4-с/754/88/22
Справа № 2-2598/11
Іменем України
28 вересня 2022 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Зотько Т.А.
за участю секретаря судових засідань Нагорної М.В.,
представника заявника Руссова В.І.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), боржник: ОСОБА_1 , -
Заявник звернувся до суду зі скаргою щодо визнання дій державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №33274966 від 20.11.2020 року неправомірними; скасування постанову державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження № 33274966 від 20.11.2020 року.
Заява обґрунтована тим, що на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09.08.2011 року було видано виконавчі листи, у тому числі виконавчий лист від 11.06.2012 №2-2598/11 р. Виконавчий лист був пред'явлений до відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Деснянського районного управління юстиції у м. Києві.
05.07.2012 старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33274966.
У зв'язку із тривалим невиконанням рішення суду та неповідомлення стягувача з боку виконавця про вчинення виконавчих дій 04.08.2022 за вих. №517/2545 стягувачем було здійснено запит до Деснянського відділу виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) щодо отримання інформації по виконавчому провадженню №33274966, а саме про хід виконавчого провадження.
На вказаний лист головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) було повідомлено, що у зв'язку із невиконанням боржником рішення суду, 20.11.2020 року державним виконавцем до Деснянського УП ГУ НП у м. Києві направлено подання про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Одночасно 20.11.2020 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження». Однак жодних документів на адресу заявника не надсилалися.
Отже, на підставі викладених обставин, заявник звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.09.2022 року прийнято скаргу до розгляду та призначено судове засідання в справі.
У судовому засіданні представник заявника заявлені вимоги підтримав, в своїх поясненнях посилався на обставини викладені в скарзі.
Представник Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) до суду не з'явився, в ході розгляду справи державним виконавцем Дубас А.М. було надано суду копію матеріалів виконавчого провадження.
Боржник у судове засідання не з'явився, про розгляд справи сповіщався належним чином.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Вислухавши пояснення представника заявника, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення скарги, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та у порядку, встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09.08.2011 року по справі №2-2598/2011 позовні вимоги Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах Київського квартирно-експлуатаційного управління задоволено повністю. Зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звільнити самовільну зайняту земельну ділянку у військовому містечку НОМЕР_1 шляхом знесення капітальної пристройки до квартири АДРЕСА_1 .
На виконання рішення Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчі листи, у тому числі виконавчий лист від 11.06.2012 №2-2598/11 р.
05.07.2012 старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33274966 по виконанню виконавчого листа №2-2598/11 р. виданого 11.06.2012 року.
04.08.2022 за вих. №517/2545 стягувачем було здійснено запит до Деснянського відділу виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) щодо отримання інформації по виконавчому провадженню №33274966, а саме про хід виконавчого провадження.
Згідно відповіді від 15.08.2022 на вказаний запит, головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) було повідомлено, що у зв'язку із невиконанням боржником рішення суду, 20.11.2020 року державним виконавцем до Деснянського УП ГУ НП у м. Києві направлено подання про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Одночасно 20.11.2020 року державним виконавцем Жиглій В.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження». Однак жодних документів на адресу Київського квартиного-експлуатаційного управліня про закриття виконавчого провадження не надсилалися.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: визнання судом відмови стягувана від примусового виконання судового рішення; затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувана чи боржника; прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувана від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувану, або знищення речі, що має бути передана стягувану в натурі або оплатно вилучена; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України; якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувана - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотеко держателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням; списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа;списання згідно з пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа.
Відповідно до статті 129 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення «Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторонидозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі №5011-33/18786-2012, Постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №327/378/16-ц, Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №2-н-148/09.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Згідно з позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч.1,2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про те, що постанова про закінчення виконавчого провадження №33274966 від 05.07.2012 року порушує права стягувача в очікуванні на відновлення свого порушеного права, а дії державного виконавця не відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та порушили гарантії надані Конституцією щодо забезпечення державою виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а тому скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 76 - 81, 89, 259 - 261, 353 - 354, 450 - 451 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), боржник: ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 33274966 від 20.11.2020 року.
Скасувати постанову державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження ВП № 33274966 від 20.11.2020 року.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду виготовлено 13.10.2022.
Суддя: