Справа № 757/56507/18-ц
Провадження № 2/752/879/22
іменем України
13 вересня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувшиу відкритому судовому засіданні у приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва клопотання Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: Приватне підприємство «Партек'с» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію,-
у листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа: ПП «Партек'с» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію.
У позовній заяві позивач просив визнати Договір поруки № 2 від 07.12.2007 року за Договором відновлювальної кредитної лінії № 06-10/373 від 07.12.2007 року таким, що припинив дію.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 16.11.2018 року відкрито провадження у справі (а.с. 34-35).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.08.2019 року справу передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва (а.с. 61-62).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 27.05.2020 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання (а.с. 68-69).
Ухвалою від 25.03.2021 року до участі у справі залучено замість відповідача - ПАТ «Укрсоцбанк» його правонаступника - АТ «Альфа-Банк» (а.с. 90, 91-92).
Ухвалою від 01.12.2021 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 104).
13.09.2022 року від АТ «Альфа-Банк» надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Сторони в судове засідання не з'явились.
Вивчивши клопотання, суд дійшов наступного.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За приписами ч. 1 ст. 1 ЦПК України Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України.
Так згідно з п. 1 ч. 1 зазначеної статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Результат аналізу зазначеної норми права дає підстави для висновку, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені ст. 20 ГПК України.
Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Положення п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 року у справі № 161/6253/15 (провадження № 14-32цс20) звернула увагу, що з 15.12.2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03.0.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов'язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем. Із зазначеної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов'язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов'язання, зокрема, незалежно від того, чи об'єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб'єктного складу сторін основного зобов'язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).
Сторонами основного зобов'язання -Договору відновлювальної кредитної лінії № 06-10/373 від 07.12.2007 року є юридичні особи -АКБ СР «Укрсоцбанк» (на сьогодні правонаступником є АТ «Альфа-Банк») та ПП «Партек'с».
У даній справі спір стосується визнання таким, що припинив свою дію, договору поруки № 2 від 07.12.2007 року за Договором відновлювальної кредитної лінії № 06-10/373 від 07.12.2007 року. При цьому договір поруки спрямований на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів.
Виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з вищенаведеними нормами ГПК України.
Отже, враховуючи суб'єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склались між ними, а також характер позовних вимог, суднадходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки повинен вирішуватися шляхом подання позову у порядку господарського судочинства до відповідного господарського суду.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право, зокрема, на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (див. mutatismutandis рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21.02.1975 року, заява № 4451/70). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatismutandis рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 16.06.2001 року, заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatismutandis рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28.05.1985 року, заява № 8225/78, § 57; рішення у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. theUnitedKingdom) від 21.09.1980 року, заява № 17101/90, § 65).
Розгляд справи судом, який має юрисдикції для розгляду позовних вимог є гарантією того, що рішення у відповідній справі за цими вимогами ухвалить належний суд. Отже, не є порушенням права позивача на справедливий суд закриття провадженняу справі з метою розгляду спору судом належної юрисдикції, оскільки вимоги позивача має розглянути той суд, який встановлений для цього законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеноїп. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
З матеріалів справи судом вбачається, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у сумі 1 057,20 грн. (а.с. 2, 3).
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
За вказаних обставин сплачена суми судового збору підлягає поверненню позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 255, 258-261, 263 ЦПК України, суд, -
провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: Приватне підприємство «Партек'с» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію - закрити.
Роз'яснити позивачу ОСОБА_1 право на звернення з даним позовом в порядку господарського судочинства.
Повернути ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору в розмірі 1 057,20 грн. (одна тисяча п'ятдесят сім гривень 20 копійок).
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В.С. Хоменко