ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8970/22
провадження № 1-кп/753/1533/22
"14" жовтня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 62022100130000434, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Куликівка Чернігівського р-ну Чернігівської обл., українця, громадянина Україниз середньо-спеціальною освітою, неодруженого, УБД, маючого на утриманні малолітню дитину 2019 р.н., старшого солдата, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Тетіївського районного суду Київської області від 0200.11.2021 року за ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік,
З 14.03.2022 року - з моменту призначення старшого солдата ОСОБА_4 до військової частини НОМЕР_1 , останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 року та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII від 12.05.2015 року воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України ведено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, та після його затвердження Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» цей Указ набрав чинності, у зв'язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» розпочався воєнний стан. Крім того, 15.03.2022 року Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України № 2119-IX від 15.03.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год. 30 хв. 26.03.2022 року строком на 30 діб, також Указом Президента України № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України № 2212-IX від 21.04.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год. 30 хв. 25.04.2022 року строком на 30 діб, який діє до цього часу. 18.04.2022 року Указом Президента України № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України № 2119-IX від 15.03.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год. 30 хв. 25.04.2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022, строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 25.05.2022 року продовжено строком на 90 діб.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, оголошено загальну мобілізацію яка проводиться протягом 90 днів.
Проходячи військову службу старший солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 124-1, 124-2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, оберігати як святиню Бойовий прапор своєї частини, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються Статутами, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, знаходитися на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять).
Однак, в порушення вищевказаних норм законодавства України 10.07.2022 року старший солдат ОСОБА_4 вирішив стати на злочинний шлях та самовільно залишити військову частину НОМЕР_1 .
Реалізуючи свій злочинний умисел 10.07.2022 року о 04 год. 00 хв. старший солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 37, 124-1, 124-2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби та не вживаючи жодних заходів для повернення до військової частини, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
У подальшому, 15.08.2022 року о 11 год. 00 хв., старший солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, добровільно та з власної ініціативи прибув до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги, 8.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 винним себе визнав повністю та суду показав, що справді, за обставин, викладених у мотивувальній частині вироку, він, проходячи військову службу, розуміючи свої обов'язки, пов'язані з проходженням такої служби, 10.07.2022 року самовільно залишив військову частину та був відсутній за місцем дислокації військової частини, доки 15.08.2022 року не з'явився до ДБР у м Києві за дзвінком слідчого. Вказав, що командир обіцяв надати відпустку для відвідування рідних у зв'язку із роковинами вітчима, але в останню мить йому було відмовлено, і тому він, 09.07.2022 року здав зброю та на ранок рушив додому. Просив врахувати, що він захищав Батьківщину з 2014 року, з часу оголошення мобілізації добровільно уклав контракт для проходження військової служби, проте у зв'язку з незгодою з діями командира у нього склався важкий емоційний стан, у зв'язку з чим він перебуваючи у рідних навіть звертався до лікаря. Зазначив, що він розуміє злочинність свого вчинку.
Обмежившись у судовому засіданні за згодою учасників судового провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України поясненнями обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників судового провадження щодо визнання фактичних обставин, суд приходить до висновку про недоцільність дослідження інших доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, і вважає доведеною винність ОСОБА_4 у тому, що він, будучи військовослужбовцем (не строкової служби), самовільно залишив військову частину без поважних причин, в умовах воєнного стану, та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України.
Обираючи обвинуваченому міру покарання, суд виходить з положень ст. 50 КК України, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Також, відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Також суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях зазначив, що ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було «свавільним» («Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року). У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При цьому суд приймає до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи та характер злочинного діяння, відношення обвинуваченого до скоєного, який вину визнав у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті.
Так, ОСОБА_4 з'явився із зізнанням, щиро розкаявся у вчиненому, а також активно сприяв в розкритті злочину, оскільки він самостійно та добровільно розповів про обставини вчиненого, і саме вказана позиція обвинуваченого забезпечила виконання таких завдань кримінального провадження як швидке, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд. Також обвинувачений є особою молодого віку, який є учасником бойових дій, що також визнається судом обставинами, що пом'якшуєють покарання.
Незважаючи на те, що обвинувачений вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, маючи судимість за умисне кримінальне правопорушення, суд, на підставі ч. 2 ст. 67 КК України, вважає за можливе не визнати обставиною, що обтяжує покарання рецидив кримінальних правопорушень, враховуючи те, що вчинені кримінальні правопорушення є різні за характером та посягають на різні охоронювані законом суспільні відносини.
Судом також враховуються і дані про особу обвинуваченого, який має на утриманні малолітню дитину 2019 р.н.
З огляду на викладене, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів та суспільну небезпечність скоєного, конкретні обставини справи та характер злочинного діяння, суд вважає, що необхідним та достатнім є призначення покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, не вбачаючи підстав для можливості виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання або призначення більш м'якого виду покарання.
Разом з тим, хоча вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких злочинів, проте наявність обставин, що пом'якшують покарання, які оцінюються судом як такі, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а також дані про особу обвинуваченого, приводить суд до висновку про можливість на підставі положень ч. 1 ст. 69 КК України призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції частини статті, оскільки саме таким покаранням буде досягнуто мету, передбачену ч. 2 ст. 50 КК України - виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
З огляду на те, що ОСОБА_4 вчинив злочин під час іспитового строку, остаточне покарання слід призначити на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків.
З урахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого, суд вважає за можливе приєднати покарання за попереднім вироком частково.
Керуючись ст. ст. 369-371 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України у виді 1 року 4 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного судом покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Тетіївського районного суду Київської області від 02.11.2021 року, і остаточно призначити покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання відраховувати з моменту затримання ОСОБА_4 в порядку виконання вироку суду.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, протягом 30 днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою - з моменту отримання копії вироку.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя