01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
"12" березня 2007 р. Справа № 20/029-07
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена», м. Чернігів
до
Миронівського будівельно-монтажного управління, м. Миронівка
про
стягнення 8566,39грн.
Суддя Іваненко Я.Л.
В засіданні приймали участь:
від позивача
Савенко М.М., довіреність №7 від 08.06.2006р.
від відповідача
Секрет В.П., доручення №240 від 02.10.2006р.
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена», м. Чернігів (надалі - позивач) до Миронівського будівельно-монтажного управління, м. Миронівка (надалі - відповідач) про стягнення 8566,39грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.02.2007р. розгляд справи було призначено на 26.02.2007р.
Позивач позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо проведення розрахунку за отриманий ним за накладними товар.
В судовому засіданні 26.02.07р. представником відповідача було надано письмові пояснення №55 від 23.02.07р., в яких останній послався на відсутність заборгованості перед позивачем.
Крім того, представник відповідача вказав на необхідність проведення звірки взаємних розрахунків та клопотав про відкладення розгляду справи.
У зв'язку з необхідністю витребування додаткових матеріалів справи, розгляд справи було відкладено на 12.03.07р.
За згодою сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена» передало будівельні матеріали (товар) Миронівському будівельно-монтажному управлінню, що підтверджується довіреністю ЯЗШ №337475 від 18.08.2004р., довіреністю ЯЗШ №337488 від 03.09.2004р. та видатковими накладними від 20.08.2004р. №ВН-0027192 на суму 3060,00грн., від 06.09.2004р. №ВН-0029225 на суму 679,94грн., від 06.09.2004р. №ВН-0029230 на суму 160,24грн., від 06.09.2004р. №ВН-0029231 на суму 2861,89грн., від 06.09.2004р., №ВН-0029232 на суму 1804,32грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи. Всього на загальну суму 8566,39грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим за останнім рахується заборгованість в розмірі 8566,39грн.
У відповіді №146 від 08.06.06р. на претензію №16 від 22.05.2006р. про погашення заборгованості за поставлений товар відповідач проти існування боргу заперечив, послався на здійснену ним проплату в розмірі 8730,02грн., надіслав свій акт звірки розрахунків та вказав на дебіторську заборгованість позивача.
В судових засіданнях представник відповідача факт отримання товару за вищезазначеними накладними не заперечував. Проте, останнім заперечувався факт існування заборгованості в сумі 8566,39грн., при цьому посилаючись в якості доказу відсутності заборгованості на акт звірки розрахунків від 01.06.06р., складений та підписаний відповідачем в одноособовому порядку.
Ухвалами господарського суду від 12.02.07р. та 26.02.07р. відповідача було зобов'язано надати докази здійснення розрахунку за отриманий за накладними товар. Вказані документи, письмові пояснення щодо причин їх відсутності, відповідачем без поважних причин надані не були
Як і будь-які інші цивільні та господарські правовідносини, зобов'язання виникають при наявності певних юридичних фактів. Ці факти або певні їх сукупності називаються підставами виникнення зобов'язання. Відповідно до ст. 174 Господарського Кодексу України господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. В силу п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами ж виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб.
Частина 2 статі 205 ЦК України передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що вищезазначені дії позивача та відповідача свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо купівлі-продажу товару.
Тобто, як вбачається з матеріалів справи, своїми діями відповідач прийняв на себе обов'язок прийняти та оплатити товар, а позивач в свою чергу -передати товар.
У зв'язку із зазначеним після належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо передачі відповідачеві товару, у відповідача виникло зобов'язання розрахуватись за нього.
В силу ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено господарським судом, сторонами по справі не було визначено строк виконання відповідачем зобов'язання щодо розрахунку за отриманий товар.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 22.05.06р. направив на адресу відповідача претензію №16 з пропозицією сплатити суму боргу в розмірі 8566,39грн. Таким чином строк виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару, з урахуванням терміну поштового обігу, закінчився 01.06.2006р.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, утому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Крім того, стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Посилання відповідача в якості доказу відсутності заборгованості на акт звірки розрахунків від 01.06.06р., складений та підписаний бухгалтером відповідача в одноособовому порядку, судом до уваги не приймається, оскільки акт звірки бухгалтерів є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, накладними, рахунками тощо), а в даному випадку -платіжними документами.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. При цьому, господарський суд, з урахуванням положень ст. 34 ГПК України, приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 129 Конституції України передбачено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин суд вважає, що посилання відповідача на односторонній акт звірки розрахунків від 01.06.06р. не може бути, в розумінні ст. 34 ГПК України, належним доказом здійснення відповідачем розрахунку за отриманий на підставі накладних товар.
Будь-яких інших доказів повного (часткового) погашення заборгованості перед позивачем відповідач не надав.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 8566,39грн. заборгованості за отриманий товар є обґрунтованими, документально підтверджуються, тому підлягають задоволенню.
На підставі ст.49 ГПК України судові (господарські) витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 44, 49, 82-84 ГПК України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Миронівського будівельно-монтажного управління (08800, Київська область, м. Миронівка, вул. Захарченка, 10 Б, код 05409024) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена» (14000, м. Чернігів, пр. Перемоги, 67, кв. 2-3, код 14245188) 8566,39грн. (вісім тисяч п'ятсот шістдесят шість грн. 39коп.) основної заборгованості та судові витрати: 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 102,00 грн. державного мита.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя
Іваненко Я.Л.
Суддя Іваненко Я.Л.