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18) та від
20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада
1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено право на справедливий суд. З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт
98 рішення Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05). У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від
13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
У постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року Велика Палата виклала висновок, що установивши під час розгляду справи, що відповідач не виконав належним чином узятих за договором зобов'язань, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески в повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на спірну квартиру. При цьому суди правильно вважали, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав є ефективним, не заборонений законом, оскільки іншим шляхом вона не може захистити свої права.
05 січня 2015 року позивач уклала з відповідачем договір, за якими сплатила відповідачеві
350 400,00 грн вартості майнових прав на об'єкт нерухомості, а відповідач в свою чергу у встановлені договором строки зобов'язався закінчити будівництво, здати об'єкт капітального будівництва в експлуатацію та за актом прийму-передачі об'єкта нерухомості, шляхом його підписання сторонами, передати позивачу об'єкт нерухомості.
Частинами другою-третьою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до положень статей 626-629, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Між сторонами виникли відносини на підставі договорів купівлі-продажу майнових прав і предметом договірного зобов'язання за цими договорами є вчинення конкретних дій сторін зі сплати грошових коштів та передавання майнових прав, а після завершення будівництва передання об'єкту нерухомості. Матеріальними об'єктами договірних зобов'язань є наприкінці майно і гроші, що їх сторони мають передати одна одній, саме вони є предметом виконання за договором, з урахуванням інтересу кожної зі сторін та відповідної мети договору.
Верховний Суд у своїй практиці визначає майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно у майбутньому.
Отже, майнові права є самостійним об'єктом цивільних прав та підлягають захисту у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Майнові права визначаються як суб'єктивні права учасників цивільних правовідносин, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням речами, а також майновими вимогами, що виникають між учасниками цивільного обороту з приводу цих речей та обміну речей, робіт, послуг.
Майнові права виникають з юридичних фактів, передбачених ЦК України, іншими актами законодавства. За будь-яким договором про передавання речі боржник має передати річ, а кредитор має право вимоги передавання такої речі, яке є майновим.
Як передбачено статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно зі статтями 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом статей 509, 526, 527, 530 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконала свої зобов'язання за договором у повному обсязі сплативши на користь відповідача повну суму вартості майнових прав у встановлений в договорі строк, що підтверджується довідкою про 100 % оплату вартості майнових прав та копіями відповідних квитанцій. Отже, відповідний договір набув чинності, вважаюється укладеним та діє до повного виконання сторонами взятих за себе зобов'язань, як це передбачено пунктом 8.1 договору.
Виконання грошових зобов'язань за договором, а саме повна сплата вартості майнових прав об'єкта нерухомості, підтверджує вчинення позивачем дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на цей об'єкт нерухомості, отримання від відповідача об'єктів нерухомості за актом прийому-передачі після завершення будівництва та після цього набуття можливості державної реєстрації свого права власності на об'єкт будівництва.
При цьому, за змістом укладених між сторонами договорів, підтвердженням набуття покупцем права власності на майнові права об'єкта нерухомості є акт прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, який підписується сторонами. Однак, копія такого акту в матеріалах справи відсутня і у позові позивач стверджує, що відповідач не передавав йому майнові права. Доказів протилежного відповідачем суду не наданою та судом не встановлено.
Таким чином, фактично склалась ситуація, за якої позивач має підтвердження оплати ним
100 % вартості майнових прав на об'єкт нерухомості, однак відсутнє належне підтвердження переходу цих прав від відповідача до позивача, та відповідно належне оформлення набуття останньою права власності на майнові права щодо об'єктів нерухомості.
Як стверджує позивач, у вказаний в договорі строк об'єкт будівництва в експлуатацію введений не був, будівництво не завершене та на даний час не ведеться, приміщення у власність позивачу не передане, а дата введення об'єкту капітального будівництва в експлуатацію не відома.
Таким чином, відповідач порушив встановлений договором строк введення будинку в експлуатацію, внаслідок чого позбавив позивача того на що остання розраховувала, укладаючи відповідний договір, а саме, що відповідач у встановлений термін здійснить введення будинку в експлуатацію і відповідно позивач матиме можливість набути право власності на приміщення у
1 кварталі 2016 року.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами стало підставою для звернення позивача до суду з позовом для визнання за ним майнових прав.
Відповідно до статті 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ухвалюючи відповідне рішення суд також ураховує відсутність на державному рівні будь-яких реєстрів, у яких би в повній мірі відображались та реєструвались майнові права, що сприяло би запобіганню порушенню таких прав, недопущенню реалізації недобросовісної поведінки відчужувачів майнових прав на користь декількох осіб, тому права позивача підлягають захисту в судовому порядку.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача, оскільки в межах даного спору доведено факт порушення з боку відповідача договірних зобов'язань в частині передачі покупцю майнових прав на об'єкти нерухомості, що є предметом договору, при цьому суд враховує, що на даний час запланований термін будівництва та здачі об'єкту капітального будівництва в експлуатацію, який погоджений сторонами у підпункті 2.6, 2.7 Договорів (4 квартал 2015 року, 1 квартал 2016 року), сплинув, додаткових угод, які б передбачали зміну умов договорів, в частині визначення інших строків здачі будинку в експлуатацію, між сторонами не укладено, ці обставини не простовано відповідачем ТОВ «Еверест-Буд-Інжиніринг», який не скористався процесуальним правом подати відзив на позовну заяву та докази на спростування заявлених позовних вимог і підтвердження належного виконання зі свого боку договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статей 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 504,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 19, 76-81, 89, 141, 178, 247, 259, 263-265, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, статтями 3, 6, 10, 11, 15, 16, 177, 190, 316, 317, 319, 328, 509, 526, 527, 530, 610, 611, 626-629, 638, 655, 656 ЦК України, статтями 9, 41 Конституції України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест плюс», про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме однокімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_6 (рекомендована адреса: АДРЕСА_3 ) на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:248:0025, згідно Договору купівлі-продажу майнових прав від 05 січня 2015 року № 958/ЕМ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 39123472, адреса місцезнаходження: м. Київ, пров. Лобачевського, 7) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_7 , судовий збір в розмірі 3 504,00 грн (три тисячі п'ятост чотири гривні 00 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 14 жовтня 2022 року.
Суддя О.О. Хромова