79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
28.09.2022 Справа № 914/3545/21
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Волошина Р.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соціологічна Агенція Фама», місто Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Престайм.Ком.ЮА», місто Львів
про захист честі, гідності та ділової репутації.
За участю представників:
від позивача: Ничка Ю.В. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1216 від 27.09.2006, довіреність від 25.07.2022);
від відповідача: не з'явився.
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Соціологічна Агенція Фама» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Престайм.Ком.ЮА» про 1) Визнання недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію ТзОВ «Соціологічна Агенція Фама» та підлягає спростуванню інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 17:47 на веб-сайті Інформаційного агенства «Вголос» vgolos.com.ua, що належить ТзОВ «Престайм.Ком.ЮА», у статті з назвою «Вибори у Львові: соціологічна компанія «Фама», яка належить Садовому, агітує за нього на дільницях», а саме: «…соціологічна компанія «Фама», яка належить Садовом, агітує за нього на дільницях»; 2). Зобов'язання ТзОВ «Престайм.Ком.ЮА» спростувати поширену недостовірну інформацію, що стосується ТзОВ «Соціологічна Агенція Фама», не пізніше місяця з дня набрання судового рішення законної сили шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту на веб-сайті інформаційного агенства «Вголос» (vgolos.com.ua).
Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.
Представник позивача в судове засідання 28.09.2022 для розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги, підтримав, просив позов задовольнити повністю.
Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 28.09.2022 для розгляду справи по суті не забезпечив. Водночас, 01.09.2022 від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№18157/22) про розгляд справи за його відсутності, у задоволенні позовних вимог просить відмовити з підстав наведених у відзиві та інших доказах у справі.
Враховуючи достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, приймаючи до уваги клопотання представника відповідача про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов висновку вирішення спору по суті в даному судовому засіданні.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.
У судовому засіданні 28.09.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція сторін.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 22.11.2020 на веб-сайті інтернет-видання «Вголос» (vgolos.com.ua) була опублікована стаття під назвою «Вибори у Львові» соціологічна компанія «Фама», яка належить Садовому, агітує за нього на дільницях». Стаття розміщена за електронною адресою: https://vgolos.com.ua/news/den-vyboriv-u-lvovi-sotsiologichna-kompahiya-fama-agituye-na-dilnytsyah-za sadovogo_1341184.html.
На думку позивача у вказаній статті була поширена неправдива, недостовірна інформація щодо позивача, поширення якої порушує особисті немайнові права, завдає шкоди репутаційному іміджу позивача та підлягає спростуванню.
У зв'язку з чим позивач просить визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію ТзОВ «Соціологічна Агенція Фама» та підлягає спростуванню інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 17:47 на веб-сайті Інформаційного агенства «Вголос» vgolos.com.ua, що належить ТзОВ «Престайм.Ком.ЮА», у статті з назвою «Вибори у Львові: соціологічна компанія «Фама», яка належить ОСОБА_1 , агітує за нього на дільницях», а саме: «…соціологічна компанія «Фама», яка належить Садовом, агітує за нього на дільницях»; зобов'язати ТзОВ «Престайм.Ком.ЮА» спростувати поширену недостовірну інформацію, що стосується ТзОВ «Соціологічна Агенція Фама», не пізніше місяця з дня набрання судового рішення законної сили шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту на веб-сайті інформаційного агенства «Вголос» (vgolos.com.ua).
Позиція відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог, зокрема зазначив про те, що предметом спору є оприлюднення інформації в журналістській статті, розміщеній на веб-сайті видання «Вголосм» 22.11.2020. В даній справі ОСОБА_2 , мер міста Львова, публічна особа та діяч, не є стороною спору. Однак, саме центральною темою статті була інформація саме про особу ОСОБА_2 , яка становить суспільний інтерес - інформація про публічну особу та його діяльність як кандидата на той час на посаду мера міста Львова. Відтак, висновки Верховного Суду викладені у постанові від 02.06.2021 у справі № 757/47672/18 на які покликається позивач є релевантними обставинам спору у даній справі. Позивача ще у 2017 році тісно пов'язували з пов'язують з політичною силою, яку очолює ОСОБА_2 , а також особисто з ОСОБА_2 . З інформації, що міститься на сайті «Юконтрол» вбачається, що позивач протягом багатьох років надає близько 90% своїх послуг саме ОСОБА_2 та його політичній силі.
Відповідач надавав інформацію про позивача в певному світлі з використанням журналістської провокації з огляду на її важливість для забезпечення прозорості та демократичності виборчого процесу, аби читач міг чітко розуміти, з ким офіційно співпрацює в даному конкретному випадку позивач. Оскільки така інформація допомагає виборцю критичніше ставитися до інформації, яка подається тим чи іншим суб'єктом під час виборів, а отже - збалансованіше приймати рішення під час здійснення виборчого права на дільниці.
Відповідач покликаючись на ряд інтернет статей про ОСОБА_2 та Соціологічну Агенцію Фама», зазначає про те, що позивач не оскаржував жодну із тих публікацій.
Трансляція відповідачем оскаржуваної інформації у аналітичній статті під час виборчого процесу - це не вплив на ділову репутацію позивача, а висвітлення інформації, критично важливої для формування критичної аналітичної позиції громадянина під час формування своєї виборчої симпатії до того чи іншого кандидата на посаду мера міста Львова.
Відповідно ця інформація жодним чином не є фактичним твердженням, а судженням журналіста щодо демократичності процесів під час виборів. Виражає, в першу чергу, ставлення журналіста до даних процесів та позивача, а також критичне ставлення до діяльності позивача, пов'язані із таким психологічним станом, як впевненість та сумнів щодо неупередженості діяльності позивача під час виборчого процесу в 2020 році.
Відповідач зазначає про те, що численні публікації зі схожим змістом, які публікуються протягом багатьох років, а також великий відсоток замовлень, які виконує позивач, є замовленнями пов'язаними з ОСОБА_2 , вказують на тісний взаємозв'язок позивача та ОСОБА_2 .
В такому контексті сформульована стаття відповідача, йде мова про мовленевий спосіб викладення думки, який не вказує на структуру власності певного товариства, а вказує на тим (інтенсивність) впливу та тісність зв'язків між позивачем та публічною особою. Такі висловлювання не є фактичними, це оціночні судження. При цьому відповідач покликається на постанову Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 918/233/18.
Позивач жодним чином не довів настання негативних наслідків, які спричинила оскаржувана опублікована інформація. Таким чином не можна стверджувати що є наявні усі передбачені законодавством елементи правопорушення щодо заподіяння шкоди діловій репутації юридичної особи. При цьому відповідач покликається на постанови Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/132/20від 21.01.2021 у справі № 914/371/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.
Відповідач стверджує, що позивач повинен довести факт того, що внаслідок поширення певної інформації порушено його особисті немайнові права та настали негативні наслідки для нього у зв'язку з цим. Вважає позов безпідставним, зазначає, що опублікована оскаржувана інформація жодним чином не завдала негативного репутаційного впливу на позивача та не спричинила відтоку замовлень. Опублікована інформація є нічим іншим як судженням журналіста щодо суб'єкта, який здійснює вплив на виборчий процес, сформоване на підставі численних публікацій та діяльності позивача протягомбагатьох років. Інформація публікувалася з метою забезпечення доступу громадськості до важливої інформації та суджень під час виборчого процесу. Що являє собою реалізацію принципу свободи вираження поглядів у демократичному суспільстві щодо громадських, політичних процесів та політичних персоналій.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Обставини встановлені судом.
22.11.2020 о 17:47 на веб сайті інтернет-видання «Вголос» (vgolos.com.ua) була опублікована стаття під назвою «Вибори у Львові» соціологічна компанія «Фама», яка належить Садовому, агітує за нього на дільницях». Стаття розміщена за електронною адресою: https://vgolos.com.ua/news/den-vyboriv-u-lvovi-sotsiologichna-kompahiya-fama-agituye-na-dilnytsyah-za sadovogo_1341184.html є доступною для необмеженого кола користувачів Інтернету.
У статті вказано, що соціологічна агенція «Фама», яка проводить екзит-пол на виборах міського голови Львова у другому турі, агітує за одного з кандидатів на дільницях - чинного міського голову ОСОБА_3 , про що повідомили спостерігачі з кількох районів Львова. Така агітація є грубим порушенням виборчого законодавства.
Далі по тексту вказується, що керівник ТОВ «Соціологічна агенція «Фама» тривалий час працювала у аналітичному центрі «Інститут міста», що заснований на комунальній власності Львівською міською радою під керівництвом ОСОБА_4 . На сьогодні «Інститут міста» є напівгрантовою організацією, ОСОБА_5 є головою її наглядової ради, а «Фама» один із ключових партнерів і виконавців більшості її соціологічних замовлень.
Позивач зазначає, що такі пояснення не доводять того факту, що ТОВ «Соціологічна агенція «Фама» належить ОСОБА_2 ,Ю який ніколи не був в переліку засновників чи керівників агенції. Також відсутні будь-які матеріали, скарги, зокрема до правоохоронних органів про здійснення незаконної агітації у день виборів.
На думку позивача розповсюджена відповідачем інформація про приналежність позивача ОСОБА_2 та агітацію на дільницях не відповідає дійсності, тому є недостовірною та такою, що має бути спростована.
Позивач вказує, що працює на ринку соціологічних послуг вже 10 років, поширення недостовірної, неправдивої інформації завдає шкоди його репутаційному іміджу,негативної шкоди, що може проявитись у зменшенні замовлень та розірванні дійсних договорів про надання соціологічних послуг.
Автором оскаржуваної позивачем інтернет статті є інформаційне агенство на веб-сайті якого вказано, що власником агенції є ТОВ «Престайм.Ком.Юа», тому позов подано саме до цієї юридичної особи.
Відтак позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію ТзОВ «Соціологічна Агенція Фама» та підлягає спростуванню інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 17:47 на веб-сайті Інформаційного агенства «Вголос» vgolos.com.ua, що належить ТзОВ «Престайм.Ком.ЮА», у статті з назвою «Вибори у Львові: соціологічна компанія «Фама», яка належить ОСОБА_1 , агітує за нього на дільницях», а саме: «…соціологічна компанія «Фама», яка належить Садовом, агітує за нього на дільницях»; зобов'язати ТзОВ «Престайм.Ком.ЮА» спростувати поширену недостовірну інформацію, що стосується ТзОВ «Соціологічна Агенція Фама», не пізніше місяця з дня набрання судового рішення законної сили шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту на веб-сайті інформаційного агенства «Вголос» (vgolos.com.ua).
Висновки суду.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до частини 1 статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може належати не лише фізичній, але й юридичній особі. Таким чином, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до В
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Відповідно до частин 4, 6, 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
З інформації з сайту «YouControl» наданої відповідачем та оглянутої судом як електронний доказ у судовому засіданні 08.06.2022, вбачається, що позивач протягом багатьох років надає близько 90% своїх послуг саме пану ОСОБА_2 та Об'єднанню «Самопоміч». Відповідно до інформації з сайту «YouControl» ОСОБА_6 , що являється власником, керівником, бенефіціаром позивача, неодноразово отримувала кошти за надання аналітичних та консультаційних послуг щодо соціологічних досліджень для Об'єднання «Самопоміч».
З аналізу статті вбачається смислове навантаження вжитого в її назві словосполучення «соціологічна компанія «Фама», яка належить Садовому».
З оприлюдненого випливає той факт, що журналіст вжив таке словосполучення не у значенні, що ОСОБА_2 являється засновником чи керівником такої компанії.
Оскаржувана позивачем стаття була оприлюднена під час проведення виборів мера міста Львова у 2020 році. З огляду на визначення демократії вибори проведені відповідно до закону мають один з вирішальних впливів на формування демократичного громадянського суспільства. Забезпечення свободи слова та журналістики під час таких процесів демократичного суспільства, як_вибори є вкрай важливими. Останнє неодноразово підкреслюється судовими інституціями України, а також Європейським судом з прав людини.
Верховний Суд у справі № 914/371/19 звергає увагу, що засоби масової інформації
відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, їх обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї: громадськість також має право їх отримувати.
Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій (рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010).
При розгляді справ про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання інформації недостовірною завданням суду є забезпечення балансу прав та свобод учасників інформаційних правовідносин щодо недопущення поширення інформації, яка не відповідає дійсності, - з одного боку (приватний інтерес), а з іншого - недопущення ситуації, коли такі позови використовуються з метою обмеження загальних засад свободи слова, права громадськості бути обізнаною (публічний інтерес).
Таким чином, розглядаючи вказані спори, суд зобов'язаний виважено підійти до необхідності обмеження свободи вираження поглядів та ретельно обгрунтувати прийняте рішення щодо наявності в інформації, яка визнається недостовірною, ознак реального завдання шкоди репутації, порушення прав інших осіб, з метою забезпечення професійного захисту журналістики та недопущення надмірного втручання в право громадськості на отримання інформації.
Діяльність позивача, який займається соціологічними дослідженнями, в тому числі під час виборів шляхом надання інформації по екзит-полах, яка безпосередньо впливає на читача, який реалізує у виборчому процесі своє конституційне право на участь у виборах міського або загальнодержавного рівня.
Відповідач публікуючи спірну статтю мав на меті допомогти виборцю критичніше ставитись до інформації, яка подається тим чи іншим суб'єктом під час виборів, для того, щоб збалансованіше приймати рішення під час здійснення виборчого права.
На думку суду, наведена в оскаржуваній позивачем статті інформація під час виборчого процесу це не вплив на ділову репутацію конкретної юридичної особи, а висвітлення інформації, важливої для формування аналітичної позиції громадянина під час формування своєї виборної позиції до того чи іншого кандидата на посаду мера міста Львова.
Ця інформація не є фактичним твердженням, а є судженням журналіста щодо демократичності процесів під час виборів. Виражає, в першу чергу, ставлення журналіста до даних процесів та позивача, а також критичне ставлення до його діяльності, пов'язані із таким психологічним станом, як впевненість та сумнів щодо неупередженості діяльності позивача під час виборчого процесу в 2020 році.
У оскаржуваній позивачем статті йшлось про той факт, що надзвичайно великий відсоток замовлень, які виконує позивач, протягом багатьох років, є замовленнями, пов'язаними з паном ОСОБА_2 , вказують на тісний взаємозв'язок позивача з ОСОБА_2 .
Саме в такому контексті сформульована стаття відповідача, в якій йде мова про спосіб викладення думки, який не вказує на структуру власності певного товариства, а вказує на тип (інтенсивність) впливу та тісність зв'язків між позивачем та публічною особою. Такі висловлювання є не фактичними, а оціночними судженнями.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, шо є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те. що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 13.03.2019 у справі №918/233/18.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів покладено в основу захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті.
Згідно статті 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Відповідно до частини першої статті 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
За містом частини першої статті 201 Цивільного кодексу України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством, а частина друга статті 34 Господарського кодексу України вказує на те, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання, є дискредитацією суб'єкта господарювання.
Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 р. у справі № 914/371/19 зазначає, що ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Таким чином, діловою репутацією є нематеріальний актив, який напрацьовують роками та який підлягає судовому захисту.
Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності: г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 26.05.2021 р. у справі № 918/132/20. Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.
Тобто позивач має довести факт того, що внаслідок поширення певної інформації було порушено його особисті немайнові права та настали негативні наслідки для позивача у зв'язку з ним.
Однак, з матеріалів справи вбачається лише припущення щодо можливих негативних наслідків для позивача з причини публікації оскаржуваної інформації. Позивач вказує лише на припущення щодо можливості скорочення замовлень, втрати доходу, довіри у клієнтів. Водночас, жодних доказів на підтвердження вказаного не надав.
З огляду на все вищенаведене, суд зазначає наступне.
На думку суду опублікована відповідачем оскаржувана інформація жодним чином не завдала негативного репутаційного впливу на позивача та не спричинила відтоку замовлень. Опублікована відповідачем інформація є судженням журналіста щодо суб'єкта, який здійснює вплив на виборчий процес, сформоване на підставі численних публікацій та діяльності позивача протягом багатьох років.
Інформація публікувалася з метою забезпечення доступу громадськості до важливої інформації та суджень під час виборчого процесу, що являє собою реалізацію принципу свободи вираження поглядів у демократичному суспільстві щодо громадських, політичних процесів та політичних персоналій.
Слід зазначити, що зазначення про позивача в контексті статті під час реалізації виборчого процесу має значення для реалізації демократичного принципу свободи слова та надання громаді важливої інформації для зниження рівня маніпулятивного впливу на виборця під час реалізації ним свого виборчого права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.
В рішенні Європейського суду у справі «Карпюк та інші проти України» від 06.10.2015зазначаено, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення).
Прозорість виборів голови органу місцевого самоврядування - це суспільно важлива подія. А досліджувана в рамках даної справи журналістська стаття - це поле для відкритого політичного та суспільного обговорення. Більше того, це підкреслюється тим, що на сайті, де була розміщена дана стаття, є можливість для написання відкритих коментарів, тобто є можливість відкритого обговорення даного питання. Що сприяє розвитку демократичних процесів у суспільстві.
Відповідно до частини 1 статті 200 Цивільного кодексу України, інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно статті 1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;
Статтею 4 Закону України «Про інформацію» встановлено, що суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Як визначено статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Згідно з частиною 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Разом з тим, відповідно до частин 1, 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Отже, за приписами статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Як зазначено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
При цьому, згідно з положеннями статті 277 Цивільного кодексу України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Позивачем не наведено фактів та не подано доказів, яким чином зміст статті, який він наводить у позовній заяві впливає на його ділову репутацію. Які наслідки для ділової репутації позивача спричинила інформація про падіння штукатурки з будинку.
Позивач, фактично просить суд ствердити факт завдання шкоди його діловій репутації, при цьому не вказуючи в чому полягає завдана йому шкода та не наводить жодних доказів настання такої шкоди.
Слід зазначити, що позивач не довів настання негативних наслідків, які спричинала оскаржувана ним опублікована відповідачем інформація.
Таким чином не можна стверджувати що є наявні усі передбачені законодавством елементи правопорушення щодо заподіяння шкоди діловій репутації юридичної особи.
В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на постанову Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 757/47672/18. Однак у справі № 757/47672/18 позивачем була фізична особа - політичний діяч. В розглядуваній господарським судом справі пан ОСОБА_2 не є учасником справи. Саме центральною темою статті була інформація про пана Садового А.І., як про публічну особу та його діяльність, на той час, як кандидата в мери міста Львова. Відтак, покликання позивача на вищевказану постанову Верховного Суду є безпідставним.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позову. Наведені відповідачем заперечення з огляду на положення статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України спростовують позовні вимоги. Отже позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розподіл судових витрат.
В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір слід покласти на останнього.
Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
У зв'язку з відсутністю електропостачання 10.10.2022,
повне рішення складено та підписано 11.10.2022
Суддя Сухович Ю.О.